"Голокост: кіровоградський вимір"

Олена Трибуцька,
Начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 30.06.2011 р., № 37 (2990), ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Літня днина 22 червня 1941 року стала точкою трагічного відліку у вітчизняній історії. Грізне слово „Війна!”, що пролунало на світанку, назавжди змінило долі, життя і свідомість усіх жителів країни незалежно від віку, статі, соціального стану та політичних переконань.

70 років пройшло з того часу, але й досі не вщухають суперечки щодо подій Великої Вітчизняної. Незмінним залишається одне: у ході Другої світової та її складової – Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років – фашистською Німеччиною було здійснено безліч злочинів проти людства і після пережитого світ став іншим.

Одним із найбільш ганебних явищ, породжених фашизмом, був нацизм.

Фундаментом нацистської ідеології стала расова доктрина, що лягла в основу вчення про „третій рейх”. Завданням „вищої раси” Гітлер вважав боротьбу за її чистоту, утвердження свого панівного стану і створення расово-ієрархічної структури у всьому світі, на вершині якої має знаходитись арійсько-нордична раса на чолі з її германським ядром. „Неповноцінні” ж раси – араби, слов’яни, цигани, євреї, негри – повинні були зайняти місце рабів. Цілком очевидно, що правова концепція нацизму базувалась також на повному запереченні невідчужуваних прав людини – перш за все, права на життя.

Згідно з расовою теорією, приміром, слов’яни мали бути знищені, але не всі – деяка частина повинна залишитись, щоб обслуговувати представників „вищої раси” на завойованих територіях. Так, Україна фігурувала у планах нацистів суто як колонія Німеччини: Гітлер виступав категоричним противником надання Україні навіть обмеженої автономії. Більша частина населення нашої держави, згідно з людожерськими планами, мала бути знищена, а та, що залишиться, – перетворена на рабів. Особливе місце у нацистській теорії відводилось євреям: антисемітизм у ній згодом був розвинутий у практику геноциду.

Впровадження в життя організованого переслідування і планомірного знищення євреїв нацистами у Німеччині та на захоплених нею територіях у період з 1933 по 1945 роки призвело до катастрофи європейського єврейства – Голокосту (з англ. holocaust – винищення, всеспалення).

Голокост пройшов декілька етапів, але початок остаточному „розв’язанню єврейського питання” було покладено у березні 1941 року, після розпорядження Гітлера про підготовку проекту фізичного знищення євреїв.

До початку війни з СРСР нацисти розробили план масової ліквідації „небажаних елементів”, до яких відносили комуністів, представників радянської інтелігенції, політпрацівників робітничо-селянської Червоної Армії та євреїв, як „носителів більшовизму”. За період гітлерівської окупації в Україні загинуло 1 млн. 600 тис. євреїв.

Знищення єврейського населення Кіровоградщини, як свідчать першоджерела, що зберігаються у фондах Держархіву Кіровоградської області, відбувалося, як і в інших регіонах, організовано і стрімко. Цим займалися спеціальні зондер - і айнзацкоманди. Усі євреї були оперативно взяті на облік, на їх будинках малювали шестикутну зірку, а самі вони мали носити нарукавні пов’язки із такою ж зіркою та надписом „Давид”. Основна частина євреїв на Кіровоградщині була знищена протягом 1941-1942 років.

Масові вбивства євреїв Кіровограда розпочалися у вересні-жовтні 1941р. Їх збирали на п’ятачку перед синагогою (майже всіх –шість тисяч) і розстрілювали у протитанковому рові за містом. Там на перехресті проспекту Правди та вулиці Волкова, зараз стоїть обеліск, який нагадує про трагедію. У місті Олександрії було знищено понад дві тисячі євреїв.

Маховик репресій стрімко набирав обертів у період з листопада 1941 по березень 1942 року. Вочевидь, цьому значною мірою посприяла радикальна риторика виданого 20 листопада 1941 року командуючим 11-ю гітлерівською армією Манштейном наказу, в якому говорилось: „Солдат повинен розуміти необхідність покарання єврейства – носія самого духу більшовицького терору”.

