Згадаємо про людяність

Лариса Пасічник,
заступник начальника відділу археографії та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета "21-й канал", 22 травня 2014 р., № 21 (1162), ст.11

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

За допомогою періодичних видань перегорнімо сторінки єлисаветградського літопису та зосередимося на тих подіях, коли люди ставали не тільки “дияволом для себе й для інших”, але і рятівниками життя ближніх. Згадаємо про людяність. Розгардіяш, спустошення, розорення, безладдя - розуміємо ми, коли чуємо слово “погром”. І “Словарь русского языка”, складений відомим лексикографом С.Ожеговим в 1949 році, і “Новий тлумачний словник української мови”, виданий в 2001 році, дають пояснення, що погроми - це реакційно-шовіністичні виступи проти певної національності або групи населення, які супроводжуються вбивством, розоренням та пограбуванням майна. Саме вказані злочини були скоєні на Єлисаветградщині в 1881, 1905, 1907 та 1919 роках. Юдофобські настрої призвели до кривавої розправи над безліччю євреями, руйнування будинків, нищення майна.

Номер газети “Голос юга” від 17 лютого 1910 року сповіщав про збір коштів, що будуть направлені на увічнення пам’яті лікаря С.Рейсера. Автори статті звернули увагу на те, що міщани за останні п’ять років почали забувати про діяльність цієї людини, якій досі не віддано належне.

Свого часу молодий фахівець, уродженець нашого краю повернувся до Єлисаветграда і розпочав діяльність, яка зробила його відомим у місті. З “конури” (як зазначено в публікації), де знаходилася незначна кількість хворих, Рейсер створив єврейську лікарню, маючи в розпорядженні мізерні кошти. За десятиліття його лікарської практики кількість амбулаторних хворих, яким було надано допомогу, виросла з 3000 до 22000 осіб. Свої сили і час лікар віддавав громадській діяльності: секретарював у місцевому медичному товаристві, був членом товариства допомоги бідним євреям, головою правління жіночого професійного училища.

Восени 1905 року, коли хвилі єврейських погромів накрили Єлисаветград, лікар Рейсер, людина м’якосерда, “пал жертвой разъяренной толпы, раненный насмерть в голову брошенным камнем”. Сторінки видання “Елисаветградских новостей” доповнюють розуміння трагедії, яку пережили городяни тієї осені, про це сповіщають некрологи на смерть працівника друкарні Давида Острогова, Петра Шкроба, власника аптеки і шанованої людини Мойсея Гольбера та інших. “Страшное несчастье, разразившееся в последние дни над нашим городом, оставило без крова и хлеба сотни семейств. Вынужденные бросить свои разоренные жилища, они уже теперь холодают, голодают и терпят всякие лишения”, - відтворює картину після погромів випуск міської газети від 23 жовтня 1905 року.

Але в періодичних виданнях того часу знаходимо підтвердження проявів мужності, мудрості та людяності, коли згадувалися ті, хто ставали на заваді здійснення злочинів, не йшли за натовпом, який прагнув крові. Так, у листі Брауна, адресованого редакторові одного з єлисаветградських видань, міститься прохання опублікувати подяку жителю міста О.Тромбецькому. У той момент, коли розлючені погромники почали пошкоджувати будинки по вулиці Олександрівській (теперішня вулиця А.Тарковського), О.Тромбецький, який теж мешкав тут, разом з двірником зміг протистояти насиллю. Вони вдвох відстояли помешкання Музиканського, Гессена, Брауна та контору компанії “Надія”. З болем згадує дописувач не лише про наміри погромників, а і про те, що серед них опинилися кухарка та покоївка, які були майже як члени родини Брауна. Ці жінки підбурювали натовп, не підбираючи слів відносно Тромбецького

Єлисаветградець С.Громберг щиро дякував власнику будинку по Московській вулиці (вулиця Дзержинського, теперішня Чміленка) Д.Лонцькому, який “своею находчивостью, с большой опасностью для себя спас от царящего вокруг, возмутительного по своим размерам разгрома еврейских квартир целый квартал, от Михайловской (вулиця Кірова) до Александровской улиц”. Домовласник Лонцький на подвір’ї свого будинку дав прихист майже сотні нещасних, до смерті наляканих єврейських жінок і дітей. До того ж, зумів переконати войовниче налаштованих розбійників залишити вулицю, де вони мали намір вчинити беззаконня.

Городяни Чабанникові безмежно вдячні - дізнаємося з газетної хроніки - братам М. та Г.Бібіковим, які, ризикуючи власним життям, з християнською добросердечністю врятували їх від рук “буйствующих хулиганов”.

Єврейське населення м. Новоукраїнки Єлисаветградського повіту назвало своїми рятівниками, які здатні на подвиг, начальника залізничної станції І.Грондковського та його помічника Н.Куроп’ятникова. Завдячуючи цим людям, новоукраїнці запобігли насилля та грабунку. 21 жовтня 1905 року поштовим поїздом із Голти до Новоукраїнки прибула група агресивно налаштованих молодиків, які тільки-но вийшовши на перон, почали грабувати та розорювати єврейські магазини, не шкодуючи їх власників. Але - “Грондковський и Куропятников приняли энергичные меры к посадке хулиганов в вагоны, после чего поезд был немедленно отправлен. Младший жандармский унтер-офицер здешней станции остался лишь пассивным зрителем”, - описують пережите представники єврейської громади м. Новоукраїнки. Дізнаємося і про те, що новоукраїнські селяни на чолі з старостою Арсірієм, маючи намір слугувати добрим прикладом для оточуючих і доказати, що їм не притаманні підлість і насилля, вирішили не допускати ніяких безчинств над євреями та організувати чергування на станції. У випадку прибуття подібних зловмисників дати їм сувору відсіч.

Після описаних подій у світі неодноразово були скоєні злочини проти представників певної національності, поглядів та віри. Люди різних переконань, віросповідань, національностей приходять у світ однаковими, потім життя наносить свій неповторний відбиток. Сльози і сміх - інтернаціональні, без етнічної приналежності. Головне, що визначає нас як людей - співчуття та людяність.

---