Служіння богослова Георгія Флоровського

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Вечірня газета", 12 липня 2013 р., № 29 (1321)

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

“Собирать сокровища нужно не на земле, где все тленно, а на небесах... и, переводя это на язык обыденный, нужно сказать – ценность не в тех или иных формах эмпирического существования, а – в душе человеческой”, – писав у своєму дослідженні “Человеческая мудрость и Премудрость Божья” 29-літній уродженець Єлисаветграда Георгій Флоровський, перебуваючи на початку 1920-х років у болгарській столиці. Протоієрей Флоровський-молодший належить до тієї категорії непересічних особистостей, народжених у нашому краї, які здобули світове визнання та закінчили свій земний шлях за межами батьківщини. Життєпис Георгія Флоровського в певній мірі є типовим для інтелігенції періоду зміни соціально-політичних умов і увібрав розмаїття географічних назв. Європейські міста (Софія, Прага, Бєлград, Париж), американські (Нью-Йорк, Прінстон, Трентон) стали свідками розвитку, становлення та зміцнення авторитету Георгія Васильовича як філософа, богослова, відомого діяча екуменічного (об’єднання християнських церков) руху, засновника Всесвітньої ради церков.

Формування особистості майбутнього професора європейських, а також Гарвардського, Прінстонського університетів Георгія Флоровського відбувалося у відомій сім’ї. Його дід по материнській лінії Георгій Попруженко – уродженець Устинівщини – закінчив Єлисаветградське духовне училище, Херсонську семінарію та Київську духовну академію. Три десятиліття був викладачем Одеської семінарії, мав членство у Одеському товаристві історії та старожитностей. Дядько Михайло Попруженко – історик, філолог-славіст завідував публічною бібліотекою в Одесі. Емігрувавши до Болгарії, він став членом Академії наук цієї країни. Добрих слів заслужило святенництво батька Георгія Флоровського - Василя Антонієвича. “Херсонські єпархіальні відомості” за 1898 рік вміщують історію одеської Покровської церкви, де вказується, що “высокоуважаемый настоятель Василий Антониевич Флоровский...с честью продолжающий на пользу Покровской церкви дело пастырского служения своих приснопамятных предшественников”. В еміграції Василь Флоровський став протоієреєм, ніс службу в російській церкві Святителя Миколая в Софії. У 1924 році він отримав Хрест ІV ступеня - нагороду за заслуги від болгарського уряду. Старша сестра Георгія – Клавдія – історик, випускниця Вищих бестужівських курсів, приват-доцент Новоросійського університету, доцент Софіївського університету. У 1955 році, після тридцяти років, проведених в еміграції, Клавдія Василівна повернулася до Радянського Союзу, працювала перекладачем у Московській патріархії. Брат Антоній, який останній з членів сім’ї залишив Одесу, став професором історії Карлового університету в Празі, брав участь в цікавих дослідженнях з всесвітньої історії.

Народився молодший Флоровський – Георгій в серпні 1893 року в Єлисаветграді, через рік родина переїхала до Одеси. Ще у шкільному віці Георгій Васильович вивчав англійську, німецьку, французьку, грецьку мови, а також латину та іврит. Знання мов у майбутньому дало можливість молодому емігрантові заробляти на хліб, коли довелося залишити батьківщину. Так, як його сестра і дядько, Георгій обрав Новоросійський університет для вивчення історії та філології. У 1916 році він успішно завершує навчання і через три роки назавжди залишає Російську імперію. Родина Флоровських емігрувала до Болгарії, а згодом Георгій потрапляє до Чехії, де, отримавши у 1920 році звання приват-доцента, викладав на Російському юридичному факультеті Карлового університету. В цей час молодший Флоровський захистив магістерську дисертацію, став членом “Братства святої Софії”, брав активну участь в організації та проведенні першого з’їзду Російського християнського руху.

У 1926 році Георгій Васильович переїздить до Парижа, отримує запрошення на кафедру патрології Православного богословського інституту імені Сергія Радонезького. Патрологія встановлює співвідношення світської філософії та богослов’я. Через шість років відбулася хіротонія (наділення правами на святенництво), і відтоді Флоровський став отцем Георгієм. Паризький період – один із плодотворних у його житті. Публікуються дві написані ним книги, одна з яких “Пути русского богословья” вважається довідником з історії духовної культури Росії і неодноразово передруковувалася.

Під час Другої світової війни Флоровський перебуває в Югославії. Саме у Бєлграді нальоти німецьких бомбардувальників знищили перше видання відомої праці “Пути русского богословья”.

У повоєнний період отець Георгій залишає Європу: у 1948 році він отримує запрошення від Американського митрополита Феофіла і прибуває до Нью-Йорка, де стає деканом Свято-Володимирівської духовної семінарії. Отримавши нове призначення, Флоровський зробив немало, піднявши підготовку своїх вихованців на новий рівень. Високоосвічений науковець Флоровський у 1956 році починає викладати церковну історію в Гарвардському університеті. Цікава деталь, яка надає можливість пишатися нашими краянами, – у Гарварді з 1949 по 1956 роки викладав знаний філософ, релігієзнавець, вчений зі світовим ім’ям Дмитро Чижевський, уродженець м. Олександрії, на рік молодший від Георгія Флоровського.

Перебуваючи в Америці, протоієрей Флоровський, обраний головою Національної ради церков США, викладацьку діяльність поєднував з написанням праць з богослов’я. За океаном було опубліковано 14 томів його досліджень, серед яких значилося опрацювання і філософських та релігієзнавчих тем. Його ім’я набуло авторитету в світі. У сімдесятилітньому віці Георгій Флоровський залишив викладання у Гарварді і переїхав до міста Прінстон, але, незважаючи на поважний вік, повністю від справ він не відійшов. За запрошенням місцевого університету Георгій Васильович веде курс славістики та богослов’я. І студенти, і колеги відзначали мудрість, широку ерудицію, аналітичний склад розуму, а також якості справжнього пастиря, які були притаманні протоієрею Георгію Флоровському.

Пішов з життя відомий діяч та науковець у 1979 році. Заупокійна служба відбулася в церкві святого Володимира в місті Трентон, де в останні роки свого життя правив отець Георгій. Похований уродженець колишнього Єлисаветграда на трентонському цвинтарі. Емігрантська доля членів родини склалася так, що вони покояться у чужій землі: батьки – у болгарській, донька Клавдія – у російській, сини Антоній – у чеській, а Георгій – у американській.

Ім’я Георгія Флоровського, поборника істинно православної віри і традицій, знаного церковного діяча, автора відомих праць: збірника-маніфеста “Исход к Востоку”, інших класичних монографій, звучить нині і на його батьківщині, зокрема і в Кіровограді під час проведення наукових конференцій, читань. До того ж, у листопаді 1995 року вчена рада Одеського державного університету заснувала стипендію імені Георгія Флоровського для студентів-філософів.

---