"З історії Грецької церкви Єлисаветграда"

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 12 липня 2012 р., № 28 (3044), ст.12

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Час (не тільки в значенні хронологічного виміру) був безжальним до пам'яток історії, які створювали неповторність нашого Єлисаветграда-Кіровограда. Цікаво дізнатися про історію тих споруд, що, попри все, уціліли та "відраховують" свій вік століттями. Може здаватися символічним сусідство одного з старіших соборів колишнього Єлисаветграда - Кафедрального - поруч зі спортивним комплексом: у цьому історичному місці поєднується минуле та сучасне.

Єлисаветградська історія бере початок з будівництва фортеці Св. Єлисавети на кордоні Новомиргородського шанця і розповідає про своїх творців – представників різних народів. Відомо, що склад переселенців Нової Сербії був інтернаціональним: тут оселилися крім сербів також і болгари, валахи, греки та інші. Генерал-майор Іван Хорват, якому цариця Єлисавета доручила керувати переселенням вихідців з Балкан до межиріччя Дніпра і Синюхи, у рапорті до Сенату від 1 грудня 1754 року повідомляв, що на землях Нової Сербії налічується 5680 військових гусарських та пандурських полків, а також новоприбулих поселян. З часом навколо фортеці Святої Єлисавети почали з'являтися грецькі, молдавські, російські поселення – адже нова земля приваблювала новими можливостями. За даними "Херсонських єпархіальних відомостей" за 1862 рік, у 1756 році навколо фортеці було розташовано 27 поселень. У кожному поселенні (або слободі), яке налічувало більше 100 душ, будували церкву.

Про частину нашого міста під назвою Грецька (або Бикове) згадує міський голова Олександр Пашутін у своєму "Історичному нарисі Єлисаветграда". Назва пов'язана з капітаном Биковим, "жившим там и заведовавшим им, как равно и другими поселениями под главным руководством и начальством коменданта крепости Св. Елисаветы". До того ж, капітан керував і наділенням землею у передмісті. Новоприбулі греки, зацікавлені торговим ремеслом, маючи своїх старшин, виступили перед комендантом фортеці з клопотанням про дозвіл побудувати свою церкву, де богослужіння велося б рідною для них мовою. Були наміри створити при новій церкві "убежища" для інвалідів.

З 1761 по 1765 рік тривало будівництво храму. Для внутрішнього розпису будівлі було запрошено майстра з Ніжина (у цьому місті на той час вже діяла Грецька церква). У серпні 1766 року єпископ Переяславський дав благословення на освячення середнього престолу збудованої дерев'яної церкви з посрібленим іконостасом та іконами в ім'я Володимирівської ікони Божої Матері з надписами грецькою мовою.

На початку ХІХ століття парафіян-греків практично не було. Історичні джерела вказують на різну кількість грецьких сімей – від двох до п'яти, які залишилися від колонії. Існують відомості, що дану церкву відвідувала і сім'я легендарного полководця Михайла Іларіоновича Кутузова під час його військової служби у нашому краї. Будівництво кам'яної трьохпрестольної церкви розпочалося поруч зі старою дерев'яною. Це була друга кам'яна культова споруда у Єлисаветграді після Успенського собору. Освячення новобудови відбулося у 1812 р., а через 16 років поруч з нею виросла дзвіниця з двома церковними будинками. Добудова храму, благоустрій прилеглої території, які тривали до кінця століття, здійснювалися завдяки пожертвуванням та зусиллям парафіян і священнослужителів. Завершеного вигляду споруда набула у 1898 році, коли „иждивениями и трудами церковного старосты Караманенка”, як зазначав Олександр Пашутін, була збудована кам'яна огорожа навколо храму.

