Життєвий слід Феодосія Гетьманця

Лариса Пасічник,
головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 18 липня 2013 р., № 29, ст.5

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Архіви надають величезні можливості для відтворення буття минулих часів. Події, оцінки явищ, люди постають за рядками архівних документів, дати створення яких – вже надбання історії. Ювілей області – нагода згадати тих, хто своїм подвижництвом залишився у вдячній пам’яті наших краян.

Доброї згадки своїх земляків заслуговує дивовижна людина – Феодосій Гетьманець (1902-1988), заслужений лікар УРСР, кавалер ордена Леніна, двох орденів “Знак Пошани”, Золотої медалі Радянського фонду миру. Феодосій Діомидович більше сорока років очолював Добрянську дільничну лікарню у Вільшанському районі. Гуманіста, подвижника, безсеребреника згадують в районі й зараз, хоча земний шлях його завершився чверть століття тому.

Гетьманець – уродженець Новоархангельського району і своє життя пов’язав із Кіровоградщиною, хоча були переїзди до Одеси на навчання та до Росії, куди лікар потрапив у евакуацію в 1941 році. Як свідчать документи особового фонду Феодосія Діомидовича, що зберігаються у Держархіві області, це людина з категорії тих, на кому, можна впевнено сказати, світ тримається. І те, що в цьому світі з одвічною боротьбою добра і зла все ще живе класичне “якщо не я, то хто?”, заслуга таких, як сільський лікар Гетьманець.

Восьмирічною дитиною, коли йому довелося стати робітником Ярошівського цукрового заводу, Феодосій почав допомагати своїй родині, в якій виховувалось 11 дітей. Потім – навчання у церковно-приходській школі, Зінов’євській сільськогосподарській школі. Гетьманець, отримавши агрономічні знання, декілька років працював на Київщині. Але перемогло бажання стати лікарем, воно й привело молоду людину до Одеського медичного інституту. У 1929 році Феодосій Діомидович, маючи диплом із відзнакою, не спокусився запрошенням на роботу до однієї з одеських лікарень і за власним бажанням поїхав працювати до села Добрянки Вільшанського району. Працювати в глибинці, як це не здивує багатьох, було бажанням молодого лікаря.

Підсліпувата хата з колишнім ротним фельдшером не відповідала уявленням лікаря Гетьманця про сільську лікарню, яка обслуговує кілька населених пунктів. Тому він одразу почав із створення нового закладу: знаходив необхідні будівельні матеріали, устаткування. Будували всім селом, “толокою”. Результатом великої спільної праці стала лікарня на 35 місць, зі штатом у 25 чоловік. Довоєнний період діяльності Гетьманця насичений цікавими подіями, новаціями та здобутками. Крім лікувальної проводилася санітарно-профілактична робота. До того ж Феодосій Діомидович проявив себе не лише як лікар: у 1938 році він організував за участі молоді з навколишніх сіл 13 фізкультурних груп. Необхідне обладнання, навіть спортивна форма купувалися коштом самого Гетьманця. Молоді люди досягали непоганих результатів, про що свідчили нагороди, отримані під час проведення спортивних змагань в районі. А в 1939-1940 роках Феодосій Діомидович, маючи успіхи у використанні знань з агрономії, був учасником Всесоюзних сільськогосподарських виставок, які проводилися в Москві.

1941 рік вніс різкі зміни у життя мільйонів людей, у тому числі й родину медичних працівників Гетьманців – Феодосія Діомидовича та його дружини, операційної медсестри Марії Миколаївни. На фронт, попри намір сільського лікаря, його не мобілізували. У вересні, провівши 25 днів у дорозі, переживши не одне бомбардування “мессершміттів”, подружжя дібралося до села Уролейки Кондопольського району Пензенської області. І все почалося заново: відбудова сільської лікарні, яка потім стала однією з кращих у республіці, надання необхідної допомоги і місцевим жителям, і пораненим бійцям. Гетьманець за допомогою селян засадив овочами ділянку землі біля лікарні, що дозволило покращити харчування недужих. За рахунок підсобного господарства утримувалися організовані лікарем та його дружиною дитячі ясла для дітей-сиріт і напівсиріт.

Феодосій Діомидович започаткував збір коштів серед селян і працівників лікарні у фонд допомоги Радянській армії. За роки війни він особисто вніс 200 тисяч карбованців власних заощаджень, оскільки мав віру в те, що фінансова допомога прискорить вистраждану Перемогу. На адресу Уролейської лікарні надійшло чотири подяки від командування Радянської армії за суттєву допомогу. На кошти, зібрані в селі, було побудовано літак, на борту якого вивели напис “Уролейская сельская больница”. Гетьманець був одним із перших, хто ввів диспансеризацію на селі, справедливо вбачаючи в цьому попередження розвитку недуг серед населення. За рік до Перемоги Феодосій Діомидович отримав листа від першого наркома охорони здоров’я, а на час написання послання – професора Першого московського медичного інституту Миколи Олександровича Семашка, в якому висловлено підтримку лікарю-практику: “Дорогий Феодосію Діомидовичу! Приємно було читати про Вашу роботу на тих сільських лікарських дільницях, де вам довелося працювати. І ще приємніше було читати про свіжість Вашої думки, про те, що Ви не спочиваєте на трофеях, а шукаєте нового, свіжого, кращого”.

