До 68-ої річниці Перемоги

Текст виступу в ефірі Кіровоградської обласної телерадіокомпанії
09.05.2013 р.

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Держархіву Кіровоградської області

(Усі авторські права на матеріал захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

У сучасному українському суспільстві точиться доволі гостра полеміка щодо історичної правди про Другу світову та її складову - Велику Вітчизняну війну. У палких дискусіях ламають списи історики, політики, науковці, письменники. Але, певно, ніхто із учасників таких дискусій не зміг би спростувати того факту, що у цій війні Перемога стала можливою лише завдяки неймовірній силі людського духу, якою щедро наділений наш народ. Трагедія і тріумф особистості з особливою виразністю виявляються в умовах воєнного лихоліття. Так, під час війни було все: нелюдська напруга і страх, фізичне й моральне приниження призводили людей до самогубств, дезертирства, зрад, божевілля. Але був і подвиг героїв на передовій, жертовність нелегкого буденного життя на окупованих територіях, героїзм учасників руху Опору.

Історія залишила нам згадки про ці події на сторінках архівних першоджерел, на підставі яких, власне, ми й підготували розповідь про двох героїв - наших земляків. Один з них - фронтовик, Герой Радянського Союзу, інший – хлопчак, підліток. Але обоє несли в душах отой незнищенний, невпокорений народний дух, що спонукав до здійснення геройського чину в ім’я свободи своєї вітчизни.

Подвиг старшого сержанта

...Тимофій Максимович Шашло, уродженець с. Куцеволівки Онуфріївського району Кіровоградської області, воював на фронтах Великої Вітчизняної у складі першої танкової бригади Південно - Західного фронту, був командиром екіпажу. У кінці вересня 1941 р., у бою під с. Штепівкою Сумської області, в бойову машину Тимофія Шашла, оточену автівками супротивника, влучив снаряд, танк загорівся. Командир екіпажу наказав збільшити швидкість: на повному ходу, відкривши люк палаючої машини, Шашло витягнув зброю і розстріляв п’ятьох гітлерівців. Скориставшись сум’яттям, командир вивів свій екіпаж з оточення.

Втративши танк, Тимофій Максимович продовжив бій у ланках піхоти. Ситуація була складною: загинув командир піхотинців і бійці розгубилися.

В такій ситуації необхідно було здійснити дещо екстраординарне, що і зробив мужній воїн і справжній чоловік, старший сержант Тимофій Шашло. Він піднявся на весь зріст, окинув зором поле бою, де палали танки, і щосили крикнув: „Батальйон! Слухай мою команду! Вперед!” Піхотинці під орудою Шашла увірвалися в Штепівку і вибили ворога...

За цей подвиг Тимофій Максимович у листопаді 1941 р. був нагороджений званням Героя Радянського Союзу. Доля вберегла безстрашного лицаря - пройшов всю війну, а у 1945 брав участь у війні з Японією.

У повоєнні роки працював на освітянській ниві - обіймав посаду начальника Київського обласного відділу народної освіти, захистив кандидатську дисертацію, став автором декількох книг. За словами сучасників, його колег, Тимофія Максимовича важко було застати в службовому кабінеті - все він десь в районі, у школах...

Друга наша розповідь - про юнака, який за віком не міг бути на фронті. Але він здійснив свій маленький подвиг тут, на теренах щойно звільненого від окупантів Кіровограда.

Врятована олійня

6 січня 1944 року. Через один день Кіровоград буде звільнено від окупантів. Але гітлерівці напередодні вирішили пустити в повітря важливі промислові об’єкти. По місту гуркотіли вибухи, палала заграва - то горіла міська електростанція.

Біля третьої години дня жителі будинку по вулиці Пушкіна, 76 спостерігали, як до олійні, що знаходилась поруч, зайшло двоє окупантів із сумками за плечима. Підозрюючи, що гітлерівці мають намір висадити підприємство в повітря, одна із мешканок будинку, Софія Драчук, послала свого 14 - річного сина Володимира, аби він поспостерігав за діями німців. Хлопчина через кілька хвилин повернувся і повідомив, що фашисти мінують олійню.

Під час вибуху міг бути зруйнованим і житловий будинок, загинули б люди. Володя Драчук мовчки узяв ножиці і пішов до олійні. Повернувшись, хлопчина повідомив заціпенілій від страху матері та сусідам, що шнур він перерізав і вибуху не буде...

Наступного дня до міста увійшли бійці Радянської армії. Володя показав їм ящик з червоними пакетами, які були закладені під фундамент підприємства. То дійсно були міни.

Міськвиконком виніс маленькому сміливцю подяку, а директора олійні зобов’язали нагородити Володю цінним подарунком.

Слава вам, маленькі і дорослі герої, які ризикуючи життям, рятували свою матір, свою землю, свою вітчизну. Збережена архівами пам’ять про вашу мужність вплітається у канву нашого буття безмежним смутком і пошаною.