Як розвивалося місцеве самоврядування в Єлисаветграді

Олена Трибуцька, начальник відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 13.01.2009 р., № 3, ст.4

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

10 січня 1939 року розпочала відлік своєї історії Кіровоградська область. У минувшині краю є різні сторінки: і трагічні, і оптимістичні, обумовлені як загальним соціально-політичним станом держави, так і своєрідними особливостями регіону, ментальністю його населення, природними кліматичними умовами. А ще серед тих чинників, що, власне, сформували обличчя нашого краю, я особисто назвала б і його далеку минувшину. Підтвердженням цього є сторінки історії, що висвітлюють процес формування та розвитку місцевого самоврядування на теренах нашого краю та відкривають неординарні факти, які, маю надію, зацікавлять читача.

Перший орган місцевого самоврядування – міська дума – був заснований у Єлисаветграді 1787 року. Першим головою думи було обрано купця Олексія Романова. У 1871 році, коли посаду міського голови обіймав С.К.Турчанов, у Єлисаветграді було введено нове міське положення, згідно з яким колишню міську думу замінила міська управа, а нова міська дума по відношенню до міської управи мала виконувати функції губернського правління. Крім того, у 1865 році на наших теренах з’явилась ще одна прогресивна форма місцевого самоврядування – земство.

Особливості відносин міської та земської форм управління достатньо цікаві, до того ж заслуговують на увагу події, що супроводжували впровадження земства на наших землях.

Перше земське зібрання відкрилося 2 березня 1865 р. у Єлисаветграді, хоча повітовим містом на той час вважався Бобринець. Відкрив зібрання, згідно із законом, повітовий предводитель дворянства Кирило Васильович Соколов-Бородкін. Було проголошено багато промов, присвячених значенню впровадженої реформи та майбутній діяльності. Серед цих промов вирізнялась одна – та, яку проголосив перший секретар земського зібрання Павло Олександрович Зелений. За словами сучасника тих подій, Михайла Хороманського, проголошення цієї промови послугувало у подальшому однією з причин незатвердження Зеленого головою управи, оскільки "губернские приспешники поспешили передать своему начальнику общее содержание речи, не поскупившись при этом на искажения и комментарии ..."

Крім того, на вересневій сесії управи Зелений піддав справедливій критиці деякі дії губернської влади, що завдавали значного економічного збитку економічним інтересам земства. До того ж Зелений частенько брався за перо, аби описати ті чи інші непорядки, а іноді і саркастичну епіграму на якогось із "власть імущих" надрукувати у пресі.

Всього цього було достатньо, щоб губернатор не затвердив Зеленого на посаді голови земської управи, що було загалом першим таким випадком в земській та адміністративній практиці Російської імперії. Але коли той губернатор пішов з посади, Зелений був затверджений головою повітової земської управи, та боротьбу свою не полишав, ведучи полеміку з головою губернської земської управи Єгором Касиновим. У спогадах Хороманського збережено свідчення цієї боротьби у вигляді літературних "пікетувань".

Слід сказати, що перші вибори до нашої повітової земської управи теж були достатньо неординарними і отримали гучну "славу" по всій земський Росії.

Як відомо, положенням про земські заклади 1864 року регламентувалося, що членами управи мають бути представники різних соціальних верств: як дворяни-землевласники, так і селяни та городяни. На приватних нарадах перед балотуванням на посади членів Єлисаветградської земської управи селяни заявили про свої (і цілком законні) претензії на те, щоб один із них був членом управи. Але представники "высших сословий" принципово не погоджувались з цим, мотивуючи це тими обставинами, що "большинство из крестьянских гласных вовсе неграмотны, а немногие из них, умеющие кое-как читать и писать, не могут отвечать требованиям, преъявленным к представителям уездной управы".

Але селяни наполягали ...

Після цього у результаті змови гласних-землевласників (жоден з них не став балотуватись) управа була обрана ... у складі семи абсолютно неграмотних селян.

Розгублені селяни, зрозумівши свою неспроможність "вести письменные дела", заявили про складання повноважень та необхідність переобрання складу управи. Що й було зроблено через місяць, після усіх необхідних погоджень та формальностей.

Членами управи стали 7 осіб: дворяни-землевласники, купці та один відставний полковник ... За свідченням Хороманського, це були "самые скандальные выборы во всей земской России ...".

Непростими також були відносини земства та міського управління. Так, згідно із введенням у дію нового положення про земські заклади від 12 червня 1890 року, допускалось, що в повітових земських зібраннях не обов’язкова присутність представників від міст повіту. І таким чином, Єлисаветград, на той час досить-таки великим містом, не мав у земстві свого представника, який міг би відстоювати інтереси городян. У результаті цього Єлисаветград виступав лише як "тяглова платіжна одиниця" земських зборів, без усякого права розраховувати на розгляд земським зібранням нагальних питань міста.

На підставі цього у 1897 р. міська управа подала на розгляд міської думи пропозицію про виділення Єлисаветграда у самостійну земську одиницю.

Але це зустріло активний спротив повітового земства, представники якого стверджували, що таке відокремлення призведе до втрати земством такого значного джерела доходів, як податки з міського нерухомого майна. А це в свою чергу викличе необхідність збільшення сум податків для чотирьох заштатних міст повіту: Бобринця, Вознесенська, Новомиргорода і Ольвіополя. Слід сказати, що, дійсно, виділення м.Одеси свого часу у самостійну земську одиницю і, як наслідок, звільнення її від повітових земських зборів, призвело до розширення витрат маленьких міст повіту та збільшення доходів самої Одеси.

Замкнуте коло цих проблем можна було б розірвати, коли б, за словами голови повітової земської управи М.М.Малаєва, між "городом и уездным земством были установлены нормальные отношения, подобно тому, как это существует между уездным и губернскими земствами, то есть чтобы Елисаветград, как один из наиболее крупных платежных единиц земских сборов, ежегодно получал из сметы уездного земства известный процент на свои нужды. Город, усиливая средства уездного земства на общие нужды всего уезда, вместе с тем имел бы полную возможность пользоваться в известной доле этими средствами и для удовлетворения своих собственных потребностей без нанесения ущерба другим, более слабым в платежном отношении составным единицам уездного земства".

Але, як свідчать документи, дебати між земством і містом продовжувалися, питання про виділення Єлисаветграда у самостійну земську одиницю поставало неодноразово ... і безрезультатно ...