"Єлисаветградське благодійне товариство"

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 26.04.2012 р., № 17 (3033), ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Ми продовжуємо публікувати матеріали, які висвітлюють історичну минувшину Єлисаветграда. Основу публікацій складають матеріали з життя єлисаветградської громади до революції 1917 року та у період відродження української державності 1917 - 1921 років, які зберігаються в обласному архіві. Культура і духовність, політика і фінанси, прекрасне і потворне – за всім цим різноманіттям постає єдине і неповторне обличчя нашого з вами міста. Пам’ять про старовинний Єлисавет є частиною нашої культурної спадщини, яка збереглася в архівних джерелах. Тож дозволь, читачу, передати тобі цей безцінний скарб ...

"Єлисаветград: дещо із статистики"

Після перейменування Катериною ІІ у 1784 році Новоросійської губернії в Катеринославське намісництво, а Єлисаветградської провінції – в Єлисаветградський повіт з центром у Єлисаветграді, у місті розпочалось відкриття повітових „присутственных” установ. У 1787 році був створений перший орган міського самоврядування – міська дума. Міським головою було обрано купця Олексія Романова, але ще до створення міської думи у місті існував інститут міських голів: ця посада була заснована Катериною ІІ ще в 1766 році.

Після передачі в 1829 році Єлисаветграда в управління військових поселень керівництво міським господарством здійснювалось тою ж таки міською думою, але окрім обраних громадою членів до її складу входив призначений представник із військових чинів.

У 1871 році, за каденції міського голови С.К.Турчанова, у місті було введено нове міське положення, згідно з яким колишню міську думу замінила міська управа. Нова міська дума по відношенню до міської управи стала виконувати функції губернського правління.

Перші достовірні відомості щодо складу міського населення було отримано за результатами першого всеросійського перепису населення, що проводився у 1897 році. Згідно з його даними, на цей час у Єлисаветграді мешкало 62482 громадян. Незадовго до війни 1914 року і подальших сумнозвісних подій, що слідували за 1917 роком, у 1913-му, який вважається роком найвищого економічного розквіту Російської Імперії, у місті вже мешкало понад 76 тисяч осіб. Співвідношення населення за статтю не надто відрізнялось – 50% чоловіків і 48,5% жінок. Найбільшу групу складали православні: 57,%, на другому місці іудеї – 39%, невеликий відсоток складали католики – 2,3%, протестанти – 0,8%, були й мусульмани – 0,5%, а також старообрядці – 0,2%.

Найчисленнішою становою групою були міщани – 70,9 % від загальної кількості мешканців, селяни становили майже 19%, дворяни – трохи більше 5%, купці – близько 2%, духовенство – 0,5 %, представники інших станів – 2,1%.

Народжувалось єлисаветградців більше, ніж помирало: так, на початку 1913 року приріст населення складав 18,1%. Серед загальної кількості померлих 51% – діти у віці від 0 до 5 років. Помирали, в більшості, від епідемій.

Значною була кількість позашлюбних дітей – близько 6%. Але одним із найбільш ганебніших явищ була велика кількість покинутих дітей: новонароджених знаходили на вулицях, під будівлями храмів та в інших малопристосованих для перебування немовлят місцях. Якою була їх доля? Ось про це і йтиме мова далі. Ми поговоримо про те, хто і як опікувався у місті знедоленими дітьми, і взагалі стражденними і бідними людьми. Чи були милосердними єлисаветградці, чи існували в місті благодійники? Документи свідчать, що так.

"Священный долг человеколюбия..."

Початок 60-х років ХІХ століття на теренах Російської імперії характеризується різким підйомом благодійності, що було викликано державним визнанням соціальних пріоритетів та форм доброчиння, а також новим патріотичним підйомом напередодні та під час російсько-турецької війни. Саме в цей час благодійницька справа набуває широкого розмаху і в Єлисаветграді: у 1867 році утворюється Єлисаветградське благодійне товариство. Членами його у різні роки були відомі у місті люди: підприємці Роберт і Томас Ельворті, міський голова О.М.Пашутін, лікар-подвижник, М.І.Тезяков, подружжя Таммів, Рябкових, Ерделі, О.К.Тарковський.

