"Центр Нової Сербії"

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 08.09.2011 р., № 47 (3000), ст.7

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Пропонуємо увазі читачів матеріали з історії нашого краю, підготовлені за документами особового фонду краєзнавця Івана Кіндратовича Бойка, які зберігаються в Держархіві області. Історія Новомиргородщини займає в дослідженнях нашого земляка одне з чільних місць.

У 1740- х роках, коли широка смуга степу на південь від Великої Висі і Синюхи відійшла від Туреччини до Росії, почалося масове заселення цих земель.

Першим поселенням на території нинішнього Новомиргорода був зимівник Тресяги, (від польського Trzesawiska — болота, плавні) де жили запорожці та селяни – вихідці із Миргорода, що на Полтавщині. Основним їх заняттям було хліборобство, рибальство та догляд за худобою, пасіками. З робітників, зайнятих на зимівниках, Січ черпала ресурси для особового складу війська та його матеріального забезпечення.

Тресяги, зокрема, було невеликим поселенням на декілька десятків господарств, мешканці якого зазнавали постійної небезпеки, що чигала з півдня від татар, а з півночі – від поляків. Поселенці завжди були готові залишити рало чи ціп, взяти в руки списа та шаблюку і кинутися до бою.

Тим часом продовжувалась подальша колонізація Росією цих земель: над Великою Виссю селиться люд із центру Росії, Гетьманщини, Польщі. На відміну від лівобережного Миргорода поселення, що виникли, стали називати спершу Новим Миргородом, потім Новомиргородом.

У 1752 році під проводом генерала Івана Хорвата край заселяється першими воєнізованими поселенцями – вихідцями з Балкан, серед яких були серби, хорвати, молдовани, болгари, греки, чорногорці. Землі понад Виссю і до Буга стали називатися Новосербією. Новомиргород Хорват визначає центром Нової Сербії, будує тут фортечку, яка мала слугувати захистом від набігів турків і татар.

У Новомиргороді було розміщено контору для прийому поселенців і штаб гусарського полку. Добре навчені військової справи, через кілька років поселенці брали безпосередню участь у війні з Прусією і відзначилися виключною організованістю і мужністю.

У грудні 1768 – січні 1769 року кримський хан Гірей зробив великий набіг на Новосербію. Край було дощенту знищено, спалено і пограбовано, взято в полон тисячі людей. Новомиргород, за наказом генерала Ісакова, був приведений у бойову готовність, але татари не зачепили міста.

У 1774 році Новомиргород відвідав академік І.А. Гільденштейн з метою зробити його науковий опис. Вчений у своїх записках зазначив, що „посеред міста розташована земляна фортечка діаметром близько ста сажнів, з двома ворітьми, оточена земляними валами і глибокими сухими ровами. Навколо фортечки тягнуться вулички з шестистами будиночками мешканців, частина з яких офіцери, що служать чи перебувають у відставці, а також купці, деякі з них мають чималі магазини, а інші беруть участь у різних ярмарках і ведуть торгівлю. Є цех ремісників, до якого належать люди різних професій.”

Через Новомиргород і Златопіль Росія вивозила на південь зерно, худобу тощо. Новомиргород став настільки значним торговим центром, що тут постійно знаходилися польський, римський і неаполітанський консули для захисту інтересів громадян своїх держав.

Після створення у кінці XVIII століття Вознесенської губернії Новомиргород став повітовим містом. Кілька років тут навіть знаходилися губернські „присутственні місця”. Після ліквідації Вознесенської губернії Новомиргород залишається заштатним містом, а у 1820 році передається до розряду військових поселень: мешканці зазнали жорстокого правління шефа цих поселень Аракчеєва.

У Новомиргороді у зв’язку з його військовим статусом заборонялося селитися євреям і полякам (на відміну від сусіднього Златополя, де селилися численні іноземці, у тому числі євреї, а головним чином – французи).

У 1845 році місто дістало свій герб, мало міське самоврядування.

У кінці XIX століття Новомиргород був заштатним містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мав близько шести тисяч мешканців, дві православні церкви, єврейський молитовний будинок, банк, поштову станцію.

Примітною особливістю Новомиргорода було солоне озеро Лонго, що лежало в долині річки Висі. Хімічні властивості води в озері співпадали з водою приморських лиманів, а сіль, яку добували з озера, за своєю якістю не поступалася солі, добутій в кримських озерах. (На жаль, сьогодні це унікальне озеро перебуває в занепаді, але керівництвом Новомиргородського району плануються масштабні роботи з його відновлення. - Авт.).

---