Гортаючи сторінки журналів засідань Єлисаветградської дворянської опіки

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Вечірня", 29.05.2009 р., № 22 (1106), ст.7

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Ознайомлення з журналами засідань Єлисаветградської дворянської опіки допомагає зрозуміти, на яких засадах будувалася робота вказаної установи, чим керувалися члени опіки при прийнятті рішень та дізнатися про цікаві сторінки життєпису відомих дворянських родин. Це сприяє різноплановому вивченню історії краю, а не лише характеристиці її згідно з певними штампами.

Для дворянських сиріт, вдів, осіб недієздатних при кожному повітовому суді існувала дворянська опіка, очолювана предводителем (або головою), який обирався повітовим предводителем дворянства. До складу опіки входили також члени: суддя, засідателі та секретар. Журнали засідань за 1898-1919 роки свідчать, що обов’язки голови опіки виконували відомі в повіті, та й в губернії особи: граф Ю.Стенбок-Фермор, С.Келеповський, С.Варун-Секрет, Е.Саргані, Л.Піщанський, Я.Ерделі. Рішення опіки базувалися на статтях громадянських узаконень та узаконень з опіки.

Після смерті дворянина його дружина або діти зверталися до опіки з проханням призначити їм опікуна. Потім члени опіки приймали постанову про початок складання опису та оцінювання спадку померлого, а також пошук опікуна (якщо його особа не була вказана в проханні). Іноді вдови самі зверталися до установи, щоб їх призначили опікунами над своїми дітьми. Так, 3 січня 1912 року Олександра Никифорівна Єфимовська після смерті свого чоловіка направила прохання про призначення її опікункою над своїми дітьми: Леонідом та Тетяною. Опіка прийняла рішення: призначити Єфимовську опікункою над неповнолітнім сином і над "личностью и имуществом" малолітньої дочки. Олександра Никифорівна була відомою особою в Єлисаветграді. Вона в 1902 році заснувала восьмикласну приватну жіночу гімназію, освіту в якій здобували 340 дівчат. Гімназисткам було створено належні умови – при навчальному закладі діяв пансіон. Серед викладацького складу гімназії за 1912 рік знаходимо імена матері та сестри Георгія Лангемака – головного інженера Реактивного науково-дослідного інституту, репресованого в 1938 році.

Журнал засідань за 1913 рік містить прохання, направлене О.Єфимовською в дворянську опіку про надання їй дозволу на використання певної суми коштів з капіталу, переданого під її опіку, для "обустройства Елисаветградской женской гимназии". Варто зазначити, що капітал являв собою спадок членів родини Єфимовських.

Опікуни подавали звіти, рапорти про те, яким чином вони розпоряджаються майном своїх підопічних. Про будь-яку фінансову операцію чи продаж землі, маєтку необхідно було ставити до відома членів опіки. Для контролю дій опікунів запроваджувався ряд заходів, це ілюструють журнали засідань, в яких знаходимо вирази "дознанием определено", "перепиской установлено".

Детально розглядалася членами опіки необхідність продажу або застави майна підопічних. З 1907 року було введено оформлення анкети, серед питань якої було і таке: "По какому законному основанию испрашивается разрешение о продаже имения".

Циркуляром Херсонського губернатора від 1912 року заборонялося опікунам без дозволу опікунської установи віддавати кошти підопічних у приватні кредитні товариства, банки. Кошти опікунських установ і підопічних належало зберігати лише у відділеннях державного банку. Це був запобіжний захід від ймовірного банкрутства приватних комерційних установ, в той час як державні давали певні гарантії.

Заслуговує уваги звіт комісії Єлисаветградського дворянського повітового зібрання за 1913 рік щодо діяльності голови дворянської опіки С.Варун-Секрета. Розглядалися рішення, затверджені головою опіки відносно складної справи, пов’язаної зі спадком землевласника Петра Адабаша.

Одним із двох його спадкоємців був племінник і тезка майбутній начальник штабу Петроградського військового округу генерал-майор Петро Адабаш. Результатом проведення певних оборудок присяжного повіреного стала поява третього малолітнього спадкоємця. Архівні документи свідчать про непростий розгляд справи Адабашів. Але слід зазначити, що брати Олексій та Петро Адабаші не втратили гідності, розплутуючи "лжеюридические узлы", дали згоду на отримання третім спадкоємцем, народженим колишньою дружиною їхнього брата в шлюбі з іншим чоловіком, частини статку.

У звіті комісії сказано: "Комиссия не нашла возможным возложить нравственную ответственность за возможный убыток по сему делу на С.Варун-Секрета, не усматривает ни малейшего намека, который в какой-либо мере бросал бы тень на его доброе имя".

Дворянство як суспільна інституція було ліквідовано Декретом ВЦВК та РНК "Про знищення станів і цивільних чинів" від 23 (10 листопада) 1917 року.

Єлисаветградська дворянська опіка продовжувала свої засідання ще протягом 1919 року.