"Герої Кіровоградщини – захисники Вітчизни"

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 15.04.2010 р., № 27 (2883), ст.7

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

65 років віддаляє нас від того часу, коли на землю прийшла довгождана і така прекрасна весна 1945 року – весна Перемоги. Під уже мирним небом цвіли травневі сади: життя, як завжди буває у цьому найкращому із світів, продовжувалось …

Але Перемога життя над смертю завжди приходить після нелюдських випробувань. Після того, як жертовник переповнюється кров’ю і здається, що немає у світі більше нічого, крім страждань і вічного смертельного мороку.

Безмежно жорстока Велика Вітчизняна була виграна дуже дорогою ціною мільйонів жертв, мільйонів покалічених людських доль, а також завдяки неймовірному героїзму, мужності та безмежній любові до своєї землі тих, хто поклав свій – маленький чи значний – внесок у ту велику боротьбу.

Сьогодні ми згадуємо незабутні імена, розуміючи: час не стирає, а лише рельєфніше відтіняє подвиг. Багатий своїми мужніми захисниками і наш кіровоградська край. Пам’ять про славний бойовий шлях багатьох із них збереглася у документальних джерелах Державного архіву Кіровоградської області.

Одним з таких героїв є Григорій Васильович Балицький, уродженець с. Берестягів Гайворонського району. У дитинстві зазнав голоду, змалечку почав працювати. Але ці випробування лише загартували характер, завдяки якому не зламався ні у 1941 р., коли як розвідник партизанського загону, що діяв на Чернігівщині, був заарештований фашистами і зумів утекти з німецької комендатури, ні у 1942 р., у бою з противником, під час якого захопив ручний кулемет, що дуже пригодився у подальшій партизанській боротьбі. У 1942-1944 рр. Григорій Васильович очолював партизанський загін імені Сталіна Чернігівського партизанського з’єднання, займався диверсійною роботою. Неймовірно мужній і витривалий, Балицький знаходив у собі сили боротися і вести за собою загін у таких обставинах, коли люди божеволіли і накладали на себе руки, не витримуючи випробувань. І уже в 1943 році країна високо оцінила його заслуги: Григорію Васильовичу було присвоєно Героя Радянського Союзу.

У подальшому Балицький Г.В. довгі роки працював у Кіровограді, помер у 1989 році.

Ще один знаменитий наш земляк – Микола Єфремович Басиситий – народився у с. Юріївці Добровеличківського району Кіровоградської області. Військову службу розпочав на Чорноморському флоті у 1914-му році 16- річним юнаком. У подальшому закінчив Військово-морську академію імені Ворошилова у м. Ленінграді та академію Генштабу. Під час війни командував крейсером «Червона Україна», а згодом – ескадрою Чорноморського флоту, на всіх цих посадах проявляв мужність та видатний талант воєначальника. У повоєнні роки очолював командування Чорноморським флотом, був першим заступником міністра і Головнокомандувача Військово-морських сил СРСР. Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, багатьма бойовими медалями. Помер адмірал Басистий у 1971 році.

А ось Герой Радянського Союзу Анатолій Трохимович Бурковський народився не на Кіровоградщині, але доля склалася так, що з кінця 50-х років та до самої смерті у 1985 році довелося йому жити і працювати у нашому місті. Працював головою правління Кіровоградської облспоживспілки, директором Кіровоградського кооперативного профтехучилища. Можна тільки уявити, як пишалися своїм керівником працівники підприємства, яке очолював Анатолій Трохимович та студенти училища!

Бойовий шлях Бурковського проходив на Південно-Західному та Калінінському фронтах, у 1942 році Анатолій Трохимович очолює стрілецький батальйон. Особливий героїзм і мужність виявив у 1944-му, при визволенні Латвії від нацистів, під час бойової операції у м. Брускасі, за що був нагороджений званням Героя Радянського Союзу.

Усіх згаданих героїв доля вберегла: вони вистояли у тій страшній війні і життєвий шлях кожного з них був взірцем для наступних поколінь тих, поряд з ким ці мужні і благородні люди жили і працювали.

