"Листи Хрущову"

Лариса Пасічник,
Головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 01.03.2012 р., № 9 (3025), ст.13

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Ознайомлення зі справами, що знаходяться на зберіганні у Державному архіві Кіровоградської області, викликає гаму складних почуттів. Буває, радієш з приводу знайденого раритету. Іноді превалює над почуттями запитання: за що? За що, за яку провину люди літні та молодь, чоловіки та жінки платили власним життям, знівеченими долями? Відомий американський історик Роберт Конквест у своїй книзі „Великий терор”, яка побачила світ 39 років тому, теж звертає увагу на незрозуміле, наповнене відчаєм „чому?”: „У самовидавній тюремній і табірній літературі пишуть, що слово „чому” часто можна було побачити на стінах і стелях камер. Його вирізали на стінах вагонзаків, на нарах у пересильних таборах. ... Звісно, можна дати найпростішу відповідь на запитання „чому?”: щоб знищити або дезорганізувати всі можливі джерела опору на шляху Сталіна до абсолютної влади”.

75 років, які віддаляють нас від початку „Великого терору”, не змінили у декількох поколінь особливого сприйняття слів: Луб’янка, Биківня, ГУЛаг, судова трійка.

Звернемося до архівних документів. Ось дві справи репресованих осіб, датовані 1939 і 1946 роками. Засуджені – уродженці Компаніївського і Петрівського районів Кіровоградської області. Люди різного соціального стану, віку. Спільною в обох справах з інтервалом у сім років є стаття обвинувачення 54-10 ч.І (антирадянська діяльність) Кримінального кодексу УРСР. Як у першому, так і в другому випадках проявом антирадянської діяльності став лист Микиті Хрущову, написаний засудженими.

13 травня 1939 року було заарештовано Басистого Миколу Миколайовича, 1921 року народження, студента 3-го курсу Бобринецької сільгоспшколи, члена ЛКСМУ, ворошилівського стрільця. Як свідчать документи архівно-слідчої справи, у квітні того ж року за ініціативи юнака було написано і відправлено на адресу Першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Сергійовича Хрущова листа контрреволюційно-провокаційного змісту. Сам злощасний лист, який перекроїв життя декількох людей, відсутній у матеріалах справи. Чому декількох? Під листом, складеним Басистим, стояли підписи ще п’яти студентів, які проживали з хлопцем у одній кімнаті гуртожитку: Івана Бращенка, Єрофія Грищука, Василя Кірічка, Василя Когута та Василя Бондаренка. Всі вони мали непогані успіхи у навчанні, готувалися до практики у колгоспі та намагалися отримати відповіді на хвилюючу їх тему, пов’язану з рівнем життя в країні. Звертаючись до викладачів під час проведення лекцій, юнаки свої запитання співвідносили з пройденим матеріалом, але відповідей не отримували. Директор, парторг, викладачі школи уникали непростих тем, радили не озвучувати домисли. „Разговор оборван с неразрешенным вопросом”, - так пригадував свій діалог з викладачем один із засуджених. Можливо, молодь не встигла набути обережності, що укорінилася в поведінці старших. Країна задихалася в істеричній атмосфері викриття ворогів народу, перевиконуючи „ліміти” у пошуках нових жертв.

Як прояв неблагонадійності молодих людей був охарактеризований їх одноденний пропуск занять. Мовою енкаведистів цей вчинок названо „італійською волинкою”. Архівні документи роз’яснюють: студенти, потерпаючи від холоду, неодноразово зверталися до керівництва школи з проханням поліпшити побутові умови в гуртожитку. Обіцянки старших товаришів не втілилися в дії, тому юнаки вирішили в такий спосіб продемонструвати свій протест. І звернення до Хрущова, і пропущені заняття – це все, стверджують документальні справи, розцінили як продумані дії контрреволюціонерів. З?явилася нагода викрити цілу організіцію ворожих елементів.

Лист бобринецьких студентів містив чотири запитання. Чому держава платить колгоспу 12 карбованців за центнер зерна, а кілограмова хлібина в магазині коштує 1 карбованець 50 копійок? Чому держава експортує товари, вкрай необхідні на внутрішньому ринку? Чому закупка зерна у колгоспників здійснюється під силовим тиском? Чому на промислові товари за останній час значно зросли ціни? Відповіді з Києва автори листа не діждалися і стали в’язнями кіровоградської тюрми.

У численних поясненнях, даних Басистим під час слідства, він стверджував, що ніякої контрреволюційної організації, членами якої, мовляв, були його товариші, не існувало; ворожнечі до радянської влади вони не мали, була лише недовіра. Із протоколів допитів видно, як слідчі отримували „правдиві” зізнання. Заарештованих викликали щоденно, збільшуючи час допиту. Зрозуміти методи енкаведистів допомагає той факт, що 20 травня 1939 року Басистого двічі викликали до слідчого: вперше зустріч тривала з 12-ї години 15 хвилин до 16-ї години 25 хвилин, вдруге - з 22-ї години до 1-ї години 45 хвилин уже наступного дня. Допит Бондаренка продовжувався з 20-ї години 30 хвилин 10 червня до 1-ї години 5 хвилин 11 червня. Впадає в очі, що попередній допит Басистого відбувся 20 травня, а наступний – 16 липня. У протоколі підкреслено зізнання Миколи: „Полностью признаю себя виновным; организована группа лиц, антисоветски настроенных”. Як прожила 18-річна людина відрізок часу з травня по липень і чому визнала свою вину – нині загальновідомо.

