Кіровоградщина молода. Перші кроки

Олена Трибуцька,
начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 23 травня 2013 р., № 21

(Усі авторські права на статтю захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Якою ж була Кіровоградщина молода? Про це – в архівних документах.

На час заснування області її населення складало 1 мільйон 176 тисяч 906 чоловік, з яких містян – 174 тисячі 708 чоловік. Географічні межі регіону були іншими і у подальшому неодноразово змінювались.

Промисловий потенціал Кіровоградщини складали 100 підприємств, з яких 16 – союзного, 39 – республіканського, 45 – обласного значення. Серед флагманів промисловості значились: завод „Червона зірка”, шарикопідшипниковий завод (м. Кам’янка, нині Черкаської області), кіровоградський завод „Червоний Профінтерн” (автотрактороремонтний), чотири державні млини, Кіровоградська та Олександрійська вугледобувні шахти і Олександрійська брикетна фабрика, 6 цукрових та 4 спиртозаводи.

У документах відзначено досить потужний запас корисних копалин на теренах краю, зокрема бурого вугілля (Олександрійський, Петрівський райони, м. Кіровоград), граніту (в районі міст Новомиргорода, Кам’янки, а також відомі капустянський, адабаський, новоукраїнський граніти), глини (біля с.Катеринівки Кіровоградського району, смт Устинівки, м. Бобринця, в районі Кущівки, Озерної Балки, Масляниківки в Кіровограді та ін.), каоліну (Бобринецький район, м. Знам’янка, селище Нова Прага, села Аджамка та Мошорине). Так, каолін, яким багатий був Бобринецький район, мав досить високі якості, і у дорадянський період, з 1860 по 1916 рік, розроблявся фірмою підприємця Кузнєцова.

Надзвичайно цікавим на предмет корисних копалин був Петрівський район: у надрах регіону віднайдено залізну руду, слюду, вже згадане буре вугілля, графіт, нафту. Як свідчать документи, „есть золото, и где-то имеются официальные документы по этому поводу...”

Просвітницькі заклади краю були представлені на той час єдиним вищим навчальним закладом – Кіровоградським педагогічним інститутом, який готував викладачів для неповних середніх шкіл, 20-ма технікумами, 1166-ма школами (з яких середніх було 107, початкових – 627, неповних середніх – 413).

Задовольняти культурні потреби краян були покликані чотири театри, з яких обласний театр російської драми, театр музкомедії, два колгоспних театри у Кам’янському та Олександрійському районах, 10 районних будинків культури, 207 сільських клубів, 2 обласних, 5 міських та 10 районних кінотеатрів, 39 звукових та 77 „німих” кінопередвижок. Значна частина кінопередвижок не функціонувала, причиною їх бездіяльності вказувалися несправність кіноапаратів, ремонт приміщень, відсутність електроенергії.

Заклади охорони здоров’я були представлені 71-ю лікарнею, 125-ма поліклініками і амбулаторіями, сімома пологовими будинками, 263-ма сільськими фельдшерськими пунктами, 31-ю санстанцією. Існували і такі заклади, як малярійні станції (11), колгоспні пологові будинки (198).

На теренах області спостерігалась гостра нестача кваліфікованого медперсоналу: на всю область нараховувалось 348 лікарів (потреба була в 440-ка). Крім 1465 штатних одиниць середнього медперсоналу нараховувалось 250 вакантних місць.

Такими були перші кроки. Через два роки, у 1941-му, Кіровоградщина була окупована фашистами. Про життя регіону у важкі роки окупації – у наших наступних публікаціях.

---