Це теж був фронт
(до рубрики «З архівної полиці»)




„Сільське життя плюс”, 07 травня 2015 р. № 19, стр.2.

(При передрукуванні та використанні матеріалу
посилання на Державний архів Кіровоградської області обов'язкове)

Багатьом з нас потрапляли на очі старі фотознімки з зображенням жінок, які тягнуть борону полем, підлітків у завеликому за розміром робочому одязі біля заводських верстатів, дівчат, які складають тільки-но виготовлені боєприпаси. Можна згадати і промовисті заголовки газетних статей, що відповідають вказаним фотосвідченням Другої світової війни, „Всі сили фронту!”, „В тилу кується перемога”, „Гвардійці трудового фронту, спільними зусиллями переможемо лютого ворога!”.

Здається, що слово „тил” не несе в собі значення небезпеки, ризику та відкритого протистояння. Але, як переконують документальні джерела та спогади тих, хто пережив трагічні події 1941-1945 років, війна міцно пов’язала фронт з тилом. Тут також лунали вибухи, мали місце і самопожертва, і героїзм, і втрати. „Це теж був фронт”, - згадувала пережите літня жінка, жителька с. Турія Новомиргородського району Романовська Марфа Петрівна.

Влітку 1941 року вона, 20-річна колгоспна доярка, разом зі своїми односельцями повинна була, як згадувала в розмові з краєзнавцем, „організувати евакуацію колгоспного стада в тил, подалі від фронту”. Колгоспне керівництво порадило людям не брати з собою теплих речей та багато їжі, оскільки ворога скоро знешкодять, і повернення додому буде скорим. Проте страшна дорога від війни забрала декілька років життя. Рух зі стадом, відповідальність за яке лежала на дівчатах, майже не призупинявся ні вдень, ні вночі. Обстріли німецької авіації на берегах Дніпра, спека, потім дощ, сніг. Одного разу, вибившись з сил, залишилися на ніч серед поля, ховаючись в старих копах сіна, а на ранок прокинулися від холоду: одежа примерзла до тіла, а навкруги лежав сніг.

Взимку дібралися до Сталінградської (нині - Волгоградська) області, де наших земляків з залишками стада прийняв місцевий радгосп. Але через 2 тижні стало відомо, що фашисти з боями прориваються на схід, радянські війська відступають. Знову випробування: переправа через річку Хопер, переховування тварин в лісі. Після визволення радгоспного селища, від якого лишилося згарище, жінки та підлітки викопали між спаленими хатами землянки і намагалися облаштувати мирне життя. Навесні, з початком польових робіт, працювали і вночі, тому що землі було чимало, а техніки - обмаль.

Повернення Марфи Романовської додому відбулося навесні 1944 року. І хоча радгоспівці вмовляли працьовитих українок залишитися, тільки вони діждалися повідомлення Радянського інформбюро про звільнення рідного району, почали збиратися в дорогу. „Мене уряд нагородив орденом Трудового Червоного Прапора, медалями „За трудову доблесть” та „Ветеран праці”. Нас, кому довелося пройти пів країни, в селі називають фронтовиками. ... ми таки справді були на фронті боротьби з окаяними фашистами і виконували свій обов’язок перед батьківщиною, як могли”,- підсумовувала згадане і пережите колишня колгоспниця.

„Ми таки справді були на фронті” - це і про тих. хто після звільнення області від окупантів, за рік до капітуляції гітлерівської Німеччини, повинен був розміновувати кіровоградську землю, очищувати її від смертоносного начиння. Територією 7 сільрад Долинського району протягом 5 місяців проходив передній край оборони, було заміновано 26 гектарів степу. У квітні-травні 1944 року над розмінуванням тієї території працювали 2 роти мінерів та 450 чоловік цивільного населення. За цей час знешкоджено 75000 мін, очищено всі озимі посіви від металу, снарядів, засипано всі воронки та ями. Слід задуматися над обсягом зробленого, враховуючи смертельний ризик та склад цивільних розмінувальників. Рішенням Кіровоградського міськвиконкому „Про остаточне розмінування та очищення від трофеїв та „взривно-небезпечних предметів” території м. Кіровограда”, прийнятим 13 лютого 1945 року, передбачалося „забезпечення виділення людей в школу мінерів - осіб обох статей від 16 до 30 років”.

