Дорогою життя партизанки Марії Балицької
(з архівної полиці)

Валентина Ногіна,
завідувач сектору інформації, науково-довідкової бібліотеки
та обслуговування користувачів читального залу
відділу археографії та використання документів
Державного архіву Кіровоградської області
Газета "Нова газета", 08 січня 2015 р., № 2, ст.15

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Час віддаляє Велику Вітчизняну війну в історію. Та відстань у сім десятиріч ще яскравіше окреслює перед нами нетлінний подвиг захисника і визволителя України - солдата, партизана, підпільника. То був час, коли на нашій землі шаленіли гітлерівські окупанти. Вони нищили міста і села, вивозили тисячі людей у неволю, всюди сіяли смерть. Але ніщо не змогло зупинити народного опору ненависному фашистському режимові. Вже наприкінці 1941 року в різних областях України діяли партизанські загони і підпільні групи. Одним із найбільших партизанських з’єднань було Чернігівське з’єднання генерал-майора Олексія Федоровича Федорова. Саме в цьому партизанському загоні пройшли Велику Вітчизняну наші земляки – подружжя Балицьких, Григорія Васильовича та Марії Кирилівни.

Майже чотири роки Марія Товстенко була партизанкою. Вона лікувала поранених, ходила в розвідку, розповсюджувала листівки. Її завжди бачили із санітарною сумкою через плече й автоматом у руках. Дівчина вміла по-снайперському стріляти.

Із боями пройшла з побратимами через Чернігівщину, Брянщину, Білорусь, Рівненщину, Волинь. Спека і туман, ліси, болота… Часто мерзли і голодували. Та нікого з них не зраджувала воля до перемоги.

Марія разом з іншими дівчатами-медсестрами діяла хоробро і рішуче. Вони мали зв’язки з районними лікарнями й аптеками, тож у народних месників завжди були медикаменти, хірургічні інструменти.

Якось у розвідці Марія з подругою дізналися, що у селі Савенках місцеві жителі переховують двох поранених радянських командирів. Дівчата знайшли їх і переправили в загін. Незабаром один з них, лейтенант Д.Рванов, став командиром партизанського загону.

Січень 1942 року. Командування поставило завдання: знищити в селі Погорільцях штаб німецької частини, висадити в повітря склад із пальним та боєприпасами. Вирушили у холодну ніч. У групі була й Маша Товстенко. Вона вела вогонь по ворогу, перев’язувала поранених.

Серпень 1942 року. Вирвавшись із ворожого оточення, з’єднання лісами й болотами почало рухатися у ліси Білорусі. І тут сталося страшне: ледве не потонув, а потім помер тримісячний синок Марії. І того ж дня вона отримала бойовий наказ – супроводити поранених в інший район. Розлука з чоловіком. І все в один день…

Березень 1944 року. Партизанське з’єднання діяло в Рівненській області. Командування вирішує переправити поранених через лінію фронту. І знову супроводжувати їх доручають Марії. Більше доби обоз рухався назустріч радянським військам. Вони були вже близько до мети, але ворог виявив партизанську колону. Зав’язався бій. Частина групи прийняла вогонь на себе, друга рушила далі. Поранених урятували. Ті, що їх супроводили, повернулись у тил ворога.

А восьме березня для Марії Кирилівни мало не стало трагічним. При переході через річку Прип’ять проломився лід, вона опинилася у крижаній воді. Врятували її солдати військової частини, що проходила повз. Потім три кілометри бігла в обмерзлому одязі до найближчого села. Очуняла після льодяного купелю і знову – у стрій.

Після Великої Вітчизняної війни Марія Кирилівна Балицька все життя пропрацювала медичною сестрою. Досвід, одержаний в роки війни, стався їй в нагоді у мирному житті.

Матеріали про цю скромну, героїчну жінку було виявлено у фондах Державного архіву Кіровоградської області. А точніше – у фонді її чоловіка Балицького Григорія Васильовича, Героя Радянського Союзу, колишнього партизана диверсійної групи Чернігівського партизанського з’єднання. В архівному фонді збереглися почесні грамоти Марії Кирилівни, Пам’ятна адреса з нагоди 30-річчя Великої Перемоги, фото воєнного часу.

На війні усім нелегко. Та, мабуть, найважче було на ній жінкам. Героїзм – підняти в повітря літак і вести його в тил під ворожим вогнем і прожекторами. Героїзм – іти в розвідку, перехитривши ворога, здобути цінні дані. Героїзм – викликати вогонь на себе, виносити поранених з поля бою… Героїзм – просто воювати, працювати на війні.

Дивовижна доля Марії Кирилівни – героїчна сторінка минулого.

Усі 1418 днів вона, як і мільйони інших людей нашої держави та світу, чекала Перемогу і уявляла її по-своєму. Перемога прийшла сонячним світлим днем. Люди зустрічали її у різних місцях: у Німеччині, Румунії, Чехословаччині, Польщі… Але які схожі їх розповіді про цей незабутній день: тріумф, невимовна радість. Радість і сум за тими, хто не діждався того світлого Дня Перемоги.


16.02.2015