Майже у кожному населеному пункті створювались єврейські гетто, де нещасні певний час утримувались і зазнавали фізичної та моральної наруги, після чого їх, як правило, вивозили до лісу чи занедбаних балок і розстрілювали, попередньо по-звірячому познущавшись. Так, згідно з даними Надзвичайної державної комісії по виявленню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх посібників у Хмелівському районі Кіровоградської області, у листопаді 1941-го на території Хмелівської МТС було розстріляно 137 євреїв, над якими нещадно поглумились фашистські кати, відрізаючи у живих людей частини тіла, висмикуючи руки і ноги, розпорюючи животи. Після розстрілу, не погребувавши вилученням у мертвих золотих зубних коронок, гітлерівці покидали убитих в стару криницю, яку потім засипали камінням. Подібні „сценарії” вбивств були типовими і відпрацьовувались не тільки на євреях: таким чином вбивали військовополонених, партизанів, комуністів і просто звичайних жителів окупованих територій.

У Піщанобрідському районі Кіровоградської області німецькими загарбниками були знищені усі жителі цілого населеного пункту – с. Ново-Глиняна. Свого часу, у 1939 році, це село було засноване громадянами єврейської національності, куди вони з’їхались з усього району і створили тут свій колгосп під назвою „Труд”. Гітлерівці вбили цих людей уночі, а на ранок промені холодного зимового сонця висвітлили картину кривавого нічного побоїща, жертвами якого стали в основному, жінки, старики та діти – всього 74 людини.

Неймовірною жорстокістю і цинізмом відрізнялися фашистські акції по знищенню єврейських дітей: у січні 1942 року в дитячому будинку села Липовеньке Голованівського району було розстріляно 39 маленьких вихованців – євреїв. Під виглядом організації катання дітей на санчатах, гітлерівці привозили їх до спеціально викопаної ями, роздягали, ставили на коліна і розстрілювали. Бувало, що дітей вкидали живими у вогонь, а страждання жертв супроводжувалося гомеричним сміхом і глузуванням їх катів ...

Найбільша кількість євреїв була знищена на теренах Кіровоградського (біля 7 тисяч осіб), Олександрійського (біля 3 тисяч осіб) Златопільського (1200 осіб), Підвисоцького (1108 осіб), Голованівського (біля 900 осіб), Грушківського (Ульяновського) (більш ніж 700 осіб) районів.

Упродовж війни в Україні, як і інших країнах, гітлерівці створювали серед населення образ „чужого” єврея, використовуючи проблемні моменти, які виникали у відносинах з євреями на побутовому рівні.

Спонукати громадян до співпраці у ліквідації євреїв мали і фактори матеріального заохочення: так, дрібне майно зігнаних у гетто, а потім убитих євреїв населенню роздавали безкоштовно, а будинки, худобу недорого продавали. У одній із справ фонду окупаційного періоду – Торговицької сільської управи Підвисоцького району – містяться списки „жидівського майна, яке безкоштовно роздане по с. Торговиця”. Списки датовані травнем 1942 року і свідчать про те, що населенню було роздано близько півтори тонни жита, 590 кг картоплі, 5 метрів марлі, 4 залізних відра. За готівку було продано 8 хат, рогата худоба, меблі, предмети побуту.

Проте розіграти «єврейську карту» у масовій свідомості громадян німцям так і не вдалося: серед українців, і зокрема, серед жителів нашого краю була велика кількість тих, кого тепер називають праведниками світу. Ці люди, ризикуючи своїм життям, життям дітей, допомагали євреям, переховували їх у власних оселях, немовлят видавали за своїх.

Так, у селі Косівці Олександрійського району жителі переховували військового лікаря Юхима Троянкера, якого пізніше переправили до партизанів Чорного лісу. Юхим ходив на завдання, лікував членів партизанського загону.

У селі Головківці Олександрійського району родина Василя Прокваса переховувала єврейку Софію з двома дітьми. Всі вони залишились живими, а Софія довгий час по війні працювала у місцевому колгоспі.

У селищі Добровеличківці родина Вієвських теж переховувала єврейську сім’ю: жінку і двох хлопчиків. За свідченням Віталія Михайловича Вієвського, нинішнього голови ради міської організації ветеранів, таємних „квартирантів” постійно переодягали, змінювали імена, фарбували волосся. І врятували. Їх ніхто не видав, навіть сусіди, які знали про євреїв. Нині сім’я Віталія Михайловича товаришує із колишніми хлопчаками, які були врятовані у ті страшні часи.

Нацистські злочини стали широко відомі світовій спільноті вже на Нюрнберзькому процесі 1945-1946 років, де було визнано особливу жахливість Голокосту, який назавжди залишиться болісною раною в історії людства.

---