Єлисаветград 100 років тому

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 3 січня 2013 р., № 1 (3071), ст.8

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Нами прожито ще один рік. Добіг кінця 2012-й, який, безумовно, був роком непростим, ускладненим бурхливими політичними подіями та очікуванням сакральної дати - 21 грудня... На тлі громадянського життя творилася особиста історія кожного з нас, наповнюючи скарбничку нашого досвіду новими подіями і почуттями. Давайте зупинимо на мить свій лет у швидко змінюваному світі і зануримось ненадовго у події 100-річної давнини. Як жили у Єлисаветграді у 1912-му, чи був він вдалим і щасливим для містян? На це запитання здатні відповісти архівні джерела, до яких ми, власне, і звернемось.

У 1912-му політичне життя в Росії ознаменувалось виборами у ІV Державну Думу, яка розпочала свою роботу у листопаді. Саме це скликання Думи стало останнім у самодержавній Росії і зіграло ключову роль у Лютневій революції, з її членів було сформовано й Тимчасовий уряд.

У Єлисаветграді вибори пройшли відносно спокійно. Виборці, або, як зараз кажуть, електорат, продовжували жити звичайним життям. Людей турбували проблеми хліба насущного, а ще – реальна загроза епідемії тифу, джерелом якої виявилась єлисаветградська в’язниця. У середині грудня у міській лікарні відкрився другий епідемічний барак, куди щодня привозили хворих на тиф арештантів. Міська управа терміново скликала засідання міської санітарної комісії за участі керівництва пенітенціарного закладу для вжиття заходів з попередження епідемії.

Щодо хліба насущного, то тут теж справи були не надто гарними. Статистико-економічний звіт земської управи свідчить про застій торгівлі в місті та повіті, на що, не в останню чергу, вплинув поганий урожай і осіннє бездоріжжя. Місцевий біржовий комітет стан справ охарактеризував так: „Предыдущий 1911 год закончен был и сельским хозяйством, и местной торговлей, и промышленностью плачевно, а 1912 год завершил это положение, создав, в особенности, для местной торговли уже давно небывалый кризис. В особенно печальном положении оказалась мануфактурно-галантерейная торговля. Обороты оказались настолько ничтожными, что некоторые торговцы, как в Елисаветграде, та и в уезде, еле-еле покрывали текущие расходы – платить же по обязательствам почти никто из них не был в состоянии. В результате значительная часть торговцев вынуждена была приостановить платежи. Почти в таких же условиях оказалась и вся прочая торговля”.

Незважаючи на кризу, Єлисаветград жив інтенсивним культурним життям. У грудні 1912-го Зимовий театр майже щовечора був переповнений: у місті з успіхом гастролювала драматична трупа за участі артиста Імператорських театрів Мамонта Дальського. Демонстрували „Ревізора”, „Ідіота”, „Доходное место.” Кінематограф пропонував картини „Пасынки судьбы” (сильная драма из жизни обитателей Хитрова рынка в Москве), „Кабачок смерти” (драма из жизни парижских апашей), „Рабыня разгула” (красивая эффектная драма), „Рождение, жизнь и смерть Моисея” (небывалая, грандиозная библейская картина), „Отверженные”(небывалая, 3500 метров, мировая картина).

А в житті єлисаветградців відбувалися реальні драми. У розділі „Происшествия” „Голос Юга” за 6 грудня повідомляв, що „в клозетной яме во дворе Ямпольского по Пашутинской улице 5 декабря найден новорожденный ребенок. Трупик его был доставлен в первую часть. Спустя час в полицию явилась М. Л-о, 28 лет, и заявила, что ребенок этот ее и она нечаянно уронила его в яму. Л-о арестована”.

Того ж дня було арештовано і такого собі Т-ка, який, „придя к себе домой на Кущевку, на Крымской улице, стал издеваться над своими родителями, угрозами заставляя их делать вещи, не поддающиеся описанию”.

