"Подвижницька місія Миколи Федоровського"

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 12 липня 2012 р., № 28 (3044), ст.12

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Продовжуючи у своїх публікаціях тему доброчиння, яка набрала розмаху на теренах Єлисаветграда у кінці ХІХ століття, вважаємо за необхідне згадати ім’я Миколи Федоровича Федоровського – великого ентузіаста всього нового, українофіла, благодійника.

Народився він 1838 року на Чернігівщині, навчався в Полтавському кадетському корпусі, потім у Тифліській стрілецькій школі. Служив на Кавказі, не раз брав участь у військових діях. Життя привело його до Єлисаветграда, де він викладав у юнкерському училищі. Небайдужість і дивовижна творча енергія, прагнення до створення чогось нового, потрібного і корисного були основними елементами його особистості.

Спостерігаючи за життям місцевих міщан, Микола Федорович вбачав гостру потребу у підвищенні їхнього освітнього рівня. «Почтенное мещанство было поголовно темным, - писав Федоровський у листі до редактора «Голоса Юга» Горшкова, будучи вже жителем Петербурга, генерал-майором у відставці. - В городе не было ни одного народного училища, и обнищавшие за незнанием ремесла и за установившимся правилом и обычаем покупать взамен жалованья водку в хозяйском шинке, мещанские семейства были в положении безотрадном. Естественным выходом из него было распространение не одной голой грамотности, но и практических знаний, которые дали бы возможность заработать насущный кусок хлеба».

І Федоровський, не відкладаючи справу у довгий ящик, почав збирати дітей для навчання грамоті, пристосувавши під школу сарай з проваленим дахом. Збирав дітей по домівках, випрошуючи у батьків.

«На помощь себе, - продовжує далі у листі Микола Федорович, - я пригласил отставного полковника Щуцкого и отставного смотрителя уездного училища старика Жукова. И представьте себе, этот промозглый чиновник даже не напугал меня сообщением, что подобные деяния в благоустроенном государстве строго воспрещаются. А мне это и в голову не приходило. Все мы здесь просиживали над азбукой, а как дело дошло до чтения, то я перевел свою команду в купленный бывший еврейский шинок, здание котрого до сих пор сохранилось на углу Тюремного переулка и Вокзальной улицы».

Надалі, у 1867-му, стараннями Федоровського тут офіційно було відкрито ремісничо-грамотне училище. До училища вступали маленькі діти, що проходили курс навчання грамоті, а також вчились теслярству та рукоділлю. Крім ремісників в училищі мали готувати шовководів і пасічників, городників і садівників та ін. І це не були пусті мрії: користуючись тим, що в місті був шовковичний сад, Федоровський започатковує у своїй школі шовківництво.

35 років працював він у цій галузі, й шовківництво відродилося на Україні завдяки його „плодотворной и безвозмездной деятельности”, як характеризувало її міністерство хліборобства.

При училищі був організований чудовий хор, який співав українських пісень: «У нас был заведен порядок, что всякий земляк, проезжающий из Одессы в Киев или обратно, обязательно должен был привезти и разучить с нами хоть одну новую хорошую малороссийскую песню, а затем все училище пело перед занятиями или после», - згадував Федоровський. Відомий твір Ніщинського «Вечорниці» був написаний саме для любительського училищного хору.

„Пам'ятайте, діти, що Україна таки буде вільна”, не раз повторював Федоровський. Він перекладав і вивчав з дітьми байки Крилова та українські вірші, а в училищному садку діти насипали „могилу Шевченка”, що згодом виросла в чималий курган.

За любов до української культури Микола Федорович мало не потрапив у халепу: інспектор народних училищ одного разу знайшов у класній шафі до сотні книг на українській мові, а це того часу дуже переслідувалось. Завдяки заступництву одного із покровителів училища, графу Остен-Сакена, Федоровський «отделался только тем, что попал в списки неблагонадежных».

За ініціативи Федоровського в Єлисаветграді було відкрито також просвітницьке Товариство поширення грамотності і ремесел, про плідну діяльність якого ми розповідали у минулих публікаціях.

---