"Великі книги маленьких містечок"

Тетяна Аніпченко,
археограф І категорії відділу археографії та використання документів
Державного архіву Кіровоградської області
Газета „Нова газета”, 28 серпня 2014 р., № 35 (743), ст.19

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)
Досить часто для любителів історії рідного краю, дослідників свого родоводу єдиним джерелом інформації є метричні книги церков, що зберігаються в обласному Державному архіві. У них містяться записи про народження Володимира Винниченка, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка.

Загалом, в нашому архіві зберігаються метричні книги із 207 церков.

Деякі з них збереглись у гарному стані, мають оригінальну обкладинку та прекрасні записи чорнилом. На жаль, не всі сторінки метричних книг уціліли. Інколи, чим давніша справа, тим якіснішими є чорнила; здається, записи зроблені щойно. Не завжди той, хто вів метричні книги, дотримувався одного з основних правил тогочасного церковного діловодства – каліграфії.

В обласному архіві зберігаються церковні книги, починаючи із XVIIІ ст. Коли береш таку книгу до рук, складається враження, що повертаєшся на триста років назад. Гортаючи її сторінки, можна дізнатися, скільки, наприклад, народилося немовлят у 1759 році в с. Мартоноша Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Новомиргородський район). Сьогодні можна лише уявити собі, наскільки проблемним було за відсутності сучасного мобільного зв’язку узгодити графік священника, щасливого батька, двох свідків і дяка, щоб вписати до згаданої книги народження довгоочікуваної дитини.

Якими іменами називали наших прадідів?

Усім відомо, що в ті часи обряд наречення новонародженого іменем належав церкві. Першість серед чоловічих імен належить Миколам, Іванам, Василям. Далі йдуть імена, які зустрічаються з періодичністю один-два рази на три сторінки метричної книги, – Михайло, Андрій, Григорій, Петро, Яків, Степан, Семен, Феодосій, Антоній, Дмитро, Кирило, Фотій, Максим, Данило, Павло, рідше Володимир. Зустрічаються й біблійні імена – Самуіл, Моїсей. Серед жіночих імен лідерами були Анни, Марії, Єлисавети, Прасков’ї, Катерини, Ксенії. Постійно з певною періодичністю зустрічаємо записи про народження Васс, Домнікій, Марф, Мотрон, Фекл, Надій, Варвар, Іуліаній. Коротко згадаю в цьому зв’язку історію наречення героїні повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»: «Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких іменів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову...». Сподіваюся, ні на кого не був сердитим священик містечка Олександрії, нарікши доньку рядового солдата запасу Іосіфа Каллісфенією (на честь святої Каллісфенії, що з грецької означає «з хорошими силами»), іменини якої припадають на 17 жовтня. Значення імені непогане, але ж звучить воно досить непривабливо та кострубато. Інша справа з ім'ям Клеопатра, яке новонародженій дівчинці олександрійського міщанина Феодосія дав все той же священик. Уявіть собі Клеопатру в провінційній Олександрії серед Мотрон та Пелагей. Можливо, зустрічалися Клеопатра та ще одна дівчинка з незвичним на той час іменем – Олімпіада – під час служби в Успенському соборі містечка, де їх хрестили та дали неформатні на той час імена? Здогадуюся, що на прохання батька – унтер-офіцера у відставці Іллі Р. – його донька, народжена в липні 1888 року та охрещена священником села Северинка, була названа Силою. Законна його дружина Ксенія, мабуть, мріяла про дівчинку, але ж з іменем Марійка або Софійка. Зустрічаються жіночі біблійні імена – Соломонія. Значно рідше на сторінках метричних книг записувались звичні для нас Ірини, Тетяни, Олександри, Ніни, Сергії, Віктори. Їхніми батьками були дрібні поміщики, міщани, купці.

Цікаво, як склалась доля маленьких Кварти, Аггеї, Калинники, Єлиферії, Германи, адже вони мали лише маму, і в книзі напроти їхніх імен зазначено «не закононародженний», така позначка стояла навпроти тієї дитинки, батьки (мама) якої не мала церковного шлюбу.

Коханню всі віки покірні

Романтичним був період у житті села Сасівка Олександрійського повіту із 1892 р. по 1897 р. (17 шлюбів). У той час найбільше одружувалися хлопці, які повернулися з війська. У метричних книгах записано також, у якому військовому підрозділі і під чиїм командуванням вони служили. У 1894 році писар запасу армії, 26-річний Павло З., знайшов свою долю з новомиргородською міщанкою Мотроною П. Звільненому в запас бравому артилеристу-каноніру Ксенофонту Л. сподобалася дівчина із сусіднього села Оситняжка Мотрона Г., з якою він і одружився у 1899 році.

Найчастіше наші предки одружувалися у віці від 22 до 40 років. Найстарша пара, яка взяла шлюб у церкві, мала 67 (чоловік) і 54 (жінка) роки (1884 р.). Трапляються записи, де вражає не тільки різниця у віці наречених, а й кількість шлюбів. У 50 років брав перший шлюб відставний солдат Лука Андреєв із 20-річною «дочерью отставного унтер офицера Давида Н. Евдокією». Зворушливим є запис про вінчання 47-річної Єлисаветградської міщанки Мотрони К. з 53- річним підданним Греції Василем В., які брали шлюб вперше. Свідками записували тільки чоловіків, у тому числі жонатих. У ті роки для запису в метричній книзі свідками молодих потрібен був хтось поважніший, старший за віком, ніж найближча подружка нареченої.

Для розлучення пари потрібно було щось надзвичайне – заслання чоловіка на каторгу, позбавлення всіх прав; зникнення безвісти, як в наступному випадку. «По указу Его Императорского Величества, Херсонская духовная консистория предписала благочинному, священнику Симеону Глядковскому сделать отметку в метрической книге Свято-Николаевской церкви с. Терновки о том, что брак крестьянки Параскевы Ш. с мужем Андреем Ш., без вести пропавшимъ в русско-японскую войну, рассторгнутъ съ разрешеніемъ Параскеве вступить въ новый второй брак».

Справжнісінька особиста драма розігралась на сторінках метричної книги Успенського собору м. Єлисаветград за січень 1904 р. Священник Прохор Левитський емоційно перекреслив запис про шлюб жениха з Полтавської губернії Кременчуцького повіту с. Крюківка Георгія Степановича Ш. та нареченої, дворянки Анастасії Лукіної Д., і написав «Бракъ не состоялся». Що сталося у стосунках двох молодих людей? А можливо, хтось став на заваді їхньому одруженню…

«Девица Уланья умерла от горя»

Переглядати через століття книги про шлюб – справа спокуслива. І як не хочеться зупинятись на останній частині метричної книги – «об умерших». Якби ж зустрічалися лише такі записи: «умер отставной унтер-офицер Григорій Александровъ Р. в возрасте 87 лет, казак Григорій – 95 лет, крестьянинъ Артем Васильев син О. – 100 лет. Причина смерті в цих випадках ? «от старости». Беззахисними були наші предки перед епідеміями холери чи тифу, запаленням легень, особливо діти. Записи про такі смерті відображають типову дійсність того часу. Через століття проглядає сумний гротеск в запису про причину смерті «девицы Иулании – 20 лет, умерла от горя»…

Метричні документи – це головний путівник для тих, хто займається генеалогією. Книги зберігають немало таємниць в цій галузі, а також відповідей, інколи неочікуваних.


22.09.2014