"До партій не належав"
(Степан Ігнатович Мартинюк)

Лариса Пасічник,
заступник начальника відділу археографії та використання документів
Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Сільське життя плюс", 04 вересня 2014 р., № 36 (563), ст.5

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

При зосередженому ознайомленні з архівними джерелами можна віднайти цікаві свідчення людей не тільки про перебіг певних історичних подій, але і про моральні орієнтири, цінності, а також вибір пріоритетів, який здійснювали особистості, кому довелося жити та вмирати в час, відведений їм долею.

Достойним уваги сучасників виявився невеликий за обсягом архівний документ, датований 28 грудня 1949 роком. Це автобіографія добровеличківського лікаря Степана Гнатовича Мартинюка. Сьогодні, зрозуміло, його ім’я мало кому відоме, але, перечитавши життєпис, складений 74-літньою людиною, дізнаєшся не тільки про минувшину краю, але й про те, що було основоположним для скромного провінційного зцілителя. В одній фразі він передав своє життєве кредо, і це допомагає зрозуміти, що, насправді, може бути важливим для людини.

Із рядків рукопису дізнаємося, що народився Степан Гнатович у Добровеличківці 27 жовтня 1875 року в сільській сім'ї. У рідному містечку він закінчив двокласне міністерське училище. Згодом навчався в Херсонській губернській земській фельдшерській школі, а по закінченню повертається на батьківщину і починає займатися справою, якій ні разу не зрадив протягом свого довгого життя.

У минулому столітті, наповненому війнами, які породжували жахливі, руйнівні наслідки з колосальною кількістю жертв, професія лікаря була однією з найнеобхідніших. Російсько-японська війна 1904-1905 років змусила фельдшера залишити рідну Добровеличківку і опинитися за тисячу кілометрів від дому - в Манчжурії. Досвід, набутий Мартинюком на полі бою, став у нагоді, коли в Україні розгорілася національно-визвольна боротьба 1917-1920 років. У той буремний час лікар керувався лише своїм покликанням - рятувати людей.

Уже на початку Великої Вітчизняної війни медичний персонал Добровеличківської районної лікарні був мобілізований на фронт. Головний лікар Іващенко, секретар Добровеличківського районного виконавчого комітету Силенко наказали 66-літньому фельдшеру, який був переконаний, що його досвід стане в нагоді у фронтових умовах, залишитися і зберегти лікарню, інструментарій та, основне, надавати необхідну допомогу патріотам. Під час другої (після 1918 року) окупації німецькими військами території Добровеличківського району, що тривала з серпня 1941-го по березень 1944 року, Степану Гнатовичу довелося багато чого пережити. У 1942 році, після смерті від туберкульозу лікаря Твердохлібова, Мартинюк залишився єдиним фахівцем. За словами Степана Гнатовича, йому вдалося зберегти лікарню на 90 відсотків, під час окупації він займався головним у своєму житті: рятував людські життя, ризикуючи життям власним – надаючи необхідну допомогу радянським військовополоненим, яких переховувало місцеве населення, партизанам, виписуючи фальшиві документи про непридатність молодих земляків до роботи у Німеччині. Війна осиротила старого лікаря, забравши життя його єдиного сина, офіцера Миколи Мартинюка.

У повоєнний час Степан Гнатович залишався на посту. Його неодноразово обирали депутатом районної ради, багато років він очолював профспілкову організацію рідної, як написано ним у автобіографії, лікарні. Мартинюк отримував відзнаки за свою працю, був делегований на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. Яким було життя сільського лікаря на схилі літ, читаємо в його автобіографії: “Все свои знания и силы, весь свой богатый жизненный и профессиональный опыт отдаю благородной цели – оздоровлению советских людей, моих дорогих сограждан, отдаю также молодым врачам и младшему медицинскому персоналу с целью расширения и углубления их практических лечебных навыков. Многократно выполнял функции врача-хирурга, терапевта, акушера, самостоятельно веду амбулаторный прием больных. Несмотря на свой преклонный возраст, продолжаю неустанно и с энтузиазмом работать в отрасли народного здравоохранения, которому посвятил свою жизнь”. І ще одна фраза старого лікаря привернула увагу, написати яку міг тільки мужній чоловік: “К партиям, уклонам, оппозициям не принадлежал. Изо всех сил старался быть честным и ответственным в выбранном мной деле”.


11.09.2014