У метричних книгах Грецької церкви, у яких перші записи відносяться до 1792 року, а останні – до 1920 року, відображені події, що ілюструють життя місцевої громади та наповнюють вітчизняну історію. Так, запис від 16 липня 1880 року засвідчує появу на світ майбутнього лідера української революції 1917-1921 років В.Винниченка. Сторінки життєписів представників відомого роду Емануелів, Георгія Лангемака теж вписані у церковні книги. Серед записів – і події, що стали відображенням доль сербських, польських біженців, австро-угорських підданих за часів Першої світової війни. Зустрічаємо також записи, датовані 1919 роком, про смерть людей, які загинули від ран, отриманих у боях за місто.

Прихід до влади більшовиків докорінно змінив релігійне життя країни і Єлисаветграда зокрема. Достатньо прочитати назви статей місцевих видань періоду 1920-1930 років, в яких висвітлювалася непримиренна боротьба будівників світлого майбутнього з церковним "мракобіссям": "На церквах – червоні прапори", "Штурмуймо релігійні фортеці", "Під натиском мас тріщить релігія", "Летять дзвони з церквів". Віруючих та священнослужителів, які намагалися протистояти грабунку храмів, визначали як "союзників голоду", "убивців голодуючих".

Декрет ВЦВК від 27 грудня 1921 року про вилучення церковних цінностей дав початок масовому нищенню храмів та монастирів. Травневі номери газети "Червоний шлях" за 1922 рік свідчать про згадані події, які мали місце у Єлисаветграді. 32 особи опинилися на лаві підсудних за те, що намагалися чинити опір виносу церковного майна із місцевого собору. Показовий процес тривав декілька днів, в результаті – засуджені отримали різні строки покарання. У ті травневі дні з Грецької церкви вилучили 5 пудів 20 фунтів 1 зол. срібла, 30 долів золота, а згодом ще майже 6 фунтів срібла. Зняття церковних дзвонів стало наступною трагічною сторінкою в історії неправедної боротьби з "тяжким спадком минулого". Відкритий лист робітників і службовців Зінов'євського спиртово-горілчаного заводу до окружного партійного та виконавчого комітетів від 19 грудня 1929 року вміщує таке переконання: "...тоді, коли важкій промисловості потрібний метал, мідь та інше, по церквам висять зайво сотні тисяч пудів цього матеріалу. Церкви своїм дзвоном заважають робітникам і селянам перебудовувати своє життя та нагадують про тяжке минуле наших дідів і батьків та нелюдську експлуатацію людину людиною".

Понад 500 залізничників станції Зінов'євськ ухвалили постанову про зняття всіх церковних дзвонів до різдвяних свят. У потужному хорі прибічників позбавлення дзвонів звучали голоси робітників, службовців, селян, учнів, про що свідчили численні постанови колективних зборів, ухвали, резолюції, відкриті листи. Весною 1930 року Грецьку церкву позбавили п’яти дзвонів, загальна вага яких була майже п’ять тонн.

Хвилі масових арештів серед міського духовенства прокотилися влітку 1937 року, було ув'язнено і архієпископа Кирила.

Дивом уціліла споруда Грецької церкви на початку окупації міста німецько-фашистськими загарбниками в 1941 році стояла замкненою, пограбованою, з голими стінами. Газета "Український голос", що виходила в Кіровограді при окупаційній владі, опублікувала статтю, в якій повідомлялося: "31.05.1942 Грецький собор буде святкувати 130-річчя свого існування. Одна з старіших церков нашого міста... існувала довше за інші. Її закрито в 1938 році. Після приходу німецьких військ церкву відремонтовано. Тепер це Кафедральний собор". Німецька влада мала своє бачення відновлення релігійного життя на окупованих територіях, та все ж разом з церквою в ім’я ікони Володимирівської ікони Божої Матері (Грецькою) було відкрито і Преображенську та Покровську (на Ковалівці) церкви.

Оновлення старого собору відбулося у 80-ті роки, коли група майстрів-живописців здійснила його розпис та позолотила іконостас. Нині Грецька церква є кафедральним собором. Вступаючи у третє століття свого існування, ця святиня готується до реконструкції та залишається не тільки пам'ятником історії, а й доказом вічності християнських цінностей.

---