„Необходимость внешкольного образования нами осознана...”

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 30 серпня 2012 р., № 35 (3051), ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Здійснивши „подорож” до Єлисаветграда за допомогою періодичних видань, датованих 1919 роком, маємо можливість дізнатися про життя місцевої громади в час калейдоскопічної зміни влади, протистояння політичних сил, коли городяни пам'ятали перебування у місті військових формувань різних держав.

Автор публікації, вміщеної на шпальтах одного з листопадових номерів газети „Голос юга”, Василь Ястребов подає картину рідного міста, яке він рік не бачив: „И мне кажется, что разбитые и заколоченные витрины, искалеченные ставни магазинов, неведомые лавки... на месте старых, давно известных фирм – все это шрамы и преждевременные морщины на лице молодого и цветущего (когда-то) города. Слушаю рассказы о нескончаемых бедствиях многострадального Елисаветграда и невольно думаю: всего лишь год!”

Цікавим є той факт, що в доволі складних умовах загальної матеріальної нестачі міське самоврядування добре усвідомлювало необхідність розповсюдження освітянських програм не тільки через школу, а і за допомогою позашкільних закладів. Так, у 1918 році на позашкільну освіту виділено 24625 крб.

У цей нелегкий для Украъни час чимало культурно-просвітницьких закладів, які раніше утримувалися на кошти від благодійності, залишилися без фінансування. Без допомоги міської влади вони перебували на межі закриття, хоча багато які з них зосереджувалися на нагальній потребі „дать образование тем, кто остался за бортом школы”. Підлітки, які втратили рідних та вимушені були працювати, позбавлялися можливості відвідувати денну школу, тому для цієї категорії єлисаветградців необхідна була вечірня форма навчання. До того ж ті, хто закінчив початкову школу, мав потребу отримати професійні та технічні знання. Це теж спонукало членів міської управи до певних конкретних дій.

Треба зазначити, що у місті до 1917 року було створено базу для позашкільної освіти: в 1914 році відкрився народний дитячий будинок, що діяв як клуб для міських школярів. Необхідно було відновити його діяльність як вечірньої школи, яку могли б відвідувати працюючі підлітки. Це питання вперше обговорювалося на нараді у міській управі 29 вересня 1919 року за участі шанованих єлисаветградців: П.Рябкова, В.Харцієва, А.Гусєва. Того ж дня при управі було створено комісію з позашкільної освіти. У жовтні 1919 року міська влада виділила 5680 крб на відкриття вечірньої школи для дорослих та відповідно до складеного кошторису на 1920 рік – 25005 крб для діяльності відновленого дитячого будинку.

У місті діяло і так зване кооперативне товариство „Позашкільна освіта”. Натхненником його створення (а членами якого були представники міських навчальних закладів, редакцій газет, громадськості) став В.Харцієв, який вважав, що „необходимость внешкольного образования нами осознана”. Завдяки його подвижництву засідання товариства відбувалися у приміщенні 1-го комерційного училища (відомо, що засідання також проходили і у приміщенні товариства „Просвіта” по вулиці Петровській, в будинку Дворянського зібрання). Вступний внесок для 27 членів товариства складав 10 крб, „оплата паю” – 50 крб. Цікавим був виступ одного з членів об’єднання. Він висловив переконання, що для успішного розвитку позашкільної освіти необхідні не лише грошові внески, а і наявність у колег „певного пафосу”, що керував би їх бажанням заради справи принести з власної бібліотеки улюблену та необхідну їм книгу, навіть меблі.

Започаткована справа поволі розвивалася, хоча заорганізованість, бюрократизм чиновників, інертність городян були їй не на користь. З 1 листопада згаданого року в приміщенні на розі вулиць Велика Перспективна та Петрівська відкрив двері міський дитячий будинок (вечірня школа) для дітей 10-14 років. Заняття там проходили щоденно з 16.00 до 20.00. Програма відповідала шкільній. Освітянські програми реалізовувалися і шляхом організації читань як для дорослих, так і для дітей у приміщеннях міських кінотеатрів. Читання творів Чехова, Толстого, Короленка, Діккенса, Уайльда поєднувалося з показом кінокартин, розповідями про географію та історію країн. Вибір літератури для читань супроводжувався палкою дискусією, суть якої зводилася до вирішення питання: що в нинішній час потребує слухач – „равнения на запросы эстетического и морального характера” чи „жгучих, жизненных тем в политическом освещении”? Перевагу було надано художній та науково-популярній літературі, оскільки аудиторія, на переконання більшості учасників дискусії, втомилася від тем політичних та сьогоденних.

Досить критично сприймалося деякими городянами втілення ідеї позашкільної освіти через організацію читань. У одній із газетних статей, яка пояснює позицію автора, ним вказано, що нині недостатньо удосконалюватися морально та естетично. „Недавнее прошлое обнаружило поразительное наше неумение вести борьбу за свое существование”, – стверджує дописувач. На його думку, позашкільна освіта повинна давати людині професійні, практичні навички, не віддаляти її від реального життя, а прищеплювати вміння добувати хліб насущний. Автор статті цитує древніх китайських мудреців, які вважали, що той, хто навчить інших вирощувати два колоска там, де раніше ріс один, повинен бути віднесений до благодійників людства. А якби комісія з позашкільної освіти навчила вирощувати не два колоска, а хоч би півтора, або працювати чи то з деревом, чи з полотном, шерстю, вона б заслуговувала великої вдячності сучасників. Редакція газети, опублікувавши даний лист, вказала, що не поділяє думок його автора, тому що неможливо звести позашкільну освіту тільки до придбання професійних умінь. Адже успіх професійний залежить і від загальної освіченості людини.

І хоча не було єдності у поглядах на розвиток позашкільної освіти серед єлисаветградців, не можна сказати, що розпочата справа не розвивалася. У кінці 1919 року було проведено заняття у вечірній школі для дорослих. Обговорювалися варіанти назви цієї школи – „Школа – студія”, „Робоча аудиторія”. Програма для даної категорії городян передбачала удосконалення професійних навичок, заняття співами, малюванням, ознайомлення з літературою, правознавством, гігієною, санітарією. У майбутньому планувалося перенести вечірню школу з центру на околиці міста, де зосереджувалися робітничі слободи.

На третій рік після Жовтневої революції, попри всі труднощі політичної боротьби, у повітовому Єлисаветграді міські влада та громадськість намагалися розвивати позашкільну освіту, вбачаючи в цьому запоруку суспільного розвитку...

---