Кіровоградським обласним судом 12 серпня 1939 року Басистого та Бондаренка засуджено до 5-річного ув’язнення „у далеких таборах” (мовою оригіналу) та позбавлено громадянських прав на 3 роки, Грищука та Когута – до 3-річного ув’язнення і 2-річного позбавлення громадянських прав, Бращенка та Кірічка виправдано. Наступного дня, після винесення вироку засудженими було подано до судової колегії Верховного Суду УРСР касаційну скаргу. 11 січня 1940 року вища інстанція винесла ухвалу про відміну вироку Кіровоградського обласного суду та звільнення засуджених з-під варти. „Легковажне” бажання звернутися до першої особи в республіці визначено як „підривна”, „контрреволюційна”, „антирадянська” діяльність та покарано 8-місячним тюремним ув’язненням.

Звернення до „мудрого царя” вплинуло і на долю Володимира Фокича Трудового, 1900 року народження, уродженця і жителя Петрівського району, колгоспного бухгалтера, інваліда. У серпні 1946 року він написав листа голові Ради Міністрів УРСР Микиті Хрущову. Написане Трудовим названо у матеріалах справи наклепом на радянську владу та на керівників уряду і партії. Об’ємний лист зберігся, і наявність штампу „Секретаріат Голови Ради Міністрів УРСР” вказує на те, що з ним ознайомилися у Києві. Цей важливий речовий доказ не створює враження, що Володимир Фокич – людина наївна та нетямуща: він цитує Шевченка, Леніна, підтверджує свої думки викладенням цифрових даних, проявляє обізнаність у міжнародній політиці, аналізує явища радянської дійсності. Що спонукало колгоспного бухгалтера звернутися до „самого мудрого керівника і державного діяча”? За словами автора, злиденне життя земляків. Своє бачення ситуації, що склалася, він подає в історичному розвитку. Революцію, як написано в листі, трударі зустріли радо. Життя від 1922 року до дня колективізації Трудовий порівнює з „казкою, золотим віком”. „Ходили ми чисто і їли ситно. Тільки самий ледачий не мав того, що треба, але і він краще жив, ніж ми в сучасний мент. Ми не знали НКВД-НКГБ і різних лякаючих організацій. Ми знали, що треба чесно працювати і не калічити землю. Настали чорні дні проклятої колективізації. Нас, селян, мов рабів, погнали до колгоспів. Нами заповнили тюрми й сибірські ліси”, - занадто відверто висловлюється дописувач. За роки колективізації рідне Трудовому село Ганнівка перетворилося на пустку, люди - „чорніше чорної землі”. ”Працюють в колгоспі - 11, 70 - працездатних - керують, - змальовує сучасне життя автор. - Селом, що налічує не більше 1000 дворів, до тисячі керують: сільрада, 5 правлінь колгоспів, парторги, комсорги, уповноважені РВК, НКВД, НКГБ і інші. Всього керуючого апарату замість 4 (як до колективізації) маємо 173”. Трудовий впевнений, що ситуація, коли колгоспнику видають 200 грамів хліба на трудодень, не може бути прийнятною у „квітучій Україні, де заможні колгоспи”, як про це славословлять газети.

У 1945 році, з поверненням ганнівців-фронтовиків додому, стало відомо про рівень життя європейців. Це теж породжувало небезпечні запитання: „Невже покійний Масарік і сучасний Бенеш (президенти Чехословаччини - Л.П.) краще розуміють життя людей, ніж наш Сталін?” Трудовий пише, що селяни протестують проти злиденного життя і мають надію на проведення необхідних реформ. До того ж, автор просить Хрущова поговорити зі Сталіним, щоб вождь замислився над проблемами, які ускладнюють життя в СРСР.

Не можна сказати, що дописувач не розумів наслідків свого фатального листа, про це свідчать слова, якими він завершує звернення: „Якби це було так вільно, ми хотіли б знати Вашу думку, але у нас не вільно. Боїмося попасти до Сибіру, або й далі. Звичайно, для НКГБ ми прибавимо роботи. Але не думайте, що писали вороги”.

14 вересня 1946 року Володимира Трудового було заарештовано. Під час проведення слідства він розповів, що якось звернувся до „секретаря райнаркому” з проханням пояснити, чому він, працюючи чесно, не може утримувати своїх п’ятьох дітей, бідує? У відповідь почув від посадовця недвозначне: „Що ти за бухгалтер, якщо не можеш влаштувати своє життя?” Трудовий не став злодієм, вирок отримав за антирадянську діяльність. 27 листопада 1946 року військовий трибунал війська МВС Кіровоградської області виніс ухвалу по справі Володимира Фокича: його позбавлено волі на п’ять років та громадянських прав – на три роки. Майно сім’ї засудженого, яка гостро відчувала матеріальну скруту, було конфісковано.

31 березня 1965 року Верховний Суд УРСР справу Трудового закрив за відсутністю складу злочину.

Долі згаданих людей, які намагалися донести до влади „правду знизу”, - свідчення боротьби тоталітаризму зі свободою слова. Тисячі репресованих не дожили до ХХ з’їзду партії, коли той самий адресат наших земляків Микита Хрущов виступив з доповіддю, в якій засудив культ особи Сталіна...

---