Залишене людям

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 11 липня 2013 р., № 28

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

На початку минулого століття міста Єлисаветград, Бобринець та Новомиргород отримали цінний дар від жінки грецького походження, чиє ім’я мало великий авторитет у сучасників та, незважаючи на історичну віддаленість, не потонуло в забутті. Про життя благодійниці Анни Михайлівни Дмитрян, нагородженої знаком Ордену І ступеня Товариства Червоного Хреста, залишилося небагато відомостей, але створене цією жінкою більш як 100 років тому служить людям і дотепер.

Молодість Анни Михайлівни, яка народилася в 1843 році, пов’язана з Новомиргородщиною. У 1863-му році вона вийшла заміж за Афанасія Дмитряна. А овдовівши через 21 рік, стала власницею мільйонного спадку, який залишив їй чоловіка-конезаводчик. Нетиповим для оточення Анни Михайлівни виявився її вчинок, коли вона продала селянам 10 тисяч десятин власної землі на пільгових умовах з відстрочкою платежу. Згодом, змінивши Новомиргород на Бобринець, Дмитрян розпочала будівництво власним коштом церкви Святого Пантелеймона (на жаль, зруйнованої в кінці 1930-х років). У цьому місті також було збудовано за проектом відомого і досить оригінального архітектора Якова Паученка Воскресенський собор, який і зараз є прикрасою районного центру. Анна Михайлівна вклала кошти не тільки в будівництво собору, а і церковно-приходського училища з квартирами для причту.

Переїхавши до Єлисаветграда та втративши дочку, яка страждала від туберкульозу, Анна Дмитрян 18 листопада 1901 року повідомила місцевий комітет Російського товариства Червоного Хреста про свій намір побудувати в Єлисаветграді лікарню. На землі, відведеній для цієї шляхетної справи міською управою, 9 липня 1902 року в присутності поважних осіб – херсонського губернатора В.Левашова, єлисаветградського голови О.Пашутіна, голови місцевого Товариства Червоного Хреста П.Ревуцького, архітектора Я.Паученка, інженера Є.Тамма та А.Дмитрян – відбулася закладка будівлі, яка за бажанням благодійниці отримала назву лікарня Святої Анни.

Анна Михайлівна витратила 225 тисяч карбованців на будівництво лікарняних приміщень і 11 тисяч – на медичне обладнання. А ще Дмитрян зробила банківський внесок в 300 тисяч карбованців, на відсотки від яких повинні були утримуватися 20 безплатних місць (із 40 запланованих) – і все це було в пам’ять померлої доньки Анни. За задумом Анни Михайлівни, лікарня у міру надходження внесків від хворих повинна скорочувати кількість платних місць для надання в майбутньому всіх 40 місць для лікування неімущих. Солідними фінансовими витратами не обмежувалася участь Анни Дмитрян у створенні в провінційному Єлисаветграді лікувального закладу нового типу. Вона вимогливо підходила до затвердження проекту будівель (за словами головного лікаря Р.Венгеловського, план архітектора О.Лишневського її не задовольнив), вносила зміни до проекту, проводила домашні наради з головним лікарем та інженером Є.Таммом. Анна Михайлівна керувалася переконанням, що в лікарні повинно бути обладнання, яке б дозволяло вести справу на широкій науковій основі та „давать простор для практических занятий молодым врачебным силам”. Відкриття нової лікарні Товариства Червоного Хреста, яка з’явилася завдяки зусиллям Дмитрян, відбулося 18 травня 1904 року. На темпи будівництва впливали воєнні дії на Далекому Сході.

Ім’я благодійниці нерідко зустрічається в повідомленнях місцевої преси 1904-1905 років, тобто періоду російсько-японської війни. Анна Михайлівна разом з підприємцем Р.Ельворті, міським головою О.Пашутіним надала кошти для проведення лотереї-алегрі та дитячих вечорів 27-29 грудня 1904 року. Виручка від заходу надійшла до Свято-Єлисаветинської общини сестер милосердя. Дмитрян також вносила пожертвування для сімей учасників війни на Далекому Сході. Анна Михайлівна висловила намір про прийняття в лікарні та утримання за власний кошт 100 поранених військових нижніх чинів. Коли їх доставили до міста, благодійниця особисто слідкувала за облаштуванням приїжджих. На початку 1905 року голова виконавчого комітету Товариства Червоного Хреста граф Воронцов-Дашков передав подяку засновниці лікарні Анні Дмитрян від Августійшої покровительки Товариства – імператриці Марії Федорівни. При лікарні проходило навчання сестер милосердя, тут же вони складали іспити перед комісією у складі Дмитрян і лікарів О.Юцевича та М.Чауського. Деякі з них, отримавши необхідну кваліфікацію, відправлялися на Далекий Схід.

Значущим став наступний крок благодійниці: в травні 1905 року вона заявила про свій намір пожертвувати 50 тисяч карбованців, які б допомогли створити пенсійну касу для забезпечення службовців лікарні. Новий дар щедрої попечительки визвав гаряче схвалення, і місцевий комітет Товариства Червоного Хреста розробив умови організації вказаної каси.

Серед цікавих задумів Дмитрян привертає увагу і подія, описана в листопадовому номері газети „Голос Юга” за 1909 рік, коли архітектор Яків Паученко представив Анні Михайлівні проект побудови приміщення для задуманого при лікарні Святої Анни інституту експериментальної медицини. Приміщення мало бути двоповерхове „изящной архитектуры”, яке б виходило на дві вулиці. Кошторис майбутньої будівлі складав суму в 30 тисяч карбованців. Невідомо, що стало на заваді зведення інституту, але, якщо б здійснилося задумане, місто мало б нові перспективи.

