"Він випередив свій час" (про особистість Сергія Андрійовича Подолинського)

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 13.10.2011 р., № 52 (3005), ст.9

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Масштаб особистості Сергія Подолинського (1850-1891 рр.) є глобальним, а інтелектуальна спадщина настільки значною, що варта не тільки одної статті, а, напевно, й не одного дисертаційного дослідження

„Людина, яка всю себе віддала громадській роботі й згоріла в ній без останку... Він заслужив собі одне з найбільш почесних місць в історії нашого духовного життя”, - писав Михайло Грушевський, повертаючи нам із забуття ім'я Сергія Подолинського. Так, сьогодні це ім’я, на превеликий жаль, незаслужено забуте. Спробуємо відтворити основні моменти життя і діяльності цієї геніальної людини, до якої доля не була надто прихильною, але, в свою чергу, наділила низкою яскравих обдарувань, що дозволили йому створити неоціненний інтелектуальний продукт.

Подолинський походить з родовитої сім’ї. Його батько, Андрій Іванович Подолинський, був відомим поетом. Але музи не відволікали його від чиновницької кар’єри, яка склалась вельми успішно. У 1833 році Андрій Іванович був у чині надвірного радника та займав посаду помічника поштового інспектора 7-го поштового округу.

Переселившись з Київської губернії до Одеси, Подолинський знайомиться з князем Сергієм Даниловичем Кудашевим, і в 1838 році одружується з його надзвичайно вродливою і розумною донькою, княжною Марією Сергіївною. Кудашеви були впливовими і багатими людьми (володіли, до речі, численними маєтками у Малій Висці та навколишніх селах). Такий шлюб посприяв стрімкому кар’єрному росту Андрія Івановича, який у 1850 році виходить у відставку з посади окружного поштового інспектора в чині дійсного статського радника, маючи звання камергера імператорського двору. Після виходу у відставку глави сім’ї родина Подолинських поселилась у великому та затишному родовому маєтку в с. Ярославці Звенигородського повіту Київської губернії. У липні 1850 року у Подолинських народився син Сергій.

З дитинства хлопчик виявляв неабиякі здібності, у подальшому закінчив курс Київського університету зі званням кандидата природничих наук. У 1871 році Подолинський-молодший від’їжджає за кордон і зупиняється у Цюріху, де мешкало багато емігрантів з Росії. Там він знайомиться з російським соціалістом-теоретиком П.Лавровим, стає його найближчим помічником у редагуванні журналу “Вперед!”, відвідує лекції з філософії. У 1972 році Сергій Андрійович знайомиться з К.Марксом і Ф.Енгельсом, однак марксистом не стає, вважаючи їх учення непридатним для умов Росії. Суспільно-політичним ідеалом С.Подолинського був громадівський соціалізм – суспільство, в якому народ сам управлятиме й керуватиме всіма економічними, політичними та культурними процесами.

На відміну від М.Драгоманова, з яким Подолинського зв’язувала багаторічна дружба і котрий виступав за еволюційний шлях переходу до соціалізму, С.Подолинський засобом цього переходу вважав революцію. Крім суспільно-політичної Подолинський продовжує наукову діяльність: записується на літній семестр медичного факультету Цюріхського університету, у подальшому вивчає медицину в університетах Парижа і Вроцлава.

У травні 1874 року він повертається в Україну, включається в масовий рух революційної інтелігенції, стає членом Південно-західного відділу Російського географічного товариства і мандрує по Галичині, Закарпатті, Балканах. Свої враження вчений публікує в газеті “Київський телеграф”.

У 1876 році, після захисту у Вроцлаві докторської дисертації на тему “Розщеплення білків ферментами підшлункової залози” (на яку посилався у своїх працях Павлов), молодий вчений знову приїжджає в Україну. Працює на посаді земського лікаря у Новомиргороді, де збирає статистичні і демографічні матеріали з життя міських та сільських мешканців. У 1877 Сергій Андрійович разом з дружиною повертається за кордон і поселяється у французькому Монпельє.

Цей період життя Подолинського був надзвичайно плідним: зібрані на Україні, і, зокрема, на Новомиргородщині, спостереження стали підгрунтям для унікальних наукових робіт: “Життя та здоров’я людей на Україні”, “Ремесла і фабрики на Україні”, „Село на Україні” (демографічний етюд). Одна за одною з’являються наукові доробки Подолинського “Парова машина”, “Про багатство і бідність”, “Про хліборобство”, „Про те, як наша земля стала не наша”, “Громадівство та теорія Дарвіна” „Соціалізм, нігілізм та тероризм. Відповідь старому російському соціалістові”. Ці праці були видані у Женеві за участі М.Драгоманова.

Праця “Ремесла та фабрики на Україні” є глибоким дослідженням, що являє собою перший український підручник з політичної економії. Ця монографія багата цікавими матеріалами з економічної історії України, зокрема з життя ремісників мануфактур і фабрик. Науковий доробок гаряче зустріли революційно налаштовані кола в Україні. Але цензура заборонила його поширення як такого, що спрямований проти основ права власності. При цьому слід зазначити, що Подолинський не відкидав існування приватної власності без найманої праці, але вважав, що такі господарства не втримаються поруч з громадськими.

Найвагомішим економіко-філософським доробком Подолинського є “Праця людини та її відношення до розподілу енергії”.

