"Згадка про сад Альгамбра"

Лариса Пасічник,
заступник начальника відділу археографії та використання документів
Державного архіву Кіровоградської області
Газета “21 канал”, №51, 17 грудня 2015 року, стор. 18

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Колишній Єлисаветград, безумовно, мав свою індивідуальність, про яку писали багато авторів, як приїжджих, так і місцевих. Своєрідність колишнього повітового центру створювалася різними чинниками, зокрема, фортецею Св.Єлисавети, учбовими закладами, наявністю садів, скверів. За описом міського голови О.М.Пашутіна, чиє ім’я відомо і теперішнім городянам, Єлисаветград у позаминулому столітті прикрашали Міський сад (створений генералом Мельгуновим у 1764 році), Османський бульвар (названий на честь полковника Османа, який його створив), Лікарняний сад, Богомольний (Шовковичний) сад, Ковалівський бульвар, Гімназійний сквер. Серед згаданих назв зацікавлює екзотичне словосполучення – сад Альгамбра. Довідкова література дає пояснення: Альгамбра – архітектурно-парковий ансамбль, який був створений протягом XIII-XIV століть у іспанській Гренаді за часів правління там мусульманської династії.

Судячи з назви, можна припустити, що ті, хто створював єлисаветградську Альгамбру в кінці XIX століття на Ковалівці, на протилежному березі річки Інгул, мали плани зробити щось особливе. Але час не залишив неушкодженим цей сад. На думку одного городянина-старожила, невеличкий острівець, засаджений деревами в районі Кіровоградського міськвідділу УМВС, може бути залишками згаданого саду. Відома газета “Голос юга” за 11 серпня 1913 року у розділі “Місцеве життя” дає об’ємний матеріал, присвячений саду Альгамбра. Чим може зацікавити цей опис? Насамперед тим, що показує, як небайдужість, ініціатива громади дають позитивний результат.

Автор статті свої враження від побаченого розпочинає з нагадування того, що донедавна сад тривалий час мав не репрезентативний вигляд. Зміни на краще пов’язані з передачею саду в безоплатне користування батьківській раді при громадському комерційному училищі. Місцина ожила, наповнилася дитячим гамором, стала однією з найвідвідуваніших у місті. “Первое впечатление при самом входе в сад, куда попадаешь после перехода через неизменно-мутный Інгул – самое отрадное”, – ділиться побаченим відвідувач Альгамбри. Чисті алеї, два майданчики, один з яких призначений для ігор, тут і необхідне знаряддя для ігор: кеглі, м’ячі, сорго. Другий майданчик – для дитячого “ресторану”, де за незначну плату можна було отримати легкі закуски та безкоштовно випити чаю. Невідомий благодійник відіслав цукор батьківській раді, яка опікувалася садом.

Єлисаветградці шкільного віку, діти батьків скромного достатку, а також робітників і вихованці міського Олександрійського притулку – ця основна категорія відвідувачів – мала можливість для “розумних розваг” під наглядом спеціально підібраних осіб: випускниці київських фребелівських курсів (вищого педагогічного закладу з підготовки виховательок дітей дошкільного віку) та помічника класного наставника училища. Рада батьків, завдяки кому сад став відомим серед городян, звернулася до міста з клопотанням про наділ землі за огорожею саду, на березі річки, для того, щоб хлопці могли грати у футбол – гру, яка ставала все більш популярною. Ігри (окремо з хлопцями та дівчатами), заняття хоровим співом, дитячі вистави з феєрверками – все це відбувалося в Альгамбрі. Треба зазначити, що через деякий час організацію дитячих постановок було відмінено, оскільки набула поширення дивна, як для наших сучасників, думка, що виступи дітей зі сцени перед публікою наповнюють психіку дітей такими небажаними з педагогічної точки зору явищами як акторське суперництво, навіть “кривлянием”.

Незважаючи на позитивне враження, яке виникло у автора після огляду саду, він не створює для читачів яснобарвну картину. Так, зазначено, що друга половина саду запущена. Тут можна побачити квітники, висаджені вихованцями комерційного училища, розсадники хвойних та плодових дерев, але це все потребує догляду. Викликає стурбованість і небажане сусідство з садом пивного заводу Лайєра – “нинешнего Макєєва” (як написано у статті). Робітники, відпочиваючи у саду Лайєра, занадто голосно спілкуються, до того ж, до дитячих вух долітають іноді непристойні слова.

Наставниця дітей пані Ц.Раппо (випускниця фребелівських курсів) висловлювала побажання, щоб вчителі єлисаветградських шкіл більш долучалися до організації дитячого дозвілля у саду Альгамбра. Це місце популярне серед молодших містян, про що свідчать такі факти: у окремі дні 1912 року до саду приходило до 150 дітей. Коли автор статті вів розмову з вихователькою, в саду знаходилося до 80 відвідувачів, тому працювати двом особам з такою кількістю учнів складно. Допомога частіше надходила від літніх вчителів громадських єврейських шкіл. Було б доречно, на думку пані Ц.Раппо, щоб городяни – і батьки, і вчителі приходили до саду та розвивали дітей через “розумні розваги”.

Єлисаветградський сад Альгамбра не став архітектурно-парковим ансамблем, але в певний період він теж надавав “європейських” рис нашому місту, завдяки проведеній організаційній роботі небайдужих городян став місцем не тільки відпочинку, а і позашкільного розвитку учнів.


22.12.2015