"Їх називали бандитами й навіть американцями"
Нелегка доля українців, переселених до нас із Польщі

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області
Газета "Вечірня газета" від 24.09.2010 р., № 39 (1175), ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

9 вересня 1944 року УРСР та Польща уклали Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польського – з території УРСР. Українці, які проживали на південно-східних польських районах, мали пересилитися в Україну, а в Польщу повинні були виїхати поляки та євреї, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року та мешкали в УРСР. Вчені ставлять під сумнів правові підстави процесу цього переселення, адже на той час УРСР не була суб’єктом міжнародних відносин, й СРСР не уповноважував Україну укладати договори такого рівня.

Це було перше виселення українців із земель, які вони займали споконвіку. Наприкінці 1944 року до України ввезли 482 тисячі чоловік. Серед перших переселенців були і ті, хто добровільно залишив польську територію, потрапивши під вплив агітації про щасливе майбутнє життя на звільненій Україні, можливість національного розвитку, що придушувався польською владою. Але процес добровільного переселення не набирав масштабності: Радянська Україна була чужою, викликала тривогу сталінська репресивна політика, що позначилася на житті Західної України. Другий етап переселення українців тривав з вересня по жовтень 1946 року і носив уже примусовий характер. Людей вивозили поспіхом; були серед переселенців й такі, хто добирався власними силами до нового місця проживання. Від’їжджали, маючи те, що встигли зібрати іноді за декілька годин, під дулом автоматів. Кульмінаційним моментом депортаційного процесу стала операція „Вісла”, котра завдала українству прокомуністичної Польщі непоправних втрат. У селі Павлокомі за одну ніч вбили 366 його мешканців, а до концтабору Явожно було ув’язнено 3800 українців.

Радянське керівництво регулювало непростий процес облаштування прибулих. 15 грудня 1944 року прийнято Постанову РНК УРСР та ЦК КП(б)У ,,О подготовке к приему, размещению и устройству украинского населения, эвакуированного с территории Польши”. Постановою РНК УРСР та ЦК КП(б)У від 31 липня 1945 року за № 1195 ,,Об освобождении от обязательных поставок сельскохозяйственных продуктов, от денежных налогов и от платежей, обязательного окладного страхования хозяйств, переселенных из Польши” всі переселенці, а також організовані з переселенських господарств колгоспи звільнялися від сплати всіх видів податків на дворічний термін. Якщо переселенці складали більше половини членів колгоспів, такі господарства теж звільнялися від всіх виплат на 2 роки. Постановою РНК УРСР та ЦК КП (б)У від 22 вересня 1945 року за № 1154 „О возмещении озимых посевов, оставленных в Польше хозяйствами, переселившимися в УССР” передбачалася видача переселенцям продовольчого зерна в розмірі 4 центнерів за кожний гектар озимих посівів як компенсація. Керівнні органи 11 областей, в тому числі й Кіровоградської, повинні були негайно встановити на основі документальних даних кількість залишених посівів у Польщі та через Уповнаркомзаг по областях забезпечити видачу на місцях із пунктів заготзерна озимих культур. Звітувати про кількість відпущеного зерна місцева влада повинна була перед РНК УРСР та ЦК КП(б)У кожні п’ять днів.

Життя переселенців на „великій Україні”, зруйнованій німецько-фашистськими окупантами, було наповнене випробуваннями та поневіряннями. Адже нажите добро, заготовлене зерно, худоба, реманент залишилося на обійстях по той бік державного кордону.

Облаштування сімей переселенців стало серйозним навантаженням для Кіровоградщини, що лише піднімалася з руїн. Матеріальні збитки, завдані області після трьох років окупаційного режиму, складали більше 14 мільярдів карбованців. Як видно з протоколів засідань виконавчих комітетів Кіровоградської міської та районних рад депутатів трудящих за 1945-1948 роки, цими органами приймалися рішення щодо сплати новоприбулим вартості майна, залишеного в Польщі, надання їм кредитів. Так, виконкомом Новоукраїнської районної ради з липня по грудень 1945 року було ухвалено рішення про надання 25 переселенцям з Польщі кредитів на 125 тисяч карбованців для будівництва житла та придбання худоби. У протоколах засідань виконкому Кіровоградської міської ради за серпень-вересень 1946 року містяться відомості про сплату 12 особам вартості майна, залишеного ними в Польщі, та надання одноразової грошової допомоги в розмірі 1000 карбованців переселенцю Станчаку Г. П., який через тяжкий матеріальний стан не мав можливості оплатити кошти за навчання на курсах бухгалтерів.

У листі заступника начальника управління при РНК УРСР в справах евакуації та розселення українського і польського населення начальникові сектора розселення при Кіровоградській обласній раді, датованому 26 березня 1946 роком, вказувалося: „... переписка, вскрывающая общий объем хода расселения украинского населения, эвакуированного из Польши в Вашу область, должна вестись в секретном порядке”. Взаєморозрахунки з переселенцями в умовах повоєнної відбудови проводилися доволі непросто. Якщо переселенець не отримував опису майна, актів, накладних з причин, від нього не залежних, або якщо такі документи було втрачено, він мав подати заяву до виконкому райради, довідки від райуповнозага, райфінвідділу про те, що не отримував допомоги сільгосппродуктами та майном. Після ретельної перевірки в кожному окремому випадку документи направлялися до сектора розселення при обласній раді, звідти – до управління у справах евакуації в Києві, потім – на місце виселення. Інформації райвиконкомів за 1945-1946 роки дають уявлення про заходи місцевої влади, спрямовані на вирішення проблем переселенців.

