Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області

Велика Вітчизняна війна лишила чимало не загоєних ран на українській землі. Пам’ять про страшне воєнне лихоліття живе в назвах міських вулиць: Героїв Сталінграда, Десантників, проспект Перемоги. В назвах вулиць городяни також увічнили пам’ять про тих, хто своїм життям, багатотрудним солдатським зусиллям наближав вистраждану Перемогу.

У документах Державного архіву Кіровоградської області, що представлені спогадами ветеранів – колишніх партизанів і членів підпільно-диверсійної організації ім. Ворошилова та дослідженнями лауреата обласної премії імені Ястребова в галузі краєзнавства В.Шурапова, знаходимо відповіді на запитання: хто на початку окупації міста фашистами піднявся на боротьбу проти загарбників, якими були ці молоді люди, що героїчно пішли з життя.

Іменем відважної підпільниці Олени Захарівни Бур’янової в 1986 році названа одна з міських вулиць. В спогадах друзів, учнів Олена Захарівна постає світлою, мудрою, доброзичливою, активною людиною. Народилася вона в 1913 році в сім’ї робітника, після закінчення фізико-математичного факультету педінституту працювала вчителем математики в міській середній школі № 5. Свій фах Бур’янова обрала за покликанням - була однією з кращих вчителів Кіровограда. Разом з чоловіком мала намір навчатися в аспірантурі.

Довіра та авторитет серед молоді допомогли в організації підпільної групи, куди ввійшли і вихованці Олени Захарівни. Відомо, що серед вихованців Бур’янової був і юний партизан - Герой Радянського Союзу Валя Котик. В окупованому місті Олена Бур’янова розгорнула активну антифашистську діяльність: надавала допомогу радянським військовополоненим, підтримувала зв’язок з партизанським загоном, розповсюджувала листівки, разом з Тамарою Щербаченко визволила з полону вченого-астронома Ш.Горденадзе, який у повоєнний час працював у Академії наук України, викладав у Київському політехнічному інституті. Серед врятованих Оленою Захарівною - також група льотчиків-військовополонених. Під виглядом відвідувань родичів-полонених підпільники ретельно готували майбутню втечу, приносячи 15 льотчикам одяг та фальшиві документи.

Але серед підпільників виявився зрадник, колишній учень Олени Захарівни. Місяць знущань в тюрмі не перетворили її на істоту, вона залишилася людиною навіть на порозі смерті.

22 листопада 1943 року Олену Захарівну разом з іншими скаліченими підпільниками розстріляли в яру біля Соколівських хуторів.

Як стало відомо з документів архіву, кіровоградець С.М.Стороженко в 1983 році писав про Олену Бур’янову в газету "Комсомольська правда" і, зокрема, висловив пропозицію про увічнення пам’яті в назві вулиці району, де жила героїчна підпільниця.

Газета звернулась з запитом до місцевої влади. Три роки поставлене питання не вирішувалось. Та 16 жовтня 1986 року, згідно з рішенням Кіровоградського міськвиконкому, вулицю Транспортну було перейменовано на вулицю імені Олени Бур’янової.

Відома білоруська письменниця Світлана Олексієвич в своїй книзі "У войны не женское лицо" писала: "Все , что мы знаем о женщине, лучше всего вмещается в слово "милосердие". На самой страшной войне ХХ века женщине пришлось стать солдатом... Она убивала врага, обрушившегося с невиданной жестокостью на ее землю, на ее дом, на ее детей".