„Володимир Винниченко: патріот, бунтар, митець”

Володимир Кирилович Винниченко. Політичний і державний діяч, прозаїк, драматург, художник. Народився 16 липня (ст.ст.) 1880 року у родині селянина-власника с. Веселого Кута Бежбайрацької волості Кирила Васильовича Винниченка та законної його дружини Євдокії Онуфріївни. Запис про народження Володимира Винниченка зроблено у метричній книзі Церкви на честь Володимирської ікони Божої Матері м. Єлисаветграда. Його життя було непростим і сповненим випробувань: заронена у душу Божа іскра таланту і небайдужості, щемка, до болю, любов до своєї України, її народу, її мови не дозволяли йти торованими шляхами. Навчався у Єлисаветградській чоловічої класичній гімназії, після закінчення 7 класу цього учбового закладу подорожував по Україні, одягнутий у селянське вбрання. Ця подорож дала Володимиру багатий матеріал для майбутньої літературної роботи. Повернувшись із подорожі, Винниченко вирушає до Златополя, де здає екзамени у місцевій гімназії і отримує атестат зрілості. У 1901 році вступає до Київського Імператорського Університету Святого Володимира, на юридичний факультет. Студентське життя продовжувалось до 1902 року – за належність до Революційної Української партії (РУП) Володимира виключають з університету і кидають за грати. З кінця 1902 по 1903 рік Винниченко перебуває на військовій службі у 5-му саперному батальйоні (Київ), де з перших днів веде соціалістичну агітацію серед солдат. Але про його діяльність стає відомо поліції: Володимир тікає за кордон, у Львів, де інтенсивно провадить свою діяльність. Згодом, під час таємного перевезення соціалістичної літератури на Україну, був заарештований та ув’язнений. Утримувався у фортеці „Косий капонір” (м.Київ), де пише відомий твір „Голота”. У подальшому – служба у дисциплінарному батальйоні, активна участь у революційний подіях 1905 року. У 1907 році, після чергового перебування у в’язниці, таємно виїжджає за кордон і до 1914 року живе в еміграції, спочатку в Австрії, Швейцарії, а з 1908 року – у Франції, де активно займається літературною працею. З 1914 по 1917 рік нелегально мешкає у Москві, де співпрацює із журналом „Украинская жизнь”, бере участь у заснуванні і виданні журнала „Промінь”, у якому надрукував кілька своїх творів, зокрема роман „Записки Кирпатого Мефістофеля”. Після Лютневої революції Винниченко повернувся до Києва, де разом із М. Грушевським очолив національно – демократичний рух, спочатку як заступник голови Української Центральної Ради, далі - як голова Генерального Секретаріату УЦР. У листопаді 1918 року Винниченко очолює Директорію, яка організувала повстання проти гетьмана П.Скоропадського. На початку 1919 року в Україні відбулася одна із найголовніших подій у політичній історії держави: 22 січня на Софійській площі у Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною республікою. Дні великого Возз’єднання були для Винниченка найзнаковішими у його політичній діяльності. Але все змінилося уже в лютому 1919 року. Під тиском керівництва Антанти, яке не бажало бачити на чолі УНР соціаліста, Володимир Кирилович вийшов зі складу Директорії і виїхав за кордон. У травні-вересні 1920 року перебував у Москві, де вів переговори з більшовицьким урядом, маючи намір „одягти більшовизм в українську одежу”. Ключовим пунктом його програми було положення про статус України як незалежної соборної держави, але це не було підтримано Л. Троцьким, Л.Каменєвим, Х.Раковським. Винниченко повертається за кордон і поселяється під Берліном. Його політична публіцистика цієї пори містить нищівну критику централізаторської, імперської політики РКП і КП(б)У. Живучи з 1925 року у Франції, продовжував вболівати за Україну: у 1933 році, під час Голодомору, звернувся до радянського керівництва з нотою протесту проти політики, яку воно провадило, після чого його твори довгі роки були заборонені на території Радянського Союзу. Подальша доля Винниченка пов’язана з літературною творчістю, а в останні два десятиліття свого життя він займався і живописом. У 2000 році його картини (близько 100 робіт) були передані в Україну. Розміщена нижче експозиція, на якій використані документи як Державного архіву Кіровоградської області, так і документи інших державних архівних установ України, містить відомості про життєвий шлях та діяльність Володимира Кириловича Винниченка. Сподіваємось, що знайомство з ними допоможе вам краще зрозуміти, яким він був, селянський син, бунтар і волелюбний патріот, один із тих, хто закладав підвалини Української суверенної держави. Актовий запис про народження В.К.Винниченка у метричній книзі реєстрації актів про народження, шлюб та смерть церкви Володимирської Богоматері м.Єлисаветграда (1880 р.) ДАКО, Ф-349, оп.1, спр.25, арк.51зв. Свідоцтво, видане В.К.Винниченку в тому, що він у 1900 р. вступив до Імператорського Університету Св.Володимира, м. Київ, у 1902 р. був виключений із вказаного учбового закладу (30 травня 1902 р.) ДА м. Києва, Ф-16, оп.464(дод), спр.68, арк.2 Клопотання В.Винниченка щодо повторного зарахування його до числа студентів Імператорського Університету Св. Володимира, м.Київ (8 лютого 1907 р.) ДА м. Києва, Ф-16, оп.464 (дод), спр.68, арк.1 Фото В.Винниченка – голови Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (1917 р.) ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, од.об. 0-183530 Стаття „Володимир Винниченко” про життєвий шлях та громадську діяльність В.К. Винниченка (автор невідомий) (25 грудня 1918 р.) ДАКО, Газета ”Друг народа”, №8, 25.12.1918 р., стор.1, 2, інв. № Ж-1963 Кореспонденція „Торжество об’єднання України” про святкування проголошення акту Злуки УНР-ЗУНР на Софійській площі м. Києва (26 січня 1919 р.) ДАКО, Газета ”Друг народа”, №19, 26.01.1919 р., стор.2, інв. № Ж-1962 Універсал Директорії Української Народної Республіки (26 січня 1919 р.) ДАКО, Газета „Друг народа”, №19, 26.01.1919 р., стор.2, інв. № Ж-1962 Лист В.К.Винниченка до ЦК УКП про його бачення політичного, соціально-економічного стану в Україні (20 березня 1920 р.) ЦДАГО, Ф.8, оп.1, спр.45, арк.2-3 зв. (на початок сторінки)