„Для полного призрения”

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області
Газета "Наше місто" від 11.11.2010 р., № 44 (49), ст.14

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Як на терені нашого краю місцева влада та благодійні організації опікувалися проблемами дитячої бездоглядності, надавали допомогу дітям з неімущих сімей? Про це дізнаємось із архівних документів кінця XIX – початку XX століття.

,,На земські установи законом покладені обов’язки надавати допомогу знедоленим членам суспільства”, – стверджував перший голова Олександрійської земської управи І. Горонович.

Олександрівський притулок – один з найстаріших відомих закладів у Єлисаветграді, що опікувався дітьми з бідних сімей, сиротами. Дітей приймали з трьох років, хлопчики утримувалися до десяти-річного, дівчатка – до дванадцяти річного віку. Дитячий притулок розміщувався в приміщенні, збудованому в 1853 році для утримання старих та немічних городян. Щорічники газети „Голос Юга” надають інформацію про розташування цього закладу напроти Ковалівської церкви.

Кошти для притулку, розрахованого для перебування 40 дітей, надходили з кількох джерел: попечительства, міської управи, благодійників. За постановами міської думи, в кошториси на 1871 рік вносилося 2000 руб., на 1875 рік – 3000 руб., на 1880 рік – 4000 руб. для потреб закладу. Коли постало питання про добудову приміщення для хворих дітей, міська дума за відсутності можливості задовольнити прохання попечительства про виплату 1000 крб. на будівництво – „уступила” матеріал від розбирання старих будівель. В 1880 році розглядалася пропозиція переглянути діючий статут притулку з метою повного його підпорядкування місту, на кошти якого він, здебільшого, і утримується. Також, розглядалася можливість „полного призрения” малолітніх городян. Раніше в притулку діти перебували тільки вдень, а ввечері їх забирали матері. Тепер, на думку „смотрителів”, доцільніше було б збільшити час перебування дітей в притулку. Через три роки з’явився новий статут, але з імператорської канцелярії надійшла відповідь: керувати справами притулку повинно повітове попечительство, а місто обирає почесного представника, який стає членом попечительства. Ідея створення відділу для підкидьків не втілилася у життя, оскільки це суперечило статуту Олександрівського притулку, до того ж, не вистачало приміщень.

В 1880 році з кількість місць у притулку збільшили до 50. Надходили прохання про прийняття до закладу іногородніх сиріт, які проживали в Єлисаветграді. Вирішено було серед виділених десяти нових місць п’ять залишити за сиротами – не єлисаветградцями, але перевагу все ж надавати дітям городян.

В Єлисаветграді, на Биковій вулиці знаходився притулок „Ясла”, членами попечительства якого були відомі представники земського керівництва. „Ведомости Елисаветградского городского общественного управления” опублікували звіт діяльності закладу за 1903 рік. Звідти дізнаємося, що з 228 утриманців 11 померли, 23 дитини всиновлено, 4 забрали матері, 17 віддано „в услужение”. В притулку харчувалися ще 20 „приходящих покинутых детей”. Витрати на забезпечення їжею, одягом, метричними свідоцтвами та поховання дітей становили 4680 руб. Перевитрати особистих коштів попечительниці закладу В. Подобєдової-Васютинської визначалися сумою в 354 руб.

В жовтні 1911 року в Єлисаветграді, на Покровській вулиці відбулося освячення місця та закладка приміщення дитячого притулку, будівництво якого фінансувалося підприємцями Ельворті.

Якщо піклування про сиріт, неімущих вважалося майже традиційним, то допомога певним категоріям дітей та підлітків ставала справою дещо новою, яка вимагала вирішення багатьох соціальних питань. В другій половині ХІХ ст. серед тем, які мали суспільний резонанс та викликали палкі дискусії, була тема „нравственного усовершенствования малолетних преступников”. В 1864 році в судовий статут внесли важливі зміни: неповнолітніх злочинців віком від 10 до 17 років направляти не в тюрми, а до виправних притулків. Термін перебування визначався мировими суддями.

