Загартований війною (Петро Федорович Суховий)

з рубрики "Фронтове фото"

Ольга Салоїд,
старший науковий співробітник відділу археографії та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Народне слово", 20 лютого 2014 р., № 8, ст.9

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Війна… Її не забути, не викреслити з пам’яті. Особливо тим, кому судилося пройти її жахливими і кривавими стежками у грізні роки Великої Вітчизняної. Серед них і Петро Федорович Суховий, який витримав і подолав усі випробування, що випали на його шлях.

Народився Петро Федорович 25 грудня 1918 року в селі Маячка Запорізької області. Та доля привела його на Кіровоградщину. У 1939 році вступив до Дніпропетровського інституту залізничного транспорту, але закінчити навчання не вдалося. У жовтні того ж року юнака призвали до лав Червоної армії. На початку Великої Вітчизняної війни він потрапив до Кемеровського військово-піхотного училища, по закінченню якого отримав звання лейтенанта.

У листопаді 1941 року у складі 45 стрілкової бригади на власні очі побачив звірства фашизму. Брав участь у боях на Калінінському, Воронезькому фронтах. Там і відбулося його перше бойове хрещення. Війська Воронезького фронту у липні 1942 року брали участь у Воронезько-Ворошиловградській операції. А далі був Сталінград...

Сталінградська битва зробила воїнів тими людьми, чия дивовижна стійкість і самовідданість вразила увесь світ. Сталінград став символом героїзму і прапором перемоги. Його захищали люди, які в потрібну хвилину з усвідомленням обов'язку йшли на подвиг і на смерть із піснею:

Есть на Волге утес,
Он бронею оброс,
Что из нашей отваги куется,
В мире нет никого,
Кто не знал бы его,
Тот утес Сталинградом зовется.
Там снаряды летят,
Там пожары горят,
Волга-матушка вся почернела,
Но стоит Сталинград,
И герои стоят
За великое, правое дело…

Після виходу лінії фронту на рубежі Дніпра 20 жовтня 1943 року Воронезький фронт був перейменований на 1-й Український. Наші війська, переборюючи опір противника, продовжували вести бої. Молодий, амбітний Петро чотири рази був поранений та контужений. Але це не зламало дух молодого бійця.

Багато труднощів довелося подолати йому, але він завжди пам’ятав солдатську істину: труднощі існують для того, щоб їх долати. Петро Федорович успішно командував стрілковим батальйоном. Діяв хоробро, чітко та уміло, надихаючи солдатів своїм прикладом. За військову мужність Петра Сухового нагороджено орденом Великої Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями. Він один із тих, хто творив історію своїм солдатським подвигом.

Петро Федорович був звільнений у запас у званні майора.

У статті використано документи з особового фонду Лізи Дмитрівни Сергієнко, вчителя історії, відмінника народної освіти УРСР, директора історико-краєзнавчого музею с.Велика Северинка Кіровоградського району.

---