Микола Вороний

Народився 24 листопада 1871 року на Катеринославщині в сім’ї ремісника. Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом – у гімназії в Ростові-на-Дону. Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою.

Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах на філософському факультеті. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря".

З 1897 року актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Член РУП. У 1901 році залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського.

У 1917 році став одним із засновників Української Центральної ради та Українського національного театру. У 1920 році емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка. Після повернення в Україну у 1926 році викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фото- кіноуправлінні.

У 1934 році було заарештовано як польського шпигуна.

Влітку 1937 року він з’явився в с. Глиняне Піщанобрідського району Одеської (нині – Кіровоградської) області, а восени переїхав до міста Новоукраїнка, де почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його було звільнено. Останній акт трагедії М. Вороного зафіксовано в архівній слідчій справі № 3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова ("Дело № 66162 по обвинению Павлюченко Логвина Ананьевича и др. (всего 13 чел.). Начато 14 апреля 1938 г."). Того ж дня арештували і М. Вороного. Як і всіх його посправників (12 селян Глиняного та інших сіл) – "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації". Обвинувачення членам групи були вигадані й неконкретні.

В архівно-слідчій справі, яка зберігається в Державному архіві Кіровоградської області у постанові слідчого зазначено, що М. Вороний "в 1934 році був засуджений колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Завербований відомим націоналістом Шимановичем (установлюється). Завербував Гулика, компрометував заходи партії та уряду".

29 квітня 1938 року особлива трійка при УНКВС Одеської області розглянула справу 13-ти і всім винесла вирок "розстріляти". Як свідчить виписка із акта, вирок стосовно всіх, у тому числі й М. Вороного, було виконано 07 червня 1938 року о 24.00.

10 листопада 1957 року рішенням президії Кіровоградського обласного суду М. Вороного було реабілітовано. Про реабілітацію поета клопоталася президія правління Спілки письменників України.

Державний архів Кіровоградської області пропонує переглянути добірку архівних документів із Ф.П. – 5907, спр. 3945, які стосуються Миколи Кіндратовича Вороного.