Життєвими шляхами Олеся Гончара

Олесь Гончар - видатний митець слова, який досягнув вершин творчості, зробив великий внесок в історію духовної культури рідного народу. Все життя він був у перших лавах, в гущі подій, чи то навчаючись в університеті, чи боронячи Вітчизну серед добровольців-студбатівців, чи створюючи свої книги…
Олесь Гончар народився в незалежній Україні, у квітні 1918 року.
Дитячі роки його припали на добу українського національного відродження, юнацтво – на час, коли те відродження стало розстріляним. А далі юність – фронт, полон, знову фронт. Йому справді пощастило: він повернувся додому живим і не зламаним духом, а лише привченим Системою ховати свої справжні думки, натомість говорити те, що від тебе хочуть почути. І ось з таким складним досвідом недавній старший сержант-мінометник Олександр Гончар стає українським радянським письменником Олесем Гончарем.
Волею долі у О.Т. Гончара просто-таки вибухнув справжній письменницький талант. Але, він був змушений чинити і писати так, як належало радянському літератору. За значний внесок у розвиток радянської літератури в 1978 році О.Т.Гончару присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Тільки восени 1990 року Олесь Гончар кладе свій партквиток, який для нього був не так ознакою вірності комунізму, як символом фронтової юності.

Він діждався, коли Україна стала незалежною, суверенною та вільною. Але, її незалежність, так і не принесла Олесю Гончару спокою. Часу на прозу не було і її місце заступила публіцистика. Письменник обстоював права мільйонів українців і не жалів ядучих епітетів ані щодо депутатів, ані щодо президентів.
Здобутки Олеся Гончара як прозаїка навряд чи можуть вважатися вершинами української літератури: надто попрацювала над ними й офіційна, і – головне – внутрішня авторська цензура.
Державний архів Кіровоградської області пропонує переглянути фото, матеріали про О.Гончара, які демонструють глибоко трагічну постать непересічної людини, яка стала живим уособленням долі України, що у ХХ столітті здобула, втратила й відновила свою політичну свободу.

Фото. Батьки письменника – Терентій Сидорович, Тетяна Гаврилівна та сестра Олександра
1824 р.
http://library.vspu.edu.ua

Фото. О.Гончар з колективом газети «Розгорнутим фронтом»
1933 р.
http://library.vspu.edu.ua

Фото. О.Гончар, студент Харківського університету
б/д
http://library.vspu.edu.ua

Фото. Олесь Гончар з однополчанами
1945 р
http://library.vspu.edu.ua

Фото. Олесь Гончар, учасник Другої світової війни
1945 р.
http://library.vspu.edu.ua

Фото. О. Гончар з дружиною та дочкою Людмилою на Дніпропетровщині
б/д
http://library.vspu.edu.ua

Фото. Олесь Гончар з дружиною –Валентиною Данилівною
б/д
http://library.vspu.edu.ua

Фото. Олесь Гончар і Павло Тичина (Київ)
1962 р.
http://krai.lib.kherson.ua

Фото. Олесь Гончар і Ізіда Новосельцева вичитують переклад роману «Тронка»
1963 р.
http://krai.lib.kherson.ua

Стаття Ю.Мартича «Палітра Олеся Гончара»
1968 р.
ДАКО, ДІФ, «Культура життя» №28(1378) від 04 квітня, с. 3, інв. № з-4246

Фото. З сином Юрієм
1970 р.
http://library.vspu.edu.ua

Фото. О.Гончар біля оспіваного ним собору
б/д
http://library.vspu.edu.ua

Фото з повідомлення «Велике свято літератури» щодо проведення Тижня української радянської літератури за участю Олеся Гончара, голови правління Спілки письменників України
1970 р.
ДАКО, ДІФ, газета «Молодий комунар» від 25.09.1970 р. № 115 (1283), с. 1, інв. № А-4389

Стаття А. Василенка «Бесіда з студентами»
1970 р.
ДАКО, ДІФ, газета «Молодий комунар» від 29.09.1970 р. № 117 (1285), с. 2, інв. № А-4389

Книга А.Г.Погрібного «Олесь Гончар» (нарис творчості)

ДАКО, ДІФ, видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1987 р.

Повідомлення «Незабутні зустрічі»
1970 р.
ДАКО, ДІФ, газета «Молодий комунар» від 29.09.1970 р. № 120 (1288), с. 3, інв. № А-4389

Фото з газети «Молодий комунар». О.Гончар на хуторі Надія
1970 р.
ДАКО, ДІФ, газета «Молодий комунар» від 17.10.1970 р. № 125 (1293), с. 1, інв. № А-4389

Книга О.Гончара «Повести» (на російській мові)

ДАКО, ДІФ, видавництво «Молода гвардія», Київ, 1962 р.

