"Звільнення м. Кіровограда"

Текст виступу на Кіровоградській обласній телерадіокомпанії
08.01.2012 р.

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області

(Усі авторські права на матеріал захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

8 січня 1944 року війська 2-го Українського фронту, прорвавши потужну оборону гітлерівців, у результаті вмілого обхідного маневру звільнили Кіровоград від ворога.

Чотири дні велися запеклі бої за наше з вами місто, що було важливим опорним пунктом німецької оборони. В цих боях особливо відзначились війська генерал-полковника Шумілова, генерал – лейтенанта Жадова, танкісти генерал-полковника танкових військ Ротмістрова та генерал-майорів Полозкова і Кириченка, артилеристи генерал-лейтенанта артилерії Фоміна та льотчики генерал – лейтенанта авіації Горюнова, бійці численних стрілкових, артилерійських і авіаційних дивізій, винищувальних протитанкових артилерійських та мінометних полків, інженерних батальйонів та інших військових формувань.

Цього знаменного січневого дня, у Москві, о 21-й годині, двадцятьма артилерійськими залпами держава відсалютувала героям – визволителям Кіровограда.

У Держархіві області зберігаються свідчення очевидців, яким пощасливилось дожити до згаданих подій, зустріти воїнів-визволителів, а надалі брати активну участь у відбудові міського господарства. Яким був день 8 січня 1944 року для городян – ілюструють емоційні розповіді наших земляків.

Кіровоградка Людмила Гнип під час окупації міста активно допомагала партизанам та підпільникам, переховуючи їх у своїй квартирі, діставала бланки паспортів; працюючи на біржі праці, знищувала дані картотеки, завдяки чому втрачалась можливість розшуку певних осіб, яких німецька влада підозрювала у зв’язку з партизанами.

Ось якими в її пам’яті залишились дні напередодні звільнення та сам день 8 січня: „...вскоре и для немцев настали горячие денечки. В городе стояла непрерывная суматоха. Гул машин, мчавшихся в направлении запада, не умолкал. Ветер с востока доносил на площади и улицы Кировограда нарастающий гул орудийных залпов. А вот и первые воины фронта стремительно продвигаются вперед по занесенным снегом садам и улицам пригорода. Вот небольшая группка красноармейцев, они идут прямо к нашему дому через соседние огороды. Все жители стояли у порогов своих квартир и, затаив дыхание, напряженно ожидали, когда же наши приблизятся. Самим себе не верим, каждому хочется тронуть хоть за рукав шинели бойца, чтобы убедиться, что это не сон. Нет, это не сон!

К вечеру территория города была очищена от фашистской нечисти...”

Мешканка Кіровограда Олена Домашнєва до війни мріяла стати авіаконструктором. Але студентське життя здавалось чимось далеким і недосяжним, а мрія – нездійсненною, коли вона, сама тяжко хвора, доглядала за хворою матір’ю, в умовах страшної скрути і постійного страху. При цьому родина Домашнєвих допомагала людям: продавши золоту каблучку, мати з донькою купили бланки паспортів для декількох євреїв та партизанів.

Олена згадувала: „... над городом нависали все более и более черные тучи. Один набор в Германию сменялся другим, аресты сменялись расстрелами. И опять у нас скрываются еврейка и еще одна девушка от отправки в Германию. А здоровье мое было окончательно надломлено (туберкулез тазобедренного сустава), лечиться надо, а питание плохое, бесконечные волнения и тревоги. Кроме того, последний месяц пришлось скрываться в яме, чтобы не угнали немцы из города.

С каким нетерпением ждали мы той минуты, когда снова увидим родные лица, дорогие серые шинели, услышим родную речь! И, наконец, это день настал. Утром 8 января 1944 г. первые части заняли вокзал. Мы плакали от радости, обнимая дорогих бойцов, вернувших нам свободу и жизнь. Этот день не забудется никогда...”

Попереду було ще майже півтора року війни, багато кіровоградців після звільнення міста пішли з частинами Червоної армії добивати ворога, а звільнений Кіровоград працював на перемогу, надаючи фронту технічну та продовольчу допомогу.