Так, з виділених по плану РНК УРСР на облаштування сімей переселенців 50 тис. шт. цегли Знам’янський район станом на 1 червня 1946 року отримав 10 тисяч, солі з 140 тисяч тонн – 3 центнери. Дані по Новопразькому району свідчать, що станом на 25 червня 1946 року з 47 родин переселенців, котрі надали описи залишеного в Польщі майна, розрахунок отримали 7 родин, в Бобринецькому районі з 49 сімей переселенців, що надали описи залишеного майна, 46 отримали розрахунок за залишені посіви.

Слід згадати і про несприятливі умови 1946 року, коли літо було найбільш засушливим за попередніх 50 років. Виконавчим комітетом Новгородківської районної ради в березні-квітні 1947 року приймалися рішення про додаткові заходи з надання допомоги харчуванням населенню району, що потерпіло від неврожайного року, якими передбачалося організація пунктів щоденного одноразового харчування по сільрадах району, а також розши-рення райспоживспілкою мережі їдалень з мінімальною нормою продуктів. Голод 1946-1947 років, який утаємничувався і офіційно озвучувався як післявоєнні труднощі, ускладнював становище переселенців і в значній мірі тих, хто не був членом колгоспу.

Гостро протягом тривалого часу стояла проблема забезпечення приїжджих житлом. В об’єднаному рішенні виконкому Кіровоградської міської ради та бюро міського комітету КП(б)У від 14серпня 1946 року вказувалося на необхідність забезпечення житлом переселенські сім’ї, а також на те, що є родини, які мають бажання одержати земельні ділянки для будівництва, але через недостатню роботу комунвідділу нічого не зроблено в цьому напрямку. В довідках про господарчо-побутове облаштування переселенців, складених в районах області, міститься інформація про те, якими були нові оселі у переселенців: „В предоставленном жилье надо открыть 2 замурованных окна и застеклить их, поставить колонны в сенях для подпорки потолка”; „... отведенный дом является старым, с поврежденной крышей, он не соответствует стоимости дома, сданного по описи”; „Решение райисполкома о предоставлении дома переселенцам было еще 5 месяцев назад. Но это решение не было доведено де председателя сельсовета, и выполнением его никто не интересовался. Семье остро необходимо жилье”; „Дом без окон (т.е. не застеклены). Обида у переселенцев на то, что предоставили дом, не очищенный от поросят и телят, которые там находились”; „В комнате в 25 кв. м – две семьи переселенцев”; „Четверо переселенцев выстроили жилые помещения (полуземлянки) по 15 кв.м. Шахта помогла строительным материалом”.

За словами переселенки з Краківського воєводства до Компаніївського району М. Гунчак, її землякам було тяжко і від того, що місцеве населення не завжди добре сприймало нових сусідів, не було можливості помолитися в церкві, навідатися до могил померлих рідних. Нерідко присутність переселенців, яких „доселяли” в хати колгоспників (іноді в будинку проживало по 7-9 чоловік), викликала у місцевих жителів негативні емоції. Образи, неприязнь – це все траплялося в стосунках між переселенцями та селянами. В Устинівському районі жителі одного із сіл заборонили переселенцям брати воду із загальної криниці. В Бобринецькому районі господар будинку, частину якого займала сім’я переселенців, вимагав щомісячної сплати в 100 карбованців. Нерідко керівництво колгоспів, сільрад проявляло бездієвість у вирішенні нагальних потреб переселенців, допускаючи образи на їхню адресу (називаючи бандитами, навіть американцями). Зрозумілим у цих умовах є слова переселенців, які містилися в скарзі до київського керівництва в справах переселення: „Враження, що прибули відбувати примусові роботи”.

Переселенці, потрапивши в складні умови, намагалися покинути Кіровоградщину та повернутися на Західну Україну. Так, станом на 1 грудня 1945 року з 207 сімей, прибулих до Піщанобрідського району, виїхало 64 (з них 3 родини отримали офіційний дозвіл). В Новоукраїнському районі в 1946-1947 рр. з 162 сімей переселенців залишилося 9. Покинувши Кіровоградську область самовільно, переселенці залишали свої евакодокументи в сільрадах, колгоспах. Ті, хто не був членом колгоспу, залишали на місці на-лежне їм майно, тим самим вдруге позбавляючись господарства. В документах обласного переселенського відділу є відомості про осіб, евакуйованих в 1945 році з Люблінського воєводства в Херсонську область, які самовільно виїхали в Рівненську область, а звідти були вже вивезені на Кіровоградщину.

Репресивні методи в політиці Польщі відносно українського населення, які підтримувалися радянським керівництвом, вписали трагічні сторінки в людські долі. Офіціальна риторика, що звучала в другій половині 40-х років щодо переселення українського населення на північ Польщі та УРСР, прикривала іншу реальність, яка буде жити в пам’яті не одного покоління.

– – –