Але, перефразуючи вислів відомого героя відомого твору, і милосердя торкало серця єлисаветградців. Більшість з них зовсім не були аморальними чи жорстокими. Так у 1912 році, за ініціативою товариства допомоги учням з неімущих родин, містянами було зібрано 5000 карбованців. Ці кошти дозволили продовжувати навчання у земському реальному училищі учням, чиї батьки не мали змоги сплатити за навчання.

Наприкінці грудня міське благодійне товариство у залі громадського зібрання влаштувало лотерею-алегрі. Матеріальний здобуток заходу – 3000 крб – був використаний на утримання маленьких мешканців дитячого притулку.

У той же час „Голос Юга” сповіщав про те, що єлисаветградці були невдоволені „чрезвычайным развитием попрошайничества в городе”. На вулиці Дворцовій діти-жебраки не давали проходу поважній публіці, вимагаючи милостині...

Картину міського життя кінця 1912-го, на наш погляд, значно доповнять відомості про існуючі на той час ціни та заробітну плату деяких верств населення. Згідно з даними Єлисаветградської міської управи, у грудні 1912 року ціни на „главнейшие продукты и другие предметы по г. Елисаветграду” були такими (за пуд ваги):

крупа гречана – 1 крб 40 коп.;
крупа рисова – 3 крб 60 коп.;
сіль – від 40 до 60 коп.;
сало – 4-8 крб;
цибуля – 1 крб 60 коп.;
картопля –1 крб 20 коп.;
риба свіжа – 4 крб 50 коп.;
м’ясо свиняче – 5 крб 60 коп.;
телятина – 6-8 крб;
кошерне м’ясо для євреїв – 6-8 крб;
кава в зернах – 20 крб;
яблука свіжі – 1 крб 50 коп.;
свічки – 10 крб;
вино виноградне (відро) – 5 крб;
склянка молока – 2 коп.

Про співвідношення цін та доходів громадян можна робити висновки на підставі того, що місячна заробітна платня, приміром, звичайного державного службовця (писаря, діловода тощо) складала 60-80 крб, міського голови – 500 крб, лікаря міської лікарні – 80-100 крб. Представники робітничих професій отримували від 28 крб до 140 крб на місяць залежно від характеру роботи та кваліфікації.

У передостанньому номері „Голоса Юга” за 1912 рік автор, який назвав себе Яго, опублікував жартівливий віршик, рядки якого здалися нам співзвучними не лише з життям єлисаветградців 100 років тому, а й з нашим часом:

Декабрь... Последний месяц года.
Уж близок годовой отчет,
И год 12-й уйдет под вековой гробницы своды,
Оставив сзади длинный хвост надежд,
несбывшихся желаний,
Ведь план судьбы несложен, прост,
А в простоте – очарованье.
Повсюду снег лежит горой,
Сверкает белизной невинной,
И обывательский герой мечтает
возле лавки винной:
Как встретить нынче Новый год
И как приобрести обновки?
Ведро сивухи ли уйдет или довольно сороковки?
Из ярко блещущих витрин
глядят заманчивые яства:
Тут поросенок на сардин
сощурил глаз не без приятства,
Тут груда черная икры, тут гусь,
начиненный до зоба –
Все чинно ждут своей поры...
О, сколь приемлешь ты, утроба!
А время, мрачный пономарь,
идет вперед без остановки,
Чиновник смотрит в календарь,
В уме скупая все обновки.
Поп ждет рождественских „статей”
– колбас, ветчинки и настойки,
Ждет думец вычурных речей,
а гимназист – хотя бы тройки.
Вздыхает беллетрист в тиши,
и, сдувши пыль с своих творений,
Он вынимает для души
десяток старых привидений.
Подкрасив залежалый хлам,
в угоду времени и вкусам,
Он их пускает по рукам,
на смех себе, на ужас трусам!

Щастя і всіляких гараздів вам, шановні читачі, у новому році!

---