Епоха руйнування храмів і душ

Олена Трибуцька, начальник відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 14.04.2009 р., № 29, ст.4

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Сьогодні, коли релігійні свята – Різдво Христове, Великдень, Трійця – відзначаються на рівні державних, важко навіть уявити, що вони протягом семи десятків років були поза законом, а кожен прояв духовно-релігійних шукань практично виносив людину на маргінеси радянського суспільства. Методи, якими держава боролася з одним із найголовніших її ворогів – церквою, були різноманітними: від неприхованих єзуїтських дій до дрібних підступних оборудок. Документи органів влади перших двох десятиліть становлення радянського режиму детально висвітлюють процес руйнації релігійного світогляду, віками надбаних духовних цінностей і традицій. Зупинюся на декількох сторінках історії протистояння держави та церкви, проілюстрованих архівними документами.

Як відомо, на боротьбу з церквою та релігією працювала уся адміністративно-управлінська машина тоталітарної держави. Одним із «гвинтиків» системи була «Спілка безвірників», якій згодом дали ще більш радикальну назву: «Спілка войовничих безвірників».

На наших теренах діяльність спілки розпочалася у квітні 1927 року, коли окружний адмінвідділ затвердив її статут. Осередки спілки було створено також на рівні районів та сільрад, у кожній школі, на підприємствах, у військових частинах. Згідно із статутом, спілка мала своїм завданням «об’єднувати усіх свідомих трудящих для організації активної боротьби проти релігії в усіх проявах і формах». Методичне керівництво діяльністю спілок усіх рівнів здійснювалось окружною та районними інспекторами народної освіти та радами спілки.

«Спілка безвірників» проводила, зокрема, так звані антиріздвяні та антивеликодні кампанії. Обов’язковим пунктом планів проведення цих акцій був, скажімо, «масовий вихід у Великодній день в поле працювати» - зазвичай саме на Великдень планувалося проведення «свята першої борозни». Широко практикувалося також вивішування у клубах та людних місцях гасел на кшталт: «Нехай вогні культурної революції затьмарять у Великодню ніч вогні церковних свічок», «Релігія і алкоголь – вороги культурної революції», «Поведемо боротьбу проти п’янства, релігії і антисемітизму», «Будуймо новий побут без релігійної і алкогольної отрути» тощо. Незважаючи на відверту безглуздість змісту, психологічний вплив даних постулатів беззаперечний – адже постійне використання слова «релігія» поряд із словами «п’янство», «алкоголь», «отрута» і т.п. ніби об’єднувало ці поняття і спричиняло ефект зомбування.

Популярним також було читання лекцій на теми: «Піст та його шкода для селянина», «Різдво та сільське господарство» тощо. При підготовці до лекцій та взагалі до проведення вищезазначених кампаній «безвірникам» слід було користуватись рекомендованою літературою: «Антипасхальным сборником» під редакцією Луначарського, журналом «Безвірник», «Антирелігійною грамотою».

Крім того, члени «Спілки безвірників» були активними учасниками проведення кампаній з хлібозаготівель, ліквідації храмів, зняттю церковних дзвонів (з метою передачі їх у фонд індустріалізації країни). Так, починаючи з 1929 року, робота спілки проходила під гаслами «Дзвони перетворити на трактори» та «Під прапором індустріалізації – проти богів». Також саме за ініціативи осередків «Спілки безвірників» у багатьох містах і салах закривались храми. Так після проведення великого антирелігійного мітингу, приуроченого відкриттю другого окружного з’їзду безвірників, було закрито Успенський собор у м. Зінов’євську з метою передачі будівлі під центральну бібліотеку та музей революції. На жаль, на сьогодні ця пам’ятка історії та культури назавжди втрачена для нас …

Войовничі безвірники були незмінними ініціаторами і учасниками огидних дійств по зняттю дзвонів із церков: серед документів Зінов`євського окрвиконкому є надзвичайно змістовний та показовий у даному аспекті документ – клопотання парафіян Варваринської церкви м. Новоукраїнки. Лист містить детальне описання процесу «сбрасывания активистами села во главе с руководителем местного кружка безбожников колоколов с церкви и водружения на здании церкви красного флага». «Такие действия штурмующих, - йдеться в листі, - возбудили собравшуюся толпу и лишь пожарный брандспой, здесь находившийся, сдерживал разбушевавшиеся страсти». «Такой подход к делу закрытия храма, - пишуть віруючі, - полагаем, противоречит Закону о свободе совести и подрывает авторитет нашей пролетарской советской власти, внедряя недоверие к культурным мероприятиям. Зная государственную нужду в цветном металле, на возвращении всех колоколов не настаиваем, но просим один, большой, оставить …»

Незважаючи на активність, „Спілка безвірників” відчувала проблеми з кадрами – багато її учасників відмовлялись від членства з причини небажання виплачувати членські внески. До спілки у більшості вступала молодь і практично не вступали жінки старшого віку. Загалом жіноцтво, як свідчать документи, найбільше опиралося антирелігійним кампаніям і було «проблемним об’єктом» для агітації.

Кострубате слово «безвірник», до речі, доволі органічно вписалося у загальне тло епохи: такі назви мали сільськогосподарські та робітничі артілі, колгоспи, радгоспи …

Наведений ретроспективний матеріал щодо діяльності «Спілки безвірників» є лише невеликим фрагментом з історії тривалого, важкого, багатоаспектного протистояння влади та церкви. Втім, маківки колись зруйнованих храмів сьогодні знову сяють. І атеїзм – це породження матеріалістичного світогляду – хоч і наробив багато лиха на нашій землі, але по-справжньому ніколи так і не вкоренився у душі народу, щира віра і духовна сила якого завжди були незмінними.