Але не всім поталанило вижити і побачити отой кипучий, переможний травневий цвіт. Безліч героїв загинули, назавжди залишившись молодими.

Так, місяць не доживши до свого 30-річчя, у грудні 1943 року смертю хоробрих загинув Юрій Кіпріянович Глібко. Він також не був уродженцем Кіровоградщини, але поклав своє життя у бою за визволення міста Знам’янки. Із самого початку війни і до загибелі воював: під Сталінградом, на Курсько-Орловській дузі, брав участь у форсуванні Дніпра, був на час своєї смерті уже Героєм Радянського Союзу.

У спогадах сучасників Юрій Кіпріянович залишився як людина безмежно хоробра, мудра, товариська. Похований у м. Знам’янці, а у 1945 році перепохований на військово-меморіальному кладовищі м. Кіровограда. В Умані Черкаської області, де свого часу у сільськогосподарському інституті навчався Ю.К.Глібко, було відкрито пам’ятник герою.

Одним із незабутніх імен, яким по праву пишається наше місто, є ім’я Ізраїля Ілліча Фісановича. Народився він у 1914 р. у єврейській родині в м. Кіровограді (Єлисаветграді). Навчався у Військово-морському училищі ім. М.В.Фрунзе у м. Ленінграді, після закінчення якого з 1936 р. плавав на підводних човнах штурманом.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Фісанович призначений командиром підводного човна „М-172”, який 21 серпня 1941 р. здійснив успішний прорив у ворожу гавань порту Петсамо, атакував і потопив ворожі судна. Це була унікальна операція, яку могли здійснити лише надзвичайно безстрашні і професійні люди. За героїзм та мужність усього екіпажу підводний човен „М-172” нагороджений орденом Червоного Прапора, а його командиру капітан-лейтенанту І.І.Фісановичу 3 квітня 1942 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під командуванням Фісановича було здійснено понад 10 бойових походів, під час яких екіпаж проявив просто безприкладний героїзм, якому слугували, не в останню чергу, особиста мужність, харизматичність і абсолютна відданість справі молодого командира.

За участь у бойових діях Бригади підводних човнів Північного флоту у роки Великої Вітчизняної війни капітан-лейтенант І.І.Фісанович нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ступеня та орденом США „Морський Хрест”.

Загинув Фісанович у 1944 році, під час виконання чергової бойової операції, у 30-річному віці.

У 1965 р. виконкомом Кіровоградської міської ради було прийнято рішення перейменувати вулицю Нижнє-Пермську м. Кіровограда на вулицю імені Героя Радянського Союзу І.І.Фісановича з установленням меморіальної дошки на будинку № 39, де він народився.

І на завершення згадаємо ще одну видатну особистість – уродженця с. Мар’янівки Бобринецького району Якова Павловича Тадеуша.

У 1941-му Тадеуш був поранений у бою і потрапив у полон. Чотири роки з 1942 р. по 1945 р. Яків Павлович перебував у пеклі, яке створили на цій землі нацисти – концтаборі Бухенвальд, що був розташований у Тюрінгії, де за легендою було заховане золоте руно Нібелунгів, жили і творили геніальні Гете і Шиллер. І саме тут, у лісі, на горі Еттерберг, що була улюбленим місцем прогулянок Гете, фашисти збудували Бухенвальд, що став уособленням смерті і страждань, уособленням потворної, безбожної, нелюдської суті фашизму. У спогадах, які залишив Тадеуш, детально описане життя табору і боротьба його в’язнів, які навіть у жахіттях, що відбувалися у одному із найзловісніших місць на планеті, зберегли мужність і силу духу.

Тадеуш був одним із активних учасників підпільної організації концтабору, основними завданнями якої в умовах надзвичайної конспірації були спротив та антифашистська боротьба шляхом здійснення саботажу та диверсій на військових підприємствах, де працювали ув’язнені, взаємна допомога та підтримка і найголовніше – підготовка та організація озброєного повстання.

У квітні 1945 р. повстання відбулося, над Бухенвальдом замайорів червоний прапор як символ свободи і перемоги. Перемоги, яку вистраждали, виносили на зранених руках мільйони наших співвітчизників.