Видатний єлисаветградець Кароль Шимановський

Текст виступу в ефірі Кіровоградської обласної телерадіокомпанії
03.10.2012 р.

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області

(Усі авторські права на матеріал захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Творчість Кароля Шимановського є сплавом тонкого смаку, високої музичної культури і великого таланту. Його музика вважається одним найбільш цікавих явищ у музичному світі минулого століття.

Народився Кароль 1882 року у с. Тимошівці Київської губернії - родовому маєтку батьків, дворян польського походження. До маєтку родина виїздила влітку, а мешкали, в основному, в Єлисаветграді, в будинку по вулиці Безпоповській (у подальшому перейменованій у вулицю Гоголя). Будинок Шимановських завжди був наповнений музикою: серед найближчого родинного оточення Шимановських – Густав Нейгауз, його син Генріх, чудовий піаніст і педагог, донька Наталія – піаністка, а також батько, брат і сестра Кароля – піаністи та співачка. У такому колі, навчаючись у Густава Нейгауза грі на фортепіано, і ріс Кароль.

У 1900-му році майбутній композитор закінчив Єлисаветградське реальне училище. Навчався посередньо: мав задовільні та добрі оцінки, але не це було найголовнішим: і родина, і сам Кароль розуміли, що саме музикування стане справою його життя.

У 1901-1905 роках Шимановський навчається у Варшавській консерваторії, впевнено гастролює на батьківщині та за кордоном, завойовуючи перші лаври. Його велика сім’я та дружнє оточення тим часом захоплено спостерігали за успіхами Кароля. Письменник Ярослав Івашкевич, двоюрідний брат композитора у свїй книзі «Музичні твори» присвятив цілий розділ згадкам про Єлисаветград та стосунки з Каролем Шимановським. Переклад з польської уривків з цієї книги зберігається у Держархіві області: ми із задоволенням пропонуємо вашій увазі деякі фрагменти цих спогадів, які дозволяють скласти уявлення про особистість Шимановського, родинну та суспільну атмосферу, які, безумовно, мали вагомий вплив на формування Кароля як митця.

«Пам’ятаю момент,- пише Івашкевич,- коли на початку літа 1906 року Кароль надіслав до Єлисаветграда свою скрипкову сонату, і було організовано її виконання в колі самих близьких. Все сімейство, Нейгаузи, Пшишиховські, Таубе, зібрались у салоні будинку Шимановських, щоб послухати твір. Виконавцями були Фелікс Шимановський і старий скрипаль, поляк Яндель.

…Пам’ятаю саме наповнення сонати, яка була вислухана усіма з благоговінням…

В 1909 році я переїхав до Києва. Під час Першої світової Шимановські проводили зимовий час у Києві, там я також зустрічався з Каролем, там же у домі пані Галини Глембоцької із роду Пшишиховських він грав «Серенаду Дон Жуана», початок своїх «Масок.»

Тільки в 1917 році Шимановські знову поселились у Єлисаветграді , в старому будинку на Безпоповській.

Кароль надзвичайно інтенсивно пережив російську революцію, потім впав у певного роду одерев’яніння. Реакцією на історичні події, які поки що оглушили Шимановського, було посилення творчої напруги. Кароль поринув у інтенсивну творчість. Тоді була створена 3-тя соната, квартет і 12 фортепіанних етюдів.

Між тим обставини життя були доволі важкими. У єдиному з віршів, який мені в листі прислав Шимановський, були слова:
«Мое серце падает в борьбе с нуждой
Ведь исчезла уже любви песнь
В моем саду вихрь свалил деревья и отцвела уже лиловая сирень
Одиночество- горький гость, уже скрытно завладело серцем моим
Не кажется прошедшая жизнь радостным сном
В глубине синей звезда горит, далекий цветок голубых лугов
Печально наполненное серце тонет в бездне мук…»

Не знаю, чи це вірш Шимановського, чи він цитує який-небудь чужий. У всякому випадку він передає настрій самотності і муки, тривоги, в якому Шимановський опинився в цей час…»

У 1919-му році Шимановський назавжди покидає батьківщину: обирає місцем проживання Варшаву. Там багато працює, переживає творчу еволюцію: джерелом його натхнення стають древні пласти національного фольклору. В останні роки життя особливу увагу приділяє педагогічній творчості, очолює Варшавську консерваторію.

Помер композитор від туберкульозу в 1937-му році, в швейцарській Лозанні, на 54-му році життя. У Польщі вважають його національним композитором, а ми по праву вважаємо Шимановського сином України і видатним єлисаветградцем.