До 70-й річниці визволення м.Кіровоград від німецько-фашистських окупантів

До 70-й річниці визволення м.Кіровоград від німецько-фашистських окупантів

Текст виступу радіопередачі
10.12.2014 року

Колєчкін Вадим Петрович,
к.і.н.,провідний науковий співробітник відділу археографії та використання документів

(Усі авторські права на матеріал захищено.
При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Передумови визволення

Восени 1943 р. 1й, 2й, 3й та 4й Українські фронти вели грандіозну «битву за Дніпро». В результаті лінія радянські війська зірвали спроби Вермахту створити по правому берегу річки нездоланну захисну смугу. 2й і 3й Українські фронти захопили і утримали великий плацдарм на правому березі Дніпра від Черкас до Дніпропетровська. 2й Український фронт генерала армії І.С.Конєва розпочав визволення Кіровоградщини, відбивши у німців районні центри Знам’янка та Олександрія.

. Радянські війська намагалися пробитися на південний захід до Кривого Рогу, але німецькі війська примусили їх припинити наступ. Ситуація стала дещо непевною: радянські війська відкинули у районі Києва і Кіровограда німецькі війська від Дніпра, але німці зберегли за собою вихід до Дніпра в районі Черкас і великий 120 км плацдарм на лівому березі річки під Нікополем. З одного боку радянське командування отримало можливість продовжити визволення Правобережної України, з іншого німецьке командування плекало надії відкинути радянські війська за Дніпро.

Плани і наміри сторін

Наприкінці грудня 1-й та 2-й Українські фронти отримали наказ про перехід в загальний наступ з метою завдати рішучу поразку групі армій “Південь”. В рамках загальної операції 2й Український фронт з 29.12.1943 готував наступальну операцію.

Метою операції був розгром кіровоградського угрупування 8ї польової армії німців, визволення обласного центру -- м. Кіровоград, подальше просування через Новоукраїнку та Помошну до Первомайська з метою виходу до Південного Бугу. Частиною сил фронт повинен був наступати через Смілу на Христинівку (район Умані) на з’єднання з військами 1го Українського аби оточити 8у польову та 1у танкову армії німців у так званому миронівсько-звенигородському виступі.

Сили сторін

На кіровоградському напрямку наступали 5-а гв.армія генерал-лейтенанта А.С.Жадова, 7-а гв.армія генерал-полковника М.С.Шумілова, 53-я армія генерал-лейтенанта І.В.Галаніна, 5-а гв.танкова армія генерал-полеовника П.А.Ротмістрова. 52а армія генерала К.О.Коротєєва та 4а гвардійська армія генерала Рижова завдавали удару на Смілу та Кам’янку, назустріч військам 1го Українського. Війська фронта підтримувала 5-а ПА генерал-лейтенанта С. К. Горюнова. Загалом фронт на всіх напрямках налічував 550 тис. вояків, 265 танків, 127 САУ, більше 7000 гармат та мінометів, 787 бойових літаків.

Їм протистояла 8-а польова армія німців генерала Велера, яка налічувала 420 тис. вояків, 520 танків ті штурмових гармат, 5100 гармат та мінометів. Німецькі підрозділи підтримував І авіакорпус Люфтваффе, який налічував 467 бойових і 166 транспортних літаків, більшість яких діяли на кіровоградському напрямку. Безпосередньо місто захищали частини 47го танкового корпусу генерала фон Формана – 3я і 14а танкові дивізії, 10 мотопіхотна та 376 піхотна дивізії.

Перебіг операції

Операція почалася 5.01.1944. Наступ на головному напрямку (південніше Кіровограда ) зазнав невдачі через слабку артилерійську та авіаційну підтримку. 5.01 вдалося прорвати лише першу смугу оборони німців. У той же час на допоміжному напрямку 53-я та 5-а гв. армії, підтримані 5-м та 7-м механізованими корпусами прорвали головну смугу німецької оборони.

Це спонукало командування фронту перекинути на цю ділянку фронту 8-й мехкорпус. Вже 6.01 оперативне оточення німецьких військ в районі Кіровограда було завершене. 7 січня командир 3-ї танкової дивізії генерал Байєрлейн здійснив прорив до Грузького і звідти намагався проравти кільце у якому опинилися 3 німецькі дивізії. 8.01 був звільнений власне Кіровоград.

Цього знаменного січневого дня, у Москві, о 21 - й годині, двадцятьма артилерійськими залпами держава відсалютувала героям – визволителям Кіровограда. Але у районі Лелековки та Балки Злодійки ще залишалися кілька німецьких частин. Для знищення оточених радянське командування залучило артилерію та авіацію. Але у ніч з 9го на 10 січня частини, оточені у Лелеківці вирвалися з оточення за допомогою дивізії Байєрлейна. 10.01 німецькі частини, оточені у районі Злодійської Балки, були знищені. Радянські війська захопили до 400 автомашин , 52 танки та 50 штурмових гармати.