Фото з газети «Кіровоградська правда». Олесь Гончар серед студентів
1970 р.
ДАКО, ДІФ, газета «Кіровоградська правда» від 25 вересня №225 (12745), с. 1, інв. № А-4398

Фото. О. Гончар на «Хуторі Надія» («Дні української літератури в Кіровоградській області»)
1970 р.
ДАКО, Ф.Р – 6976, оп. 1, спр. 374, арк. 2

Фото. О.Гончар, М.Братан і М.Соленчук («Дні української літератури в Кіровоградській області»)
1970 р.
ДАКО, Ф.Р – 6976, оп. 1, спр. 374, арк. 4

Фото. О.Гончар і М.Братан на зустрічі з громадськістю м. Кіровограда («Дні української літератури в Кіровоградській області»)
1970 р.
ДАКО, Ф.Р – 6976, оп. 1, спр. 374, арк. 9

Фото. Олесь Гончар, Іван Драч, Віктор Коптілов, Сава Голованський, Микола Бажан. Конча-Озерна, (з особистої фотоколекції Валентини Гончар)
1981 р.
http://krai.lib.kherson.ua

Фото. Олесь Гончар в робочому кабінеті
б/д
http://library.vspu.edu.ua

Фото. Олесь Гончар на зустрічі з Індірою Ганді в Київському університеті ім.Т.Г.Шевченка (з особистої фотоколекції Валентини Гончар)
б/д
http://krai.lib.kherson.ua

Фото. Олесь Гончар і мати Тереза в Раді Миру (Київ) (з особистої фотоколекції Валентини Гончар)
серпень 1987 р.
http://krai.lib.kherson.ua

Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження тов. Олеся Гончара Орденом Трудового Червоного Прапору
1988 р.
ДАКО, ДІФ, «Літературна Україна» - №14 (4267) від 07 квітня , с. 1, інв. № 5984

Стаття В. Захаржевської «Собор» болгарською»
1988 р.
ДАКО, ДІФ, «Літературна Україна» - №49 (4302) від 08 грудня, с. 5, інв. № 5985

Книга Олеся Гончара «Далекі вогнища» з дарчим написом автора та листом до Г.М.Перебийноса
08 грудня 1988 р.
ДАКО, Ф.Р-7914, оп. 1, спр.157, арк. 1

Фото. Могила Олеся Гончара на Байковому кладовищі
б/д
https://segodnya.ua

Музей-садиба в селі Суха Кобеляцького району Полтавської області
б/д
https://pslava.info

Пам'ятник письменникові Олесю Гончару в м. Києві
б/д
https://segodnya.ua

Стаття «Фразеологія художньої прози Олеся Гончара» (на матеріалі романів «Собор», «Тронка», «Твоя зоря») (авт. В.Г. Івченко, С.І. Кондратенко)

ДАКО, ДІФ, збірник Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, 2009 р.

Книга із серії «Шкільна бібліотека» О.Гончар «Собор»

ДАКО, ДІФ, видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1992 р.

Книга із серії «Шкільна бібліотека» О.Гончар «Таврія. Перекоп»

ДАКО, ДІФ, видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1972 р.

Книга О.Гончара «Земля гуде»

ДАКО, ДІФ, видавництво «Веселка», Київ, 1975 р.

Олесь Гончар. Твори в двох томах

ДАКО, ДІФ, видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1983 р.

(на початок сторінки)


		Олесь Гончар - видатний митець слова, який досягнув вершин творчості, зробив великий внесок в історію духовної культури рідного народу. Все життя він був у перших лавах, в гущі подій, чи то навчаючись в університеті, чи боронячи Вітчизну серед добровольців-студбатівців, чи створюючи свої книги… Олесь Гончар народився в незалежній Україні, у квітні 1918 року. Дитячі роки його припали на добу українського національного відродження, юнацтво – на час, коли те відродження стало розстріляним. А далі юність – фронт, полон, знову фронт. Йому справді пощастило: він повернувся додому живим і не зламаним духом, а лише привченим Системою ховати свої справжні думки, натомість говорити те, що від тебе хочуть почути. І ось з таким складним досвідом недавній старший сержант-мінометник Олександр Гончар стає українським радянським письменником Олесем Гончарем. Волею долі у О.Т. Гончара просто-таки вибухнув справжній письменницький талант. Але, він був змушений чинити і писати так, як належало радянському літератору. За значний внесок у розвиток радянської літератури в 1978 році О.Т.Гончару присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Тільки восени 1990 року Олесь Гончар кладе свій партквиток, який для нього був не так ознакою вірності комунізму, як символом фронтової юності.
	Він діждався, коли Україна стала незалежною, суверенною та вільною. Але, її незалежність, так і не принесла Олесю Гончару спокою. Часу на прозу не було і її місце заступила публіцистика. Письменник обстоював права мільйонів українців і не жалів ядучих епітетів ані щодо депутатів, ані щодо президентів. Здобутки Олеся Гончара як прозаїка навряд чи можуть вважатися вершинами української літератури: надто попрацювала над ними й офіційна, і – головне – внутрішня авторська цензура. Державний архів Кіровоградської області пропонує переглянути фото, матеріали про О.Гончара, які демонструють глибоко трагічну постать непересічної людини, яка стала живим уособленням долі України, що у ХХ столітті здобула, втратила й відновила свою політичну свободу.