Війна віддалялась на захід, а рішення, що приймалися органами місцевої влади періоду 1944 - початку 1945 років, нагадували, що тил - це теж фронт. В зазначених документах часто вживаним словом було - мобілізація. Мобілізація робочої сили для роботи на заводі „Червона Зірка”, для підприємств облмісцепрому з виготовлення брикетів бурого вугілля, для роботи по збиранню врожаю зернобобових культур, для ремонту доріг області, для відбудови шахт Донбасу, підприємств „Укрнаркомлісу” тощо.

На початок червня 1944 року, як свідчать статистичні дані про хід відбудови промисловості області, на заводі „Червона Зірка”, що втратив за час фашистської окупації до 50000 кв м виробничої площі, було відремонтовано 250 двигунів до комбайнів, виконувалися армійські замовлення. На заводі „Більшовик”, де працювало біля 100 робітників (у 1941 році їх налічувалося 450), повністю відбудовано механічний, ливарний та слюсарний цехи. На 4 шахтах „Бурвугілля”, які були підірвані окупантами, 300 робітників (до війни - 3832 чоловік) відбудовували знищене, щоб з серпня 1944 року розпочати видобуток вугілля.

По області за неповні 5 місяців відновлено та побудовано 1074 будинки, дах над головою отримали майже 4 тисячі осіб. Зрозуміло, що проблема житла після трирічного руйнування загарбниками не вирішилася у повному обсязі, але згадаємо про землянки

Основний тягар відбудови мирного життя ліг на плечі переважно жінок - саме вони складали основну частину населення звільнених територій. Для обліку працездатного сільського населення Кіровоградщини було створено мобілізаційні бюро при районних радах депутатів трудящих. Голови сільських рад надавали вказаним бюро списки працездатних, включаючи жінок, віком до 60-62 років, чоловіків - до 70 років, підлітків - від 12 до 16 років. Крім виконання відбудовчих робіт, перед сільським населенням стояло непросте завдання з виконання планів хлібоздачі, які постійно завищувалися. Газета „Кіровоградська правда” повідомляла, що в березні 1944 року по області було здано 3327855 пудів хліба, а наступного місяця цей показник збільшився на 569542 одиниці обліку. Про перевиконання планів здачі державі хліба сповіщали майже всі районні газети. Добре розуміємо, які реалії повоєнного села, яке напруження сил, навіть диктат влади стоять за оптимістичними рядками допису „Багатий урожай на визволених нивах”, опублікованого в Олександрівській районній газеті „Більшовицький шлях” за листопад 1944 року. Читачів сповіщали, що колгосп „Червона нива” достроково виконав план хлібозаготівлі, для Червоної армії у фонд перемоги здано понадпланово 600 пудів хліба, колгоспники дали на 3 воєнну позику 46000 крб, купили квитки IV грошово-речової лотереї на 29000 крб і внесли на танкову колону 80000 крб. На честь перемог Червоної армії колгоспники зобов’язалися працювати по-гвардійськи в тилу.

В надскладних умовах післявоєнної руйнації та політики влади, коли переслідувань зазнавали і робітники, і селяни за невиконання поставлених планів, жителі Кіровоградщини відбудовували, відроджували знищене гітлерівським окупаційним режимом. Відбудовчі роботи в прифронтових районах тривали навіть під обстрілом німецької артилерії та авіації. Дослідження цих розділів багатовимірної історії Другої світової війни повинно продовжуватися, позбавляючись ідеологічних штампів та використовуючи свідчення ще живих учасників згаданих подій.


07_05_2015