У 1945 році в Пензенському обласному відділі охорони здоров’я Гетьманцю було урочисто вручено його першу нагороду – орден Леніна. І хоча на Пензенщині український лікар мав добрі перспективи щодо кар’єрного росту, він повернувся на Кіровоградщину.

1946 рік. Зруйноване село Добрянка. Хата лікаря перетворена німецькими окупантами на конюшню. Пограбована лікарня переобладнана під комендатуру. Лікарю вкотре довелося стати будівельником, виконробом, обійти не один кабінет чиновників. До кінця першого повоєнного року, завдячуючи чималим зусиллям головного лікаря та добрянцям, лікарню було відбудовано. Але Гетьманець не міг обмежитися наявними можливостями і вжив заходів для розширення закладу. Тож прийшло й цілком логічне рішення про побудову нового корпусу. На початку 1960-х років Добрянська дільнична лікарня обслуговувала 7000 осіб, радіус надання медичної допомоги складав відстань у 10 кілометрів. Серед тих, хто перебував на лікуванні в закладі, було 35% приїжджих з других районів. Діапазон хірургічної роботи в Добрянській лікарні значно розширився: тут виконували не тільки екстрені, але і планові операції. Головний лікар організував щотижневі заняття з середнім медперсоналом, а для проведення спецоглядів у порядку онкологічної настороженості працівники лікарні проходили підготовку в обласному онкодиспансері.

Серйозну стурбованість у відомого лікаря, який свідомо присвятив себе роботі на селі, викликала відсутність молодих фахівців-колег, тих, кому можна було б передати своє дітище – лікарню. Робота сільського лікаря має свої вимоги та специфіку, адже на відстані від спеціалістів йому доводиться самому приймати рішення, від яких залежить чиєсь життя. Люди, незалежно від місця свого проживання, повинні отримувати необхідну професійну допомогу. Гетьманець навіть вніс пропозицію до ЦК профспілки медпрацівників про роботу молодих спеціалістів у сільській місцевості не менше п’яти років після завершення навчання.

На переконання Феодосія Діомидовича, найвища цінність – це людське життя. І він невтомно, не шкодуючи власних сил, не розділяючи свій час на роботу та вихідні, і вдень, і вночі стояв на сторожі життя людини. Іноді повертав земляків “звідтіля”. “За своє життя я зробив більш як 10 тис. операцій, прийняв біля 8 тис. пологів, прочитав близько 2 тис. лекцій, – згадував лікар. – І навіть тоді, коли я читав лекції на суто медичні теми, ніколи не забував підкреслити, що кожен з нас мусить боротися за мир”. З 1957 року Гетьманець щорічно вносив до Фонду миру свою двомісячну заробітну плату. Тепер, хоча це, звичайно, спостерігалося і раніше, поповнення власними внесками Фонду миру викликає іронічне ставлення у деяких громадян. Але в даному випадку говоримо про людину, яка діяла відповідно до своїх твердих переконань, ніким не нав’язаної позиції. Скромна людина, Феодосій Діомидович вважав, що все, що необхідно для життя, вони з дружиною мають, більшого не потребують, тому в силі допомогти іншим: “У кожного з нас є хліб, є й до хліба. А десь – війни, голод, розруха. Тож справа не в тім, що бачив ти Нью-Йорк, Стамбул, а в переконаннях, гуманності людини”.

Вже згадувалося про відданість головного лікаря Гетьманця своїй професії. Але і поява в селі міні-гідроелектростанції, водогону, Будинку культури, проведення ремонту доріг, тому що “бездоріжжя – головна невигода сільського життя” (як вважав Гетьманець), пов’язані з цією людиною. Про головного лікаря, депутата обласної ради, почесного громадянина села Добрянки писали не тільки районні, обласні, а також і центральні видання. Резонанс викликала публікація двох статей журналіста В.Шмигановського про нашого земляка в газеті “Известия” за 1970-1971 роки. До московської редакції стали надходити листи з різних областей колишньої країни: Івано-Франківської, Ростовської, Донецької, а також міст Одеси, Челябінська, Харкова. Писали ті, кого доля колись звела з героєм публікації. Серед авторів листів був також пілот літака, збудованого на зібрані під час війни кошти. Не залишила байдужим щира розповідь про українського лікаря і ветеранів Великої Вітчизняної війни – генерал-полковника запасу Миколу Сергійовича Шиманова і генерал-майора авіації, Героя Радянського Союзу Івана Олексійовича Лакерєва. Влітку 1974 року вони здійснили подорож з Москви на Кіровоградщину для зустрічі з шанованим лікарем. Зрозуміло, що ця подія висвітлювалася місцевими засобами масової інформації.

Такі особистості, як Феодосій Гетьманець, незалежно від обраної ними професії, наділені милосердям. Можливо, на чиєсь переконання, вони ідеалісти, але їхнє добро діяльне, їхнє життя залишає виразний слід. Минає час, і зостається основне, що керувало їхнім життям, у випадку з нашим героєм – служіння людям.

---