Продовження операції

Фактичне визволення міста дозволило командуванню фронту вже 7.01.1944 уточнити завдання своїм військам. 53-я А повинна була наступати в напрямку Новомиргорода, 5-а гвард.армія – на Велику Виску, 5-а гв.ТА – на Новоукраїнку, 7-а гв.армія -- на Рівне через Федорівку. З іншого боку Ставка Верховного Головнокомандуючого вже 12 січня наказала фронту зосередити головні зусилля на оточенні 8-ї та 1-ї танкової армії під Корсунь-Шевченківським, але командування фронту продовжило виконання попереднього плану.

Маловисківський рейд

У період підготовки до продовження наступу 8-й мехкорпус отримав завдання здійснити рейд на Малу Виску. Корпус повинен наступати на Грузьке з метою виходу в район Малої Виски і, захопивши цей районний центр, ударом з заходу та південного заходу оволодіти Новомиргородом і Златопіллям, відволікти увагу німецького командування від блокованого угрупування і вивести з ладу важливий залізничний вузол, який використовувався німцями для підвозу техніки і живої сили в район Кіровограда. Рейд розпочався в ніч з 9 на 10 січня 1944. Радянські танки з піхотою на броні непоміченими пройшли крізь лінію фронту через розриви в німецькій обороні.

Протягом рейду було розгромлено штаб 47 німецького корпусу, знищено багато техніки та військового майна у районі Малої Виски, до 40 літаків. Проте через втрату зв’язку із командуванням фронту наступ припинився. 10.01 радянська рейдова група під тиском німецької мотопіхоти почала відступати в напрямку лінії фронту і у ніч з 12 на 13.01.1944 вийшла з оточення.

Новоукраїнська наступальна операція

15.01.1944 розпочалася наступальна операція, яка отримала у документах фронту назву Новоукраїнської. Протягом доби радянські війська впритул наблизилися до Новомиргорода та Малої Виски, але ввечері 16.01.1944 їх просування було зупинене контратаками німців. Командування фронту перегрупувало 5-ту гвард. ТА на ділянку 53-ї армії, але і в цьому напрямку радянські війська просунутися не змогли. 18.01 значно погіршилися погодні умови, що виключило дії радянської авіації.

Через це з 17.01 німецька авіація майже безкарно атакувала бойові порядки танкових корпусів. В результаті невдалого наступу та тривалих ударів Люфтваффе в танкових корпусах залишилося буквально по кілька боєздатних танків і 19.01 частини 5ї гв. ТА вийшли з бою.

Значення наступальних дій під Кіровоградом та Новоукраїнкою

Таким чином протягом першої половини січня 1944 р. радянські війська просунулись уперед на 40-50 км, визволили важливий обласний центр - м.Кіровоград та 7 районів області. Загальні втрати німців оцінювалися у 15 тис. вояків, 293 танки, 50 штурмових гармат, до 1000 автомашин більше 370 бойових літаків. Загальні людські втрати радянських військ у січневих боях склали до 20 тис. вояків, 250-300 танків та САУ, 50 бойових літаків. Наступ створив умови для розгрому німецьких військ у Корсунь-Шевченківській операції.

За результатами операції 23 радянські з’єднання отримали почесне звання Кіровоградських. За героїчну участь у визволенні міста тисячі радянських солдат та офіцерів отримали ордена та медалі, а 10 чоловік отримали звання Героя Радянського Союзу (В.І.Акімов, М.І.Глотов, І.І.Зибін, І.А.Машков, І.Г.Шабанов, К.Д.Шатило, Г.І.Пенежко, М.П.Котловець, З.Ш.Шаймарданов, Б.Г.Габдрахманов).

Причини провалу операції

Кінцева невдача наступу була наслідком переоцінки радянським командуванням своїх сил, яке вимагало від фронту, послабленого у грудневих та січневих боях, виходу назустріч військам 1-го Українського фронту до району Первомайська і одночасно повного оточення сил 1-ї танкової та 8-ї польової армій Вермахту в районі миронівсько-звенигородського виступу.

Певну роль відіграли погодні умови, які ускладнили дії радянської авіації у ключовий момент наступу. Радянська піхота у цей період значно поступалася німецький у бойовій підготовці. Більшість піхотинців фронту були мобілізовані до частин одразу після визволення. Тільки у жовтні-листопаді 1943 р., згідно даних обласного військового комісаріату до армії були призвані більше 12 тис. чоловік.

Готовити їх не було часу – на підготовку до боїв уходив у кращому випадку тиждень, після чого вояків бросали у бій проти добре вишколених німецьких піхотинців та десантників. Наступати радянська піхота могла лише за підтримки артилерії, авіації і танків. Коли такої підтримки не було радянські війська несли важкі втрати, або шукали шпарини у німецькій обороні, яка не була суцільною. Найчастіше під загрозою оточення німці відходили на захід.