Почесні громадяни Єлисаветграда

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області
Газета "Вечірня газета" від 05.11.2010 р., № 45 (1181), ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Уже не один рік міська рада нашого обласного центру відзначає найбільш достойних городян присвоєнням їм звання „Почесний громадянин міста Кіровограда”. Серед тих, чиї заслуги перед громадою відзначено таким чином, - маршал Павло Ротмістров, педагог Василь Сухомлинського, громадський діяч Євгенія Чабаненко, митець Анатолій Кривохижа.

На відміну від інших звань, що відомі нашим сучасникам, звання почесного громадянина має глибоке історичне коріння. 10 квітня 1832 року в Російській імперії було прийнято маніфест, яким урегульовувалося присвоєння таких звань: особистий почесний громадянин (передбачалося нагородження окремої особи за певні заслуги) та спадковий почесний громадянин (передбачалося успадковування звання всіма низхідними членами родини). До розряду кандидатів могли бути віднесені ті, хто не менше 10 років займався діяльністю на благо суспільства. Присвоєння вказаних звань відбувалося у декілька способів: по праву народження, шляхом зарахування певними міністерствами або за клопотанням особи, яка претендує бути почесним громадянином. Інститут почесного громадянства широко практикувався у позаминулому столітті.

Першим почесним громадянином Єлисаветграда став граф генерал-ад’ютант Д.Є.Остен-Сакен (1790-1881 рр.). У літописі 90-річного життя нащадка остзейських німців, який 76 років віддав офіцерській службі, є і єлисаветградські сторінки. Народився Дмитро Єрофійович на наших теренах. 12-літнім підлітком, додавши собі 5 років (метричного свідоцтва не вимагалося), він розпочав службу в Єлисаветградському гусарському полку. Спогади про полк були передані генералом у написаному ним „Літописі Єлисаветградського гусарського полку”. Остен-Сакен, проявивши себе під Аустерліцем, отримав звання корнета, під Бородіно – ротмістра та орден св.Анни 4 ступеня, за взяття Парижа – золоту шаблю з надписом „За хоробрість”. Остен-Сакен брав участь у перській, російсько-турецькій і кримській воєнних кампаніях, а також у придушенні польського повстання. І хоча видатний історик Є.В.Тарле не захоплювався особистістю начальника Севастопольського гарнізону Остен-Сакена в період Кримської війни, значущим залишається його зауваження, що „...была у Дмитрия Ерофеевича одна черта, в которой и враги ему не отказывали: существовал известный предел, за который переходить ему мешала совесть”.

15 років Остен-Сакен був начальником округів Новоросійських військових поселень, в його віданні знаходився Єлисаветград. Високу оцінку діяльності графа знаходимо в „Історичному нарисі Єлисаветграда”, написаному міським головою почесним громадянином Єлисаветграда О.М.Пашутіним. Автор нагадує, що своїм благоустроєм місто завдячує графу Остен-Сакену: за його участі було збудовано декілька кращих міських приміщень, дорожніх споруд, замощено дороги, Єлисаветград прикрасили сади і бульвари. Для запобігання великих повеней департамент військових поселень за поданням Остен-Сакена мав урегулювати течію річки Інгул, надаючи їй прямого напрямку за допомогою каналів. Великий міст через Інгул збудовано теж за підтримки Дмитра Єрофійовича.

У 1848 році місто зазнало чималих втрат під час епідемії холери. За наказом генерала в місті негайно було створено християнські та іудейські комітети, робота яких спрямовувалася на боротьбу із захворюваністю. Контроль за діяльністю комітетів, а також попечителів здійснював Остен-Сакен, навідуючись до будинків хворих.

З метою відзначення заслуг перед Єлисаветградом міський голова І.М.Макєєв 13 квітня 1864 року направив листа Остен-Сакену, в якому, висловлюючи побажання городян, запропонував генералу прийняти звання Почесного громадянина Єлисаветграда. Дмитро Єрофійович з вдячністю прийняв пропозицію стати почесним громадянином міста, в якому (за його свідченням) провів 15 щасливих років життя. Міська дума постановила: в день поховання Остен-Сакена відслужити урочисту службу за упокій його душі в Успенському соборі та поставити портрет генерала в залі, де проводяться засідання думи.

За більшовицьких часів бюсти, могили, склепи „царських слуг” генералів Остен-Сакена, Самсонова та інших було зруйновано.

Добре відомі в нашому краї були і представники старовинного дворянського роду, вихідців із Угорщини, землевласників та меценатів – Ерделі, серед яких були земські гласні – Я.Є.Ерделі, Є.Є.Ерделі, С.М.Ерделі, херсонський губернатор О.С.Ерделі. Це призвіще увічнено в назві однієї з херсонських вулиць, село та волость в Єлисаветградському повіті (за даними подвірного перепису 1883-1885 рр.) називалися відповідно Ерделівка та Ерделівська.

Олександр Семенович Ерделі (1826-1898 рр.), віддавши губернаторству 16 років, у Єлисаветграді залишив по собі добру пам’ять: за його участі відбулося відкриття Єлисаветградської чоловічої гімназії, яка прославилася своїми знаменитими випускниками, спорудження міського водогону, заснування притулку на 150 чоловік

Запис у журналі засідань Єлисаветградської міськдуми від 20 червня 1890 року свідчить про рішення просити згоди О.С.Ерделі прийняти звання почесного громадянина Єлисаветграда. А в листі міського голови О.М.Пашутіна, адресованого Ерделі, зазначалося, що „Города губернии в ходатайствах своих всегда находили в Вас отзывчивого и благосклонного покровителя. Особенно добрым вниманием Вашим пользовался наш город, постоянно встречавший теплое сочувствие Ваше. Позвольте выразить Вам глубочайшую признательность за ту высокую справедливость, которую Вы неизменно проявляли по отношению к пользам и нуждам нашего города”. Пашутін просив у колишнього губернатора згоди на прийняття звання почесного громадянина м.Єлисаветграда. В 1890 році Олександр Семенович Ерделі отримав це звання.

Відомості про почесних громадян Єлисаветграда дають нам, їхнім нащадкам, чимало прикладів для наслідування.

– – –