"Україні поталанило: в ХІХ столітті вона одержала геніального вченого, який розробив науковий апарат фізичної економії", - захоплено писав про нього сучасний український мислитель, письменник і правозахисник Микола Руденко, що був ініціатором створення, засновником і почесним головою Наукового товариства імені Сергія Подолинського. Руденко стисло окреслює глибинний зміст економічного відкриття Подолинського: додаткова вартість є додаткова енергія Сонця, що споживається землянами через землеробство.

Як справжній новатор із нестандартним мисленням, Подолинський запровадив у науковий обіг принципово нове поняття – "енергетичний бюджет людства", яке донині залишається невикористаним. Людину він розглянув як космопланетарну істоту, спроможну збільшувати цей бюджет завдяки накопиченню на земній поверхні додаткової кількості сонячної енергії.

Вважаючи, що можливість вигіднішого розподілу енергії "є до певної міри в руках людини", вчений сформулював засади управління потоками сонячної енергії, окресливши специфіку найважливіших із управлінських функцій.

Саме зараз відбувається звернення до висунутих більш ніж сто років тому теорій Подолинського. У 1984 році бельгієць російського походження І.Пригожин у своїй праці “Порядок із хаосу” порушив аналогічні проблеми і дістав такий самий результат, що й Сергій Андрійович. За це Пригожин отримав Нобелівську премію...

Окремо слід сказати, що в аналітичних працях Подолинського відчувається щире і співчутливе ставлення до українських трударів, покращення життя яких було його прижиттєвою мрією. У своїй роботі „Село на Україні” Подолинський пише: „Українці дуже вправні в землеробстві. Вони, напевне, найкращі косарі на увесь світ, адже ні в кого немає скільки сіна й хліба для косіння. Українці кажуть самі, що коса вимагає більше вправності, ніж сили.”

Як лікар Сергій Андрійович аналізує умови життя і праці селян у безпосередньому зв’язку із рівнем та характером захворюваності: „Рідко побачиш селянку, яка не жалілась би на болі в шлунку після прийому їжі. Чоловіки починають худнути після 30-35 років, не будучи хворими, тому що харчування погане, погано засвоюється і не відповідає характеру важкої праці... Молода, гарна, сильна дівчина в 20 років буває схожа на мерця в 35-40 років, і це не виняток, а правило. Доля жінки на Україні більш важка, ніж у чоловіків, адже жінка не відпочиває ні зимою, ні літом...”

Подолинський активно фінансував український визвольний рух у скрутні часи, більшість праць вченого написані українською і виходили в перекладі італійською, німецькою, російською та французькою мовами. Але й досі в Україні ці унікальні наукові доробки не видані цілісним зібранням.

Особиста доля Сергія Андрійовича склалась трагічно: напружені відносини з батьками, які, м’яко кажучи, не схвалювали його суспільно-політичної діяльності і тому позбавили фінансування, зрада дружини, смерть від епідемічного менінгіту сина та доньки назавжди підірвали здоров’я Подолинського. У 32 роки перервалась його блискуча діяльність як вченого і політичного діяча: психічна хвороба переслідувала Сергія Андрійовича з 1881 року до його смерті у 1891-му. Матері Подолинського лише через три роки вдалось забрати тяжкохворого сина до Києва: він перебував у французькому закладі Вов для психічно хворих. Помер у 41-річному віці у Києві. На київській землі і знайшов свій останній притулок геніальний вчений, земний шлях якого так трагічно і до часу завершився...

Минуло понад сто років, і ідеї С.Подолинського оцінили належним чином. Його природничо-наукове пояснення процесу праці назвали „законом Подолинського”.

Завершив наукові розробки Сергія Андрійовича В.І.Вернадський у своєму вченні про ноосферу.

Щодо характеристики світобачення Подолинського великий інтерес викликає його стаття “Громадівство і теорія Дарвіна”, де висловлюється оцінка так званого соціального дарвінізму, аналізується генезис співвідношення біологічного та соціального у світі тварин та людському суспільстві. Автор критикує соціал-дарвіністів, які доводили неможливість соціалізму через низку причин, а саме нерівністб людських індивідуумів. Посилаючись на тулмачення соціалістами поняття рівності, Подолинський не відкідає нерівності у майбутнєму суспільстві, яле тієї, яка обумовлена вродженими задатками людини, а соціалістична організація забеспечить усебічний розвиток усіх громадян.

Свої перші праці, за винятком тих, що присвячені питанням медицини, Подолинський друкував ананімно або під ініціалами П.С., а після 1877 р. (очевидно вже не сподіваючись повернутися з еміграції) підписувався вже повним іменем. Публікація програми “Громади” викликала обурення з боку реакціонних кіл імперії. Газета “Києвлянін” у квітні-травні 1881 р. надрукувала гострокритичні статті з цього приводу за підписом “Южнорус”. Влада заборонила батькам Подолинського відсилати сину гроші, щоб він не витрачав їх на революційну діяльність.

Уже сьогодні його онук продовжує справу свого відомого діда. Ім’я Алекса Подолинського для десятків тисяч людей в усьому світі є своєрідним символом, яскравим прикладом практичного ведення біодинамічного сільського гоподарства. Адже саме ця людина, продовжуючи естафету свого діда Сергія Подолинського – видатного українського еколога, а також Рудольфа Штайнера, Ліл Коліско, Еренфріда Пфайффера, на практиці продемонстрував ефективність і всебічну корисність біодинаміки. У 2009 році за його авторства вийшла перша книга із серії „Бібліотека журналі ORGANIC UA”. Алекс Подолинський. Биодинамическое земледелие. Вступительные лекции. Видавниццтво: ЛА „ПІРАМІДА”, Львів 2009.

---