БЕРЕЖІМО ЙОГО ЗАПОВІТ «СТІЙТЕ ВСІМА СИЛАМИ ЗА УКРАЇНУ...»




„Нова газета”, 30 липня 2015 р. № 31, стр.11.

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

28 липня виповнилося 135 років від дня народження Володимира Винниченка. Ця неординарна особистість постає перед нами зі сторінок архівних документів, які зберігаються в обласному державному архіві.

Запис про його народження зроблено у метричній книзі Церкви на честь Володимирської ікони Божої Матері м. Єлисаветграда, в якій вказано, що Володимир народився 28 липня 1880 року в Єлисаветграді Херсонської губернії.

Навчався майбутній письменник у сільській народній школі, а згодом – у Єлисаветградській гімназії. Гортаючи документи Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, знаходимо інформацію про те, що 30 вересня 1891 року рішенням пед-ради за несплату за навчання В. Винниченка, учня 2-го класу, відраховують. Але у документах зазначено, що Володимир продовжує навчатися, а 21 травня 1892 року та ж таки педрада вирішує залишити Винниченка на другий рік у другому класі.

У старших класах гімназії Володимир був членом революційної організації, писав поему, за яку одержав тиждень «карцеру», і, зрештою, його виключили з гімназії.

Як свідчить стаття з єлисаветградської газети «Друг народа» за 1918 рік, Винниченко все ж таки закінчив 7 класів гімназії, після чого декілька років подорожував Україною. У Златопільській гімназії він склав екстерном іспити та отримав диплом. «Товарищи его по екзаменам рассказывают, – пише газета «Друг народа», – что появление Винниченка дало много поводов для удивления и разговоров, так как он явился в крестьянской одежде и говорил с товарищами и гимназическим начальством только по-украински».

У 1901 році він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну революційну організацію «Студентська громада». Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (РУП). Через кілька місяців Винниченка випустили «на поруки» за браком доказів у «злочині», але виключили з університету й виселили з Києва без права жити у великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісника» в Галичині.

Із кінця 1902 р. по 1903 р. В. Винниченко перебував на військовій службі у 5-му саперному батальйоні (Київ), де з перших днів вів соцагітацію серед солдатів. Але про його діяльність стає відомо поліції, і він тікає до Львова.

У 1903 р. при перевезенні нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештували. Як дезертира і революціонера його посадили до військової в’язниці. Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Киевской Старины».

У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян, а наступного року мандрував Україною, написавши низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Ланцюг» та інші.

У 1907 р. Винниченка знову заарештували в Києві й посадили до знаменитої Лук’янівки. Через вісім місяців його випустили, але довідавшись про те, що він має бути засланий за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко емігрував, і до 1914 року жив спочатку в Австрії, Швейцарії, а з 1908 року – у Франції, де активно займався літературною працею.

Із 1914 р. по 1916 р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал «Промінь», переїхав до України у 1917 році, де став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, а згодом і головою першого українського уряду – Генерального Секретаріату. Після повалення гетьмана П. Скоропадського Винниченко з листопада 1918 р. до лютого 1919 р. очолював Директорію – новий уряд УНР, з якої був усунений за ліві погляди. Із кінця 20-х років наш земляк жив у Франції, де займався мистецтвом та літературною діяльністю. Письменник опублікував чудові романи «Чесність із собою», «Записки кирпатого Мефістофеля» і низку інших, присвятивши всю свою творчість відстоюванню української державницької ідеї на соціалістичній основі.

Перу Володимира Винниченка належить сотня оповідань, понад 20 романів та п’єс. Винниченко-митець – яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби: від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія, адже п’єси Винниченка зіграли важливу роль у становленні українського театру.

Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 року у Франції, залишивши безцінний архів рукописів і документів, які сьогодні зберігаються в Канаді.

Його іменем названо Кіровоградський педуніверситет, вулицю в Кіровограді, а в обласному краєзнавчому музеї зберігається його кабінет, привезений із Франції.

Нині творчість Винниченка глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України, пробуджуючи національну свідомість. Бережімо Винниченків заповіт «Стійте всіма силами за Україну...».


30_07_2015