Сергій Іванович Скиба
(фото фронтовика)

Юлія Костенко,
старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 14 лютого 2013 р., № 7 (3077), ст.7

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

  З кожним днем війна дедалі більше поглинала Україну, змітала та знищувала все на своєму шляху. Чималих зусиль докладали гвардійці для того, щоб тримати оборону та відбивати наступи фашистів.

Уперше санінструктор Сергій Іванович Скиба (народився 17 жовтня 1924 року на Полтавщині) брав участь у бою під селом Ганнинське Кіровоградської області. Перша рота 287-го гвардійського стрілецького полку переслідувала ворога. Фашисти поливали вогнем з другої лінії траншей. Командир роти лейтенант Катков був серйозно поранений і знаходився у самому епіцентрі обстрілу.

«Пересилюючи біль, мужній та хоробрий командир Катков продовжував керувати боєм. Та фашисти поливали безперервним вогнем куль саме те місце, де лежав поранений лейтенант. На допомогу пораненому спочатку поповз санітар, але йшов час, а він не повертався. Побачивши це, Сергій Іванович, не роздумуючи ні секунди, кинувся на допомогу своєму командиру. Пластуючи між вибоїнами від снарядів, він обережно та впевнено наближався до місця, де лежав його старший бойовий товариш. Гвардійці, які спостерігали за діями санінструктора, навіть не зрозуміли, що це був його перший бій. А він уміло то припадав до землі, то знову просувався вперед. Діставшись командира, Скиба швидко зробив йому перев'язку, поклав на плащ-палатку та вирушив назад. Зворотний шлях був дуже важким: вибухи снарядів та мін, постріли, крики. Та все ж таки Сергій Іванович з пораненим благополучно дістався до своїх окопів», — писав сержант О. Антонов 15 жовтня 1943 року в газеті дивізії. За мужність, проявлену у своєму першому бою, санінструктора Сергія Скибу командування нагородило медаллю «За відвагу».

 

Пройшовши з гідністю бойове хрещення, Скиба брав участь у багатьох операціях по визволенню кіровоградських населених пунктів — П'ятихаток, Олександрії, Ясинуватки, Аджамки та інших. Радісно зустрічало населення нашої області своїх визволителів. Найтяжчі бої були саме на підступі до Кіровограда, а особливо з 5 по 15 січня 1944 року, до перепочинку у селі Злинці.

Німецькі танки, артилерія та авіація намагалися за будь-яку ціну утримати в облозі с. Лелеківку, річку Південний Буг та інші населені пункти Корсунь-Шевченківського угруповання. Напруга зростала. В запальному та небезпечному бою перемагали сила, воля, мужність та відвага наших гвардійців.

Запеклий бій був за залізничний вузол Ананьєв: кулемети, мов відбійні молотки, задавали ритм бою, від вибухів мін та снарядів поле вкрилося незліченною кількістю вибоїн. Того ранку, як і завжди, Сергій Скиба невтомно працював. Було дуже багато поранених, він виносив з поля бою їх один за одним. Безперервно надавав першу допомогу та тим, хто сам міг рухатися. Виносячи вже тридцять першого бійця, молодий санінструктор був сам серйозно поранений в голову. Прийшовши до тями в медсанбаті, Сергій намагався піднятися, йти рятувати з поля бою тих, кого ще не виніс. Та біль не дав йому і кроку ступити — Скиба втратив свідомість... Коли одужав, йому запропонували залишитися в санвідділі армії. Він не погодився, наполіг на поверненні до своєї частини на передову.

Бойові подвиги Сергія Івановича Скиби командування відзначило двома орденами Червоної Зірки, а бойові товариші увіковічнили у таких рядках:

Над Ананьевым гремела канонада,
Мишенью были черные кресты.
А санинструктор Скиба бинтовал нам раны,
И с грустью повторял:
«Ты выживешь, терпи!»

У післявоєнні часи, повернувшись на рідну Полтавщину, Сергій Іванович продовжив роботу, а разом з тим і навчання у Харківському медичному інституті. Був зарахований до аспірантури. Захистивши дисертацію, здобув ступінь кандидата медичних наук. У 1969 році став доцентом Харківського медінституту. Патріот Сергій Іванович Скиба продовжив свою роботу на користь Батьківщини, але тепер вже мирним шляхом. Він навчав молодь, готував до практичної роботи лікарів, ділився досвідом та розповідав про ті нелегкі часи, які йому довелося пережити.

Матеріали підготовлено за документами особового фонду Лізи Дмитрівни Сергієнко, вчителя історії, відмінника народної освіти УРСР, директора історико-краєзнавчого музею с. Велика Северинка Кіровоградського району Кіровоградської області.

---