Від Єлисаветграда до Кіровограда

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Вечірня газета", 28 грудня 2012 р., № 1 (1293), ст.12

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Зміна назви міста – не рідкісне явище в історії людства. Наше місто у цьому сенсі має чималий досвід.

Появу назви “Єлисаветград” історики відносять до 1775 року, коли так стали іменувати розташовану тут фортецю. Статус повітового місто отримало у 1784 році.

Вперше Єлисаветград офіційно змінив назву в 1924 році (хоча у місцевій періодиці часів Української революції 1917 – 1921 років зустрічається й назва “Єлисавет”). У липні 1924 року проходив конгрес Комінтерну, де головував Григорій Зінов’єв (Овсій-Герш Радомисльський), котрий був родом з Єлиставетграда. Для увічнення його заслуг єлисаветградська влада запропону- вала перейменувати місто на Зінов’євськ. Та це була не єдина пропозиція щодо зміни назви міста. Газета "Червоний шлях" за 10 липня 1924 року повідомляла, що від колективу заводу "Червона зірка" надходила пропозиція назвати місто Ленінськом. Та подальшого розвитку ця ідея не мала. Партійним, профспілковим організаціям було запропоновано для обговорення дві назви: Зінов’євськ та Троцьк (на честь вихідця з Бобринеччини "класичного марксиста" Льва Троцького (Бронштейна). Більш широку підтримку отримала перша пропозиція. Та й Зінов’єв дав згоду на перейменування Єлисаветграда на свою честь. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) задовольнив клопотання єлисаветградців, а місцева влада оголосила 12 липня 1924 року неробочим днем. Місто урочисто відсвяткувало своє перейменування. У газетах ця подія висвітлювалася із радістю. Автор однієї із статей не підозрював, що його твердження "окончательно похоронено слово Елисаветград" передчасне.

У 1928 році, з посиленням внутрішньої партійної боротьби, президія Зінов’євського окружного виконкому ухвалила рішення про порушення перед ВУЦВК клопотання відносно чергового перейменування міста та округу. Та ідея назвати Зінов’євськ Дзержинськом не знайшла підтримки у столиці.

Через десять років після скасування назви “Єлисаветград” Зінов’єв став опозиційним лідером, а його ім’я увійшло до стійкого словосполучення „троцькіст- сько-зінов’євський блок”. 1 грудня 1934 року біля свого кабінету був убитий перший секретар Ленінградського обласного та міського комітетів партії Сергій Миронович Кіров (Костріков). Почали говорити про причетність Зінов’єва до загибелі Кірова. (Аж у 1988 році Зінов’єва було посмертно реабілітовано.) Газета "Кіровська правда" в одному із грудневих номерів 1935 року повідомляла, що "...трудящі нашого міста одностайно вимагали зняти з пролетарського міста ганебне ім’я буржуазного запроданця і назвати на честь дорогого, любимого Сергія Мироновича Кірова".

27 грудня 1934 року місто вдруге змінює свою назву – на Кірове. Увічнення пам’яті Кірова стало державною справою. Його ім’ям у колишньому Зінов’євську було названо міську вулицю, новостворений російський театр, швейну фабрику. Сільськогосподарські артілі на терені майбутньої області теж стали називатися на честь загиблого. У постанові президії Кіровської міської ради від 23 грудня 1935 року вказувалося на те, що на побудову пам’ятника Сергію Мироновичу вже зібрано 72000 карбованців, але необхідно направити звернення до уряду про „доасигнування” з республіканського бюджету необхідних 75000 карбованців та провести добровільний збір коштів серед працюючих городян до 1 травня 1936 року. Пам’ятник Кірову, автором якого став скульптор Матвій Манізер, представник відомої мистецької династії, з’явився на міській площі у 1937 році.

На початку 1939 року відбулися зміни у адміністративно-територіальному устрої УРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР, підписаним її головою Михайлом Калініним, було створено три нові області, серед яких значилася і Кіровоградська. 10 січня 1939 року центр новоствореної області перейменовано на Кіровоград.

Назва “Єлисаветград” пережила 70-років. Тема повернення Кіровограду імені святої покровительки – біблійної Єлисавети, матері Іоанна Предтечі, неодноразово порушувалася на сторінках місцевих видань, громадських слуханнях. Складне питання поки що не має свого вирішення: люди старшого покоління виступають проти повернення місту давнього імені. До того ж, серед прибічників перейменування відсутня єдність у поглядах. Крім історичної назви, пропонуються нові – Інгульськ, Лелеківськ тощо. Полеміка триває, хоча в Україні та за її межами чимало міст звільнилося від назв, пов’язаних з іменами радянських діячів.

---