Архив

ОЛЕНА ЖУРЛИВА

Олена Журлива
1929-1930 рр.
м.Харків
Одним з імен, які є гордістю і окрасою нашого краю, є ім’я Олени Костянтинівни Котової (Журливої).
Народилась Журлива у 1898р. у м.Сміла Черкаської області, але так сталося, що саме у Кіровограді прожила поетеса останні двадцять років свого життя, з яких майже 16 була прикута до ліжка важкою хворобою.
Ще дитиною Журлива почала писати вірші. Перша її поезія "Чогось нема- чогось не знаю" була надрукована у "Рідному слові" (1909р). Відтоді її поезії друкуються у дожовтневих часописах "Дзвін", "Літературно-науковий вісник".
З часом Журлива продовжує свою творчу та громадську діяльність, працюючи літературним редактором Державного видавництва України. Перекладає твори українських письменників на російську мову, пише критико-біографічні статті, друкує свої поезії у "Глобусі", "Червоних квітах", "Більшовику", "Кадрах".
У 1926 р. у Харкові побачила світ перша збірка поезій Журливої "Металом горно", у 1936р. наступна збірка "Багряний світ".

На жаль, обставини особистого життя змушують Олену Костянтинівну на багато років відірватися від активної громадської і творчої роботи і навіть виїхати з України. У повоєнні роки Журлива повертається на Україну, вчителює у школах Харкова, Дніпропетровська, а у 1951 -1956рр. – у середній школі № 3 м. Кіровограда.
Надалі важка хвороба вже не дозволяла поетесі вести активне життя, але, всупереч обставинам, під пером Журливої народжуються нові рядки: у 1958р. з’являється нова збірка "Поезії" до якої увійшло все краще з написаного за різні роки. Коли не слухались руки – рядки поезій записувала вірна і любляча сестра Катерина Вишницька, яка дбала про Олену Костянтинівну під час її хвороби.
У затишний будиночок на Фонтанній, де мешкали сестри, часто навідувався Микола Кузьмович Смоленчук, який завжди приходив на допомогу у скрутну хвилину, робив усе можливе , щоб збірки Журливої "Земля в цвіту" (1962р.), "Ой літечко, літо" (1964р.) та інші побачили світ.
У фондах Держархіву Кіровоградської області зберігаються матеріали листування О.Журливої та К.Вишницької із Смоленчуком, котрі свідчать про значну участь Миколи Кузьмовича у житті О.Журливої. Але й Журлива знаходила у собі сили забути свої страждання і допомагати іншим: відома історія про те, як своїми листами і порадами Журлива буквально повернула до життя Тетянку Постнікову – дівчинку, що важко хворіла і перебувала у глибокій депресії. Поетеса зуміла передати дитині той заряд мужності і волі до життя, якими володіла сама. А силу переносити випробування, мабуть, отримала від великої Лесі Українки, з котрою зустрічалась у юності, ще не знаючи, які випробування доля готує їй самій...
Іменем Олени Журливої у 1973 році було названо вулицю, де вона мешкала, а школа № 3 м. Кіровограда, де працювала письменниця, увінчана пам’ятним знаком.

	Олена Журлива 1929-1930 рр. м.Харків	Одним з імен, які є гордістю і окрасою нашого краю, є ім’я Олени Костянтинівни Котової (Журливої). Народилась Журлива у 1898р. у м.Сміла Черкаської області, але так сталося, що саме у Кіровограді прожила поетеса останні двадцять років свого життя, з яких майже 16 була прикута до ліжка важкою хворобою. Ще дитиною Журлива почала писати вірші. Перша її поезія "Чогось нема- чогось не знаю" була надрукована у "Рідному слові" (1909р). Відтоді її поезії друкуються у дожовтневих часописах "Дзвін", "Літературно-науковий вісник". З часом Журлива продовжує свою творчу та громадську діяльність, працюючи літературним редактором Державного видавництва України. Перекладає твори українських письменників на російську мову, пише критико-біографічні статті, друкує свої поезії у "Глобусі", "Червоних квітах", "Більшовику", "Кадрах". У 1926 р. у Харкові побачила світ перша збірка поезій Журливої "Металом горно", у 1936р. наступна збірка "Багряний світ".
	На жаль, обставини особистого життя змушують Олену Костянтинівну на багато років відірватися від активної громадської і творчої роботи і навіть виїхати з України. У повоєнні роки Журлива повертається на Україну, вчителює у школах Харкова, Дніпропетровська, а у 1951 -1956рр. – у середній школі № 3 м. Кіровограда. Надалі важка хвороба вже не дозволяла поетесі вести активне життя, але, всупереч обставинам, під пером Журливої народжуються нові рядки: у 1958р. з’являється нова збірка "Поезії" до якої увійшло все краще з написаного за різні роки. Коли не слухались руки – рядки поезій записувала вірна і любляча сестра Катерина Вишницька, яка дбала про Олену Костянтинівну під час її хвороби. У затишний будиночок на Фонтанній, де мешкали сестри, часто навідувався Микола Кузьмович Смоленчук, який завжди приходив на допомогу у скрутну хвилину, робив усе можливе , щоб збірки Журливої "Земля в цвіту" (1962р.), "Ой літечко, літо" (1964р.) та інші побачили світ. У фондах Держархіву Кіровоградської області зберігаються матеріали листування О.Журливої та К.Вишницької із Смоленчуком, котрі свідчать про значну участь Миколи Кузьмовича у житті О.Журливої. Але й Журлива знаходила у собі сили забути свої страждання і допомагати іншим: відома історія про те, як своїми листами і порадами Журлива буквально повернула до життя Тетянку Постнікову – дівчинку, що важко хворіла і перебувала у глибокій депресії. Поетеса зуміла передати дитині той заряд мужності і волі до життя, якими володіла сама. А силу переносити випробування, мабуть, отримала від великої Лесі Українки, з котрою зустрічалась у юності, ще не знаючи, які випробування доля готує їй самій... Іменем Олени Журливої у 1973 році було названо вулицю, де вона мешкала, а школа № 3 м. Кіровограда, де працювала письменниця, увінчана пам’ятним знаком.