"Смілянка, не скорена долею" (до 40-х роковин пам'яті Олени Журливої)

Текст виступу на Кіровоградській обласній телерадіокомпанії
10.06.2011 р.

Юлія Якункіна,
архівіст 1 категорії відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області

(Усі авторські права на матеріал захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Наша література знає немало прикладів мужності незламних духом людей, які навіть у найтяжчих життєвих ситуаціях, у, здавалося б, безвихідному становищі вражали силою своєї волі, нестримною жагою до життя... Такою була й наша землячка, поетеса Олена Журлива, особовий фонд якої зберігається в Державному архіві Кіровоградської області.

Олена Костянтинівна Котова (Журлива – то літературний псевдонім) народилася 24 червня 1898 р. в родині вчителя на Черкащині, але так сталося , що саме в Кіровограді поетеса прожила останні 20 років свого життя, 16 з яких була прикута до ліжка важкою хворобою.

Одинадцятирічною дівчинкою прийшла вона в літературу, а незабаром їй пощастило особисто познайомитися з Лесею Українкою. Глибоко в серце запала та зустріч юній поетесі, визначивши подальші прагнення та пошуки в літературі. Мабуть, від самої Лесі й отримала силу переносити випробування, ще не знаючи, що доля готує їй самій...

У 1914 р. Олена приїхала до Києва навчатися й відразу спричинила фурор у літературних колах, які екзальтована юна леді з провінції досить швидко почала підкорювати – і своєю модерновою поезією, і власною вродою, яка зачарувала серце не одного чоловіка.

З 1926 р. вона працювала на редакторській роботі в Харкові. Часто виступала з літературно-критичними статтями, перекладала на російську мову твори Лесі Українки, В. Стефаника. У цьому ж році вийшла в світ і її перша поетична збірка "Металом горно", пізніше, у 1936 р., – збірка "Багряний світ".

Але окрім цього вона мала ще й неймовірний голос і чудово співала, гастролювала з концертами по Україні. А в театральний сезон 1929 – 1930 рр. її запросили до столичної Харківської опери, де вона виконувала партію Кончаківни в опері Олександра Бородіна "Князь Ігор".

У гостинному домі поетеси не раз збирались Павло Тичина, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Олександр Олесь та ін. Говорили про літературу, життя, ділилися задумами й планами на майбутнє. А найромантичніший лірик Володимир Сосюра не втримався від спокуси й закохався у цю незвичайну жінку.

Та невдовзі за щасливе життя прийшлося розплатитися. Почалися приголомшливі судові процеси над вигаданими "ворогами народу" із Спілки Визволення України. Самогубства Хвильового і Скрипника, масові арешти творчої інтелігенції породили в Олени тривожні передчуття. 1938 рік поставив крапку на благополучному житті поетеси. Цього року Олену Журливу заарештовано в Москві та відправлено у заслання на Алтай. Звідти виморена важкою працею і знущаннями поетеса повернулася з підірваним здоров'ям.

Стомлена життям, хвора й самотня, у повоєнні роки Журлива приїжджає на Україну, де вчителює у школах Харкова, Дніпропетровська, а згодом і Кіровограда, поселившись у затишному будиночку на вулиці Фонтанній (яка зараз носить ім'я Олени Журливої). Саме тут знайшла свій останній притулок ця стражденна, але не скорена життям душа.

Хвороба поступово перемагала і вже не дозволяла вести активне життя, та поетеса була не з тих, хто підкорюється обставинам. І з-під її пера виходять нові рядки: у 1958 р. народжується збірка "Поезії".

Усе життя над Оленою Журливою висів тягар її власного псевдоніма. Доля була до неї невблаганною. Вона так і не знайшла жіночого щастя, не зазнала визнання та літературної слави. Змучена довготривалою хворобою, талановита поетеса пішла з життя 10 червня 1971 року, назавжди залишивши слід у серцях тих, хто її любив.