Єлисаветградське земство обговорювало питання організації притулків для малолітніх злочинців в 1873 році. Але на практиці шляхетні наміри не подолали непробивний бюрократизм. В одній із постанов засідання земства зазначалося, що на „первоначальное обзаведение” асигновано 5000 руб. та висловлено надію на підтримку Олександрійським земством нової справи (адже Єлисаветградське та Олександрійське земства складають один округ, в якому функціонує суд). Було створено комісію, яка розробляла статут майбутнього закладу. Для внесення зауважень проект статуту надіслали професору Новоросійського університету А. Богдановському. Через рік міська дума виділила 200 десятин землі та звернулася до уряду з клопотанням про виділення 239 десятин біля села Клинці – для будівництва виправного закладу. Відповідь довго не надходила. Тим часом комісія зібрала дані відносно кількості в повіті засуджених неповнолітніх злочинців та бездомних за 1872-1873 роки. Злочинців налічувалося 28 осіб, бездомних по повіту – 46 осіб, по місту – 22 особи. Складений кошторис визначав, що необхідно 1175 руб. для утримання дітей та 10200 руб. для будівництва дерев’яних приміщень. Фінансування мало здійснюватися коштами Єлисаветградського земства, Єлисаветградського попечительства тюрем та пожертвуваннями місцевих жителів, серед яких проект викликав співчуття. Члени комісії звернулися до уряду з клопотанням про зміну (!) 6-ої судової статті про покарання, щоб термін перебування утриманців визначав саме керівник виправного закладу, а не мировий суддя.

В 1879 році питання організації виправного притулку було знову піднято В. Анастасьєвим – головою Єлисаветградського окружного суду. Рік тривало листування між Єлисаветградом, Херсоном та Петербургом. 192 особи висловили намір стати членами ради засновників нового закладу, було зібрано 4452 руб. До втілення у життя цієї ідеї поверталися в 1886, 1892 роках. Та все не надходила необхідна підтримка з Петербургу, не було з’ясовано: коштом земства чи міста повинен утримуватися притулок, проект статуту не всі вважали досконалим. На засіданні земського зібрання в 1892 році гласні визнали за необхідне створення вказаного закладу в Херсоні. В 1901 році міська управа не задовольнила клопотання Херсонського виправного закладу про надання допомоги на утримання неповнолітніх злочинців, оскільки не було випадків винесення вироків та відправки до Херсона жителів Єлисаветграда.

В травні 1892 року під час засідання Олександрійського повітового земського зібрання гласний І. Горонович виступив з блискучою доповіддю про необхідність створення закладу для „нравственно покинутых детей”. Він нагадав колегам, що ця категорія обездолених потребує першочергового захисту та піклування. І. Горонович, продемонструвавши ерудицію та добру обізнаність з досвідом європейських шкіл подібного типу, вказав на те, що це не перше обговорення непростої теми. Ще в 1884 році робилися перші кроки на шляху організації такого притулку. За приватною підпискою було зібрано майже 4000 руб., але робота призупинилася через відсутність виконавчого органу. Результатом нового обговорення стали складені статути закладу та товариства покровительства „нравственно покинутым детям”, в якому, зокрема, зазначалося, що члени товариства „приискивают благонадежные семейства, с которыми входят в соглашение относительно воспитания, обучения и устройства судеб таких детей”. Товариство мало укласти договори з майстрами для навчання різним ремеслам дітей, яким виповнилося 14 років. Це свідчить про соціальну значимість планів організаторів нової справи. Але намагання олександрійської влади не знайшло підтримки серед вищого керівництва. З канцелярії міністра юстиції надійшла відповідь про те, що дозвіл на роботу закладу буде дано при умові повного його фінансового забезпечення. До того ж, розробляється проект „гражданского уложения”, і поки що не визначено певні юридичні норми. Пройде чимало часу, наповненого бурхливими глобальними подіями, перш ніж суспільство повернеться до вирішення згаданої гострої проблеми.

Слід згадати, що ініціатор організації нової благородної справи І. Горонович у своєму маєтку на власні кошти створив зразкову земську школу з ремісничим відділенням. А Олександрійська земська управа виступила з клопотанням про встановлення іменної стипендії на честь І. Гороновича для неімущих студентів Київського університету св. Володимира.

– – –