Суспільний порядок та благочинство в Єлисаветграді (з архівної полиці)

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 15 листопада 2012 р., № 48, ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Архівні джерела висвітлюють різнорідні аспекти соціального життя минулих часів. Тема відповідальності людини перед законом теж має свою цікаву історію. Читачам пропонуємо ознайомитися зі станом „охранения общественного порядка, благочиния и безопасности граждан” (саме так сформульовано у документі) у Єлисаветграді наприкінці ХІХ століття. Період обрано не випадково, оскільки цей час характерний реформами, ініціативами щодо поліпшення стану правопорядку, удосконалення судочинства.

У нашому місті протягом 1879–1880 років активізувалася робота, направлена на створення притулку для неповнолітніх злочинців. Дане питання неодноразово обговорювалося на засіданнях міської думи та шпальтах періодичних видань. На одному з перших засідань новоствореного комітету, який мав би вирішувати всі організаційні питання майбутнього притулку, виступив голова окружного суду В.Афанасьєв. У своїй доповіді він використав статистичні дані, які інформували присутніх про те, що у 1879 році було засуджено 97 злочинців, з яких третина не досягла 17-літнього віку. Для утримання закладу планувалося одержати кошти від земства (в сумі 10 тис. крб), міської думи, благодійних товариств. Шляхетна справа загрузла у бюрократизмі та відсутності фінансування. Згодом було вирішено, що у Єлисаветграді відкриють притулок для 30 юнаків із Олександрійського та Єлисаветградського повітів. У газеті „Єлисаветградський вісник” від 15 лютого 1880 року опублікували „Устав общества исправительного приюта для несовершеннолетних преступников в округе Елисаветградского окружного суда”.

Як свідчить вказане періодичне видання за 1885 рік, у місті знову згадали про необхідність функціонування закладу, що мав вже свій статут. Саме того року суд розглянув справу за обвинуваченням чотирьох підлітків віком від 10 до 17 років, православного віросповідання та іудеїв, у вчиненні пограбування будинку мешканця Єлисаветграда. Серед затриманих двоє правопорушників уже мали кримінальне минуле: їх було ув’язнено на місячні терміни. Після розгляду нової справи суд виніс вирок юним злочинцям: тюремне ув’язнення строком від 3 до 1,5 місяця. Автор судової хроніки завершував своє повідомлення словами: „Нельзя не пожалеть, что до сего времени во всей Херсонской губернии нет ни одной исправительной колонии для малолетних преступников, безвременно погибающих”. І хоча до цієї теми поверталися неодноразово протягом значного періоду, зусиль членів провінціального комітету з організації притулку було недостатньо.

Не менш значущою стала тема формування складу присяжних засідателів, які, беручи участь у судових розглядах, впливають на винесення вироку обвинуваченим. У травні 1880 року судове засідання не відбулося у зв’язку з тим, що захисник двох селян, обвинувачених у вбивстві єлисаветградського міщанина, дав відвід 12 присяжним. 13 присяжних, які залишилися, складали некомплектне число і не мали права виносити свій вердикт. У судовій практиці були випадки, коли захисники наполягали на перенесенні розгляду справи, виступивши проти лише одного представника присяжних. Тому в Петербурзі створили особливу комісію для вирішення питань, пов’язаних з поліпшенням складу присяжних засідателів. Комісія склала ряд вимог до претендентів: чоловіча стать (як обурливий факт згадувався той випадок, коли до складу присяжних потрапила „купчиха”), відповідні вік, фінансове становище та грамотність.

Статистичний комітет Міністерства внутрішніх справ опублікував цікаву інформацію, з якої дізнаємося, що у 1882 році кількість засуджених у Російській імперії становила 46018 осіб. На кожну сотню засуджених налічувалося 2% дворян, 18% міщан та 54% селян. За вказаний рік здійснено 52% злочинів „против собственности”, 27% „против государства и управления”.

У кримінальній хроніці Єлисаветграда перевищують повідомлення про пограбування та крадіжки. Восени 1882 року місто сколихнула звістка про арешт молодої привабливої пані, яка вільно володіла декількома іноземними мовами. Вона викликала довіру у консьєржів будинків, і ті розкривали перед нею двері без зайвих запитань про те, до кого шляхетна жінка здійснює візит. Коли пані була заарештована та доправлена до „тюремного замку у передмісті Бикове”, з’ясувалося, що за маскою привабливої злодійки, на рахунку якої не одне пограбоване помешкання, приховувався 20-річний італійський підданий Анджело Спонтіні. Для здійснення своїх намірів він сконструював спеціальний одяг, що надавав йому можливість приховати вкрадене, та злодійське знаряддя, за допомогою якого вдавалося вилучати чужу власність.

Пограбування єлисаветградських приватних домоволодінь, торгових закладів, навіть церков було найбільш розповсюдженим кримінальним злочином. Не зупиняло крадіїв навіть те, що свої злочинні наміри вони здійснювали у різдвяні свята. Так, у ніч з 7 на 8 січня 1885 року було пограбовано Грецьку церкву, зловмисники винесли вісім срібних чаш та два хрести.

Нові зрушення, що відбувалися у суспільному житті імперії, вплинули на перегляд „Уголовного уложения”, яке було прообразом кримінального кодексу. Змінили визначення поняття злочину, від цього часу „преступным признается деяние, воспрещенное во время его учинения законом под страхом наказания”.

Відповідно до типів правопорушень було внесено і зміни у градацію покарання: 1 – смертна кара, 2 – каторга, 3 – поселення, 4 – виправний дім, 5 – „заточение”, 6 – тюрма, 7 – арешт, 8 – штраф. Максимальний строк перебування у тюрмі змінено від 2 років до 1 року, одну десяту частину чистого доходу від роботи каторжанина, згідно з реформою, необхідно було направляти на його користь. Як свідчить історія, з початком нового століття значно виросла кількість злочинів „проти держави та управління”, що згодом докорінно змінили життя і провінційного Єлисаветграда. З’явилися нові герої та антигерої, які жили за новими законами.

---