Народні месники

Текст виступу в ефірі Кіровоградської обласної телерадіокомпанії
21.09.2012 р.

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області

(Усі авторські права на матеріал захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

І повіє вогонь новий
з Холодного Яру…
Т.Г. Шевченко

Є в Україні гарна місцина – Холодний Яр. Споконвіку тут збирався невпокорений люд для боротьби за найголовніше – свободу і незалежність власної землі.

Саме про ці місця і цих людей писав свого часу Т.Г. Шевченко:

«У Яр колись сходилися, мов із хреста зняті
Батько з сином і брат з братом одностайно стати
На ворога лукавого…
В Яру колись гайдамаки табором стояли
Лагодили самопали, ратища стругали.»

Вирували життя і боротьба в холодноярських лісах і в дні української національно-визвольної революції, і в лихі часи фашистської окупації. Нині територія Холодного Яру входить до складу Черкаської області, а на той час, коли фашистський чобіт ступив на українську землю, це були терени Кіровоградщини.

У Держархіві Кіровоградської області збереглося чимало матеріалів про партизанську боротьбу в Холодному Яру, серед яких – спогади командира партизанського загону імені Сталіна, що діяв у холодноярських лісах – Петра Антоновича Дубового. Партизанський загін імені Сталіна був створений у червні 1943 р. на базі підпільно-диверсійної групи Дубового (14 осіб) і групи парашутистів (10 осіб), які прибули зі Штабу партизанського руху Південного фронту на чолі з Іваном Івановичем Лисовим, діяв на території Чигиринського, Кам’янського і Олександрівського районів Кіровоградської області з 17 червня 1943 р. по 7 січня 1944 р. Спогади командира про діяльність загону містять найцінніше – щиру емоцію, через яку і сьогодні ми здатні доторкнутись душею до великого подвигу наших дідів. Уривки з цих матеріалів ми пропонуємо вашій увазі.

«Ще в серпні – вересні 1943 р., - згадує Дубовий,- перейшли повністю на нашу сторону жителі сіл Куликівки, Лубенців, Завадівки, Грушівки Кам’янського району, с. Зам’ятиці Чигиринського району, крім того, нам допомагали громадяни Черкас, Сміли, Кам’янки, Олександрівки. Зв’язок і дружба з мирними жителями дуже допомагали нам боротись і перемагати. Достатньо було німцям з’явитись поблизу нас задля якоїсь лихої дії, як ми вже були попереджені місцевими жителями. До боротьби були готові всі – старий і малий. Ось він, вогонь, що дув з Холодного Яру на погибель фашистам!

За три місяці часу наш загін знищив до десятка поліцейських дільниць, зірвав у повітря лісозавод, пошту, нафтобазу, розгромив німецьку комендатуру. Все це озлобляло фашистів проти партизан.

Знайшлися зрадники, які видали гітлерівцям чисельність та місцезнаходження загону і нам майже щодня приходилось змінювати місце дислокації.

Не вистачало їжі, зброї. Але настало й на нашій вулиці свято. 7 серпня ми зустріли маленьку десантну групу під командуванням Коршикова. Він передав у Центральний штаб партизанського руху відомості про наше існування і ми отримали зброю та матеріальну допомогу. Загін продовжував діяти.

Фашисти відчули значний опір холодноярівців, в результаті чого сам Геббельс поставив завдання Миколаївській дивізії знищити «лісових бандитів у Холодному Яру, Чорному лісі і перейти в Житомир».

Наша розвідка встановила, що ліс був повністю оточений фашистами. Ми всі ждали вечора, аби влаштувати німцям «баню» і вирватись з оточення. Необхідно було знати, що відбувається в селі Мельники, звідки німці почали наступ. У розвідку пішла моя дружина Марія з 4-місячним сином. І син Олександр забезпечив вільний прохід матері-розвідниці! Дружина взнала необхідну інформацію.

16 серпня розпочався бій. Сотня партизанів проти чотирьох з половиною тисяч фашистів…

На одній з ділянок гітлерівці прорвались, і четверо малодушних вирішили ухилитись від участі в бою. Їх запримітила Марія і, піднявши високо на руки маленького сина, крикнула: «Куди ви! Смерті боїтесь. А йому не страшно?». Присоромлені бійці перебороли хвилинну слабкість і повернулись до бою. І ми таки заставили німців відступити! Кільце було перервано.

На початку січня 1944 року наш загін об’єднався з партизанським загоном «Москва». Ми провели важкий бій біля села Зам’ятниці, де зустрілись з частинами Червоної армії. Разом з ними ми звільнили протягом тижня села Зам’ятницю, Завадівку, Лубенці, Куликівку, Михайлівку».

За порівняно короткий термін діяльності холодноярівським загоном було зроблено немало: знищено біля 2000 тисяч одиниць живої сили ворога, спалено біля сотні одиниць техніки, розгромлено 20 комендатур та багато іншого. Але за сухуватою статистикою стоїть щоденний подвиг цих людей: адже в будь-яку хвилину кожен з них був готовий віддати життя за найдорожче – свою святу землю, аби на ній вільно жили нащадки свободолюбивих гайдамаків.