"Тортури, голод, розстріли..."

Лариса Пасічник, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 05.05.2011 р., № 29(2982), ст.10

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

"На превеликий жаль, майже вся історія людства - це історія воєн. З кожних п’яти років всесвітньої історії тільки один був мирний," - писав російський соціолог Олександр Яблоков. Напередодні святкування Дня Перемоги замислюєшся над тим, які непоправні втрати понесло людство в полум’ї Другої Світової війни. Слово "концтабір" залишило жахливий слід у серцях та мовах багатьох народів світу. Цей "термін науки людовбивчої" з'явився за часів англо-бурської війни 1899-1902 років. Як свідчить історія, для запобігання надання бурським населенням (зрозуміло, що переважно жінками та дітьми) допомоги партизанам англійці створили систему концтаборів. Друга Світова війна навічно закріпила за цим поняттям значення символу ненависті до людини, масового конвеєрного знищення людей.

Про Велику Вітчизняну війну написано безліч наукової та мемуарної літератури – тисячі, якщо не сотні тисяч томів. Серед документів Держархіву області є й такі, які з достовірністю свідків про події періоду, віддаленого від нас майже сімома десятиліттями. Йдеться про те, що відбувалося на території області з серпня 1941 р. по березень 1944 р., коли Кіровоградщина була окупована німецько-фашистськими військами.

В перші ж дні окупації в Кіровограді, Новоукраїнці, Олександрії з’явилися концтабори, в’язниці, катівні. Тільки в обласному центрі за час окупації фашисти розстріляли та закатували близько 72 тисяч громадян! Педагогічний технікум, що знаходився на вулиці Польовій, було перетворено на тюрму СД. За подвір’ям катівні окупанти розстріляли три тисячі наших земляків. У тюрмі на Польовій утримувались навіть діти. Крім в’язниць у місті в районі Кущівки окупанти влаштували концтабір для цивільного населення. Подібні концтабори фашисти створили в Компаніївському, Новоархангельському та Онуфріївському районах. Усі 1300 в’язнів, які утримувалися в Компаніївському та Новоархангельському концтаборах, були розстріляні.

На території Олександрівського району „нові хазяї” створили пересильний табір. Тут було ув’язнено 1059 чоловік, яких примусово мали вивезти на роботу до Німеччини. Майже половині з тих, хто утримувався там, 468 ув’язненим, вдалося втекти. Доречно згадати, що, за даними Надзвичайної державної комісії з встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників на території СРСР, кількість остарбайтерів з України становила 2 мільйони 233 112 чоловік.

У десяти районах Кіровоградщини - Добровеличківському, Златопільському, Знам’янському, Новгородківському, Новоарахангельському, Новогергіївському, Новоукраїнському, Олекандрійському, Онуфріївському, Тишківському - окупанти створили табори для військовополонених. Архівні документи містять свідчення про жахливі, пекельні умови існування червоноармійців, що потрапили до полону. В акті розслідування фашистських злодіянь у місті Олександрії, підписаному 6 березня 1944 року, через три місяці після визволення цього населеного пункту, вказується, що в Олександрійському концтаборі для військовополонених розстріляно й по-звірячому закатовано понад 5500 червоноармійців.

Газета "Кіровоградська правда" від 22 квітня 1944 року містить статтю "Не забудемо, не простимо!", в якій описано злодіяння фашистів у пересильному концтаборі, що знаходився в селі Павлиш Онуфріївського району, на території колишньої МТС. Тут було ув'язнено до 7000 чоловік, але іноді чисельність полонених сягала 17000. "В кінці листопада 1941 року, - як сповіщає автор статті, - в Павлиському таборі трапилася подія, що коштувала життя сотням людей. Цілий день ішов дощ. Полонені, що перебували під відкритим небом, промокли до кісток. Змучені вкрай холодом, вони руками згрібали розкислу землю, гребли до самого грунту і так влаштовувалися в своєрідних логовищах. Вночі подув вітер, вдарив мороз. Тисячі промоклих людей почали замерзати, на всі благання і крики про порятунок німецькі вартові відповідали пострілами. Грудьми своїми пробили полонені дорогу через колючий дріт огорожі, серед темряви й мороку осінньої ночі кинулися вони тікати. Німецькі солдати відкрили стрілянину по втікачах. В ту ніч втекло 2000 полонених, а на подвір'ї табору і навколишніх шляхах було підібрано 400 трупів. Після цієї події в таборі був встановлений незносно жорстокий режим".

Тортури, знущання над в’язнями, голод, відсутність медичної допомоги, каторжна праця, масові знищення, висока смертність - характерні ознаки всіх типів таборів, створених окупантами на Україні. Німецькі дослідники також визнають, що табори на окупованих східних територіях мали найжорсткіший характер. Науковцями багатьох країн висловлюється думка, що в майбутньому існує можливість виявлення невідомих документів про місця примусового утримання людей на Україні, що є свідченням безсилля часу над пам'яттю про найкривавішу війну ХХ століття.

---