Існування товариства забезпечувалося процентами з капіталу, який був вкладений у банк засновниками товариства, членськими внесками, приватними пожертвами, доходами від влаштування платних концертів, вистав, лотерей, коштами, які виділяли органи місцевого самоуправління (міська управа, земство) та попечительські заклади.

Діяльність товариства головним чином була спрямована на безпосередню допомогу найбіднішому населенню міста у вигляді надання грошової допомоги калікам, літнім та не здатним до праці людям, особам, які потрапляли в скруту за особливими обставинами, а також у видачі передсвяткових допомог бідним із коштів, які спеціально для цього надавались товариству міською управою.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності закладу була опіка над покинутими немовлятами. Притулок для таких дітей було відкрито у 1892 році. І хоч у місті вже існував на той час Олександрівський дитячий притулок, він не міг вмістити усіх, хто потребував допомоги. До цього часу констатувалися випадки дітовбивства, кількість яких значно скоротилася після відкриття притулку благодійним товариством.

Підібрані поліцейськими приставами бідолашні діти направлялися до приймального покою, який знаходився у приватному будинку відомих у місті благодійників Соколових-Бородкіних і утримувався майже виключно за їх кошти.

При покої дітьми опікувалась няня, а згодом малечу роздавали у найближчі села годувальницям. З коштів товариства кожна годувальниця отримувала 4 крб щомісячно. Лікарі-члени товариства регулярно перевіряли стан здоров’я малюків, а в разі недостатнього догляду їх в селянських родинах, дітей забирали й утримували надалі в притулкові. Частину вихованців вдавалось віддати на усиновлення (часто їх усиновлювали родини годувальниць, які встигали полюбити малечу, як рідних дітей), іноді горе-матері отямлювалися й забирали своїх дітей з притулку. Декого забирав на виховання Олександрівський дитячий притулок.

На початку 1902 року на утриманні благодійного товариства знаходилось уже 280 вихованців, і загальним зібранням членів товариства було прийнято рішення про припинення подальшого прийому дітей у зв’язку з нестачею коштів на їх утримання. З важким серцем покидали місцеві благодійники це зібрання, але, на жаль, такими були реалії життя.

Сумні наслідки цього вимушеного кроку були описані у звіті про діяльність товариства за 1902 рік: „Прекращение приема подкидышей сразу дурно отразилось на их судьбе. По-прежнему на улицах находят детей, их подбирают, стучатся в двери общества, но, находя их закрытыми, относят в полицейские части, которые превратились во временные приюты. Там им запихивают в рот тряпку с каким-нибудь месивом – лишь бы избавиться от назойливого крика голодного ребенка, а затем городовые рыщут по городу в поисках доброхотных воспитателей. Такое положение покинутых и бесприютных младенцев обратило на себя внимание городской думы, которая ассигновала на 1903 год в распоряжение полицмейстера 200 рублей на первую помощь младенцам...

Призванное своим уставом бороться с людскими нищетой и горем, благотворительное общество должно искать выход и решить проблему – что делать со всею массой подкинутых детей? Этот выход комитет видит в организации государственного призрения. Опыт показал, что частная инициатива здесь бессильна... Благотворительному обществу надлежит прямо поставить себе отныне задачу – содействовать этому, в меру сил, что отнюдь не исключает призрения в пределах нормы. Если в этой работе к Елисаветградскому обществу примкнут и другие, то можно надеяться, что хотя бы теоретическая постановка государственного призрения найдет место в ближайшем будущем в числе других общегосударственных вопросов”.

Благодатне джерело доброчиння в місті, не дивлячись на труднощі, продовжувало існувати впродовж багатьох років. Тож до розповідей про добрі справи благодійництва повернемося в наступних публікаціях.

---