„Изумительное, редкое учреждение! Такая драгоценная жемчужина... сделала бы честь и любой из наших двух столиц. Сколько труда, сколько предусмотрительности, вникавшей в каждую деталь, каждую мелочь, сколько любви к страждущему человечеству вложено сюда создательницей этой больницы Анной Михайловной Дмитрян и строителями! ” – палко передав своє враження від лікарні Святої Анни приїжджий репортер на сторінках газети „Голос Юга” за 7-8 лютого 1910 року. Прочитавши його публікацію, розумієш, що на початку ХХ сторіччя викликало у людини справедливе захоплення. Просторе, світле приміщення, парове опалення, власна електростанція, біологічна асенізація. Лікарня мала ізольоване приміщення з окремим входом для відвідувань хворих, також окреме приміщення з персоналом для інфікованих недужих. На території лікарні знаходилися каплиця та сад. Заклад мав хірургічний профіль, і на випадок воєнних дій тут можна було „развернуть целый лазарет” на 60 місць. Лікарня надавала допомогу і євреям. Меню загального столу було однаковим як для хворих, які оплачували своє лікування (два карбованці на добу), так і для неімущих. Лікувальною справою займалися головний лікар, три лікарі-ординатори, які заступали на своє цілодобове чергування, 10 сестер милосердя.

Не кожна лікарня повітового міста мала обладнання, що було в користуванні єлисаветградської. Засновниця закладу Дмитрян, дослухаючись до слів лікарів, приділяла багато уваги достойному забезпеченню лікарні обладнанням та інструментарієм. Для дослідження стану внутрішніх органів (процедура, що нагадує сучасну гастроентероскопію) використовувався електричний пантостат. У операційному кабінеті, великі вікна якого виходили на північ (для розсіяного освітлення), стояв стіл системи Матьє. В січні-лютому 1910 року в лікарні Святої Анни зроблено 121 операцію. Із всіх прооперованих одна особа внесла найбільшу платню – шість карбованців, 45 осіб пройшли лікування безкоштовно.

Добру славу закладу Дмитрян створювали його головні лікарі Осип Юцевич та Ромуальд Венгеловський, талановиті професіонали, непересічні особистості. О.Юцевич – за характеристикою, даною йому єлисаветградським сучасником, „чист и высок, вызывавший только всеобщее уважение; великий бессеребренник, философ, идеалист с безграничной доброй душой”. Він розпочинав з Анною Дмитрян створення нової лікарні, вкладав свою душу в цей заклад. Анна Михайлівна призначила його „пожизненно главным врачем”. Лікарня, очолювана Юцевичем, щоденно амбулаторно приймала сотні хворих, їм навіть безкоштовно видавалися ліки. Головний лікар цього закладу був автором наукових публікацій, розроблював план окремого операційного приміщення. Придбання необхідного нового інструментарію, меблів теж вирішувалося головним лікарем. Юцевич розробив спеціальну модель пристрою для миття рук, за допомогою якого хірурги готувалися до операції. Даний винахід демонструвався учасникам V з’їзду російських хірургів, що проводився в Петербурзі.

Після смерті Юцевича лікарню очолив знаний хірург Ромуальд Венгеловський (1876-1918(-20)). Авторитет його в медичному світі був високим: він автор монографій, серед яких і „Лучи Рентгена и применение их для клинического исследования”. Захоплення Венгеловського новою науковою темою вплинуло на появу в лікарні Святої Анни кабінету, де проводилася рентгенодіагностика. Ім’я лікаря увійшло в назву одного з видів хірургічного шва і зустрічається по цей час в підручниках з хірургії. Коли Венгеловський від’їжджав за кордон (одну з подорожей він здійснив до Єгипту), то запрошував тимчасово керувати закладом своїх колишніх співробітників з Московської хірургічної школи. Єлисаветградці, які знали лікаря, відзначали його скромність та простоту, а також доброзичливе ставлення до молодших колег. Відомо, що Ромуальд Венгеловський емігрував після Жовтневої революції.

Анна Дмитрян мала намір побудувати, знову-таки за проектом Я.Паученка, лікарню в місті Новомиргороді. Але побачити втілення в життя задуманого їй не судилося: 13 січня 1913 року Анни Михайлівни не стало. Жінка, яка була вірна християнським заповідям і так багато зробила для людей, померла від тяжкої невиліковної хвороби. Похоронна відправа по Дмитрян відбулася в Ковалівській церкві, куди прийшли не тільки відомі городяни, а і ті, хто лікувався в закладі, створеному благодійницею.

Поховали Анну Михайлівну 15 січня у Бобринці, в родинному склепі на території Воскресенського собору. Нині місцезнаходження могили втрачено. Племінниця покійної повідомила, що все, заплановане Анною Михайлівною, буде виконано. Тож новомиргородська лікарня, яка на той час вже три роки як будувалася, в 1913 р. була відкрита. Очолював лікарню випускник Київського імператорського університету святого Володимира Кміт.

Наступного року кіровоградська (єлисаветградська) лікарня Анни Дмитрян відзначить ювілей – 110-річчя свого існування. Декілька поколінь городян лікувалися чи побачили світ саме в стінах цієї лікарні, що має свою велику історію і є своєрідним мостом між подіями минулого і сьогодення. У 2002 році закладу повернуто його первинну назву – лікарня Святої Анни, тим самим встановлено історичну справедливість та віддано належне дивовижній жінці Анні Михайлівні Дмитрян.

---