85 років тому керівництво Радянського Союзу вчинило найтяжчий міжнародний злочин проти української нації – геноцид.
З того часу минули десятиліття, і лише тепер ми дізнаємося правду про страшні події 1932-1933 років – про Голодомор на Україні. Адже, тільки наприкінці 80-х-у 90-х рр. ХХ століття про Голодомор з’явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору.
Тривалий час українцям, які вижили, було заборонено говорити про Голодомор, вшановувати пам'ять своїх близьких та рідних, навіть згадувати їхні імена.
Голодомор 1932-1933 років був справжнім геноцидом. Про те що сталося, і чому так сталося нам розповідають архівні документи. Вони говорять про масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом, що було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.
Однак, скільки б ми не говорили, скільки б не поверталися думками до тих страшних років, всього цього надто мало, щоб досконало дізнатися про все. Істина, без сумніву, одна: наша пам’ять не повинна забувати того, що діялося у ті страшні роки лихоліття. Цього принаймні, вимагають нові часи, вселюдська справедливість.
Тепер, коли ми живемо в незалежній державі, наш громадянський обов’язок вшановувати пам'ять понад 7 мільйонів (скільки понад, на жаль, поіменно ми вже ніколи не встановимо) невинно вбитих українців в 1932-1933 роках.