Шевченко Сергій Іванович

Євген Степанович Березняк

(25.02.1914-23.11.2013)
Генерал-майор запасу, Почесний співробітник ГУР Міністерства оборони України, Почесний громадянин Києва, Дніпропетровська, Кракова, Почесний академік Академії педагогічних наук України, Заслужений вчитель УРСР, Герой України


Євген Степанович Березняк належить до когорти людей виняткових. Доля щедро відміряла йому віку, наповнивши біографію яскравими, героїчними, а також і трагічними подіями.

Євген Березняк, чиє ім’я значиться серед імен 200 фронтовиків в міжнародному виданні для бібліотек “Солдати ХХ століття”, народився у лютому 1914 року, а пішов із життя в листопаді 2013 року, не доживши кілька місяців до свого сторіччя. Дніпро, Львів, Київ, Краків – ці міста тісно пов’язані з життям людини - легенди, але у захоплюючому життєписі Березняка мала місце і Кіровоградщина, а саме: міста Помічна, де майбутній герой-розвідник навчався в школі, та Зінов’євськ (Кропивницький), де він був студентом педагогічного технікума. Довгі роки дружби об’єднували Євгена Степановича з відомими і за межами Кіровоградщини краянами: колишнім побратимом, підпільником Олексієм Трохимовичем Шаповаловим та вчителем, фронтовиком Григорієм Михайловичем Перебийносом, про що свідчать документи особового походження уславлених особистостей. Листи Березняка до Перебийноса говорять про те, що Євген Степанович добре знав педагогічний потенціал Кіровоградщини, неодноразово приїздив сюди, був особисто знайомий з Василем Сухомлинським, Іваном Ткаченком.

У 1944 році, коли розвідувальна група “Голос”, яка складалася з 3 осіб: Олексія Шаповалова, Асі Жукової та командира Євгена Березняка, потрапила на польську землю, останній мав звання капітана. Наступне військове звання – майора – він отримав за часів незалежної України.

Про події після серпня 1944 року, які визначили подальше життя Євгена Степановича, а також його місце в історії, написано і сказано чимало. Все ще не втратив популярності художній фільм “Майор Вихор”, створений за сценарієм відомого письменника Юліана Семенова, який не захотів зустрітися з прототипом свого героя – Березняком. Свого часу Семенов зацікавився історією розвідувальної групи „Голос”, що десантувалася на окупованій гітлерівцями польській землі, зуміла налагодити зв’язок з місцевими підпільниками та партизанами, передала радянському командуванню понад 140 радіограм з цінною інформацією і, найголовніше, врятувала старовинне місто Краків – культурну столицю Польщі від знищення. Через викраденого німецького інженера Пеккеля штаб 1-го Українського фронту отримав плани замінування Кракова, який окупанти, відступаючи, збиралися висадити в повітря, а також схеми укріплень на березі річки Вісла. Цікава деталь: сам керівник групи Березняк значно пізніше Семенова отримав дозвіл від військового керівництва на ознайомлення з архівними документами, що мали гриф „Хранить вечно, уничтожению не подлежит”. В радянські часи, вже на початку 1960-х років спала завіса таємничості з подій, що стали основною сюжетною канвою фільму. І значно пізніше стало відомо, що Березняк дізнався про Перемогу, коли перебував у фільтраційному таборі у м. Подольськ.

В одному із численних інтерв’ю, які Березняк давав уже на схилі літ, він на запитання, чому не пов’язав свою подальшу долю з розвідкою, відповів, що це війна зробила його розвідником, а за покликанням він вчитель.

Двадцять років після завершення Другої світової війни не згадувалися імена членів розвідгрупи „Голос”, а командир міг загинути в безмежному просторі ГУЛАГу, але доля розпорядилася по-іншому. Постать Березняка не сприймається як „весільний генерал”, ця людина залишила по собі яскравий спомин. Колись побачені на стіні камери краківського гестапо латинські слова „Dum spiro spero” (Поки дихаю – сподіваюся) увійшли не лише до назви книги Євгена Степановича, а стали його кредо, допомогли достойно пройти по великій життєвій дорозі.




# Назва документа Дата Підстава
1 Фото членів розвідувальної групи «Голос» у складі: командира Є.Березняка, заступника командира О.Шаповалова та радисток Є.Вологодської, А.Жукової, які діяли на території окупованої Польщі в 1944-1945 рр. 1945 р. ДАКО, Ф.Р-7914, оп. 1, спр. 118, арк. 6
2 Стаття Є.Березняка «Дрібниці? Таких не існує!», розміщена у виданні «Радянська освіта» від 08.07.1964 р. б/д ДАКО, Ф.Р-7914, оп. 1, спр. 216, арк. 1
3 Лист військового кореспондента газети «За Родину» Прибалтійського військового округу Л.Остапенка до О.Шаповалова з проханням написати про дружбу з Є.Березняком 26.05. 1968 р. ДАКО, Ф.Р-7178, оп .1, спр. 5, арк. 83
4 Лист О.Шаповалова до редактора видавництва «Молода гвардія» С.Михайлової з підтвердженням достовірності фактів, викладених в книзі Є.Березняка «Я голос» 03.12. 1970 р. ДАКО, Ф.Р-7178, оп. 1, спр. 6, арк. 30
5 Стаття «Здрастуй, майор Вихор» та автографи Є.Березняка і О.Шаповалова на шпальтах болгарської газети «Антена» від 16.07.1971 р. б/д ДАКО, Ф.Р-7178, оп. 1, спр. 14, арк .4
6 Фото членів розвідувальної групи «Голос»: Є.Березняка, О.Шаповалова, Є.Вологодської, А.Церетелі (Жукової) 1970-1971 рр ДАКО, Ф.Р-7178, оп.1, спр. 14, арк. 4 арк. 7
7 Книга Євгена Березняка «Пароль «Dum spiro…» (розповідь розвідника) ДАКО, ДІФ, Київ, Політвидав, 1974, інв.№ 6680
8 Лист Є.Березняка до заслуженого учителя України, директора Маловисківської середньої школи, краєзнавця Г.Перебийноса з подякою за надіслану авторську книгу «Школа над Виссю» 02.05. 1997 р ДАКО, Ф.Р-7914, оп. 1, спр. 118, арк. 1
9 Стаття С.Токмовцевої «Кришталеве серце – Герою України», розміщена у виданні «Освітянське слово» за травень 2004 р. б/д ДАКО, Ф.Р-7914, оп.1, спр. 246, арк. 17
10 Стаття І.Львової «Євген Березняк: невідомі факти легендарної біографії», розміщена на шпальтах газети «Народне слово» від 20.02.2014 р. б/д ДАКО, Ф.Р-7940, оп.1, спр.24, арк.2 зв.,
11 Експонати музейної кімнати помічнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 імені Героя України Євгена Степановича Березняка б/д pomichna-school.edukit.kr.ua