Ведуча: Вікторія Юріївна Волошаненко

Ведуча: Пропоную визначитися з термінами. Як правильно говорити «нацистська», «фашистська» чи «гітлерівська» Німеччина. Чи є ще якісь інші терміни?

Відповідь:Щоб відповісти на це питання, слід розмежувати терміни „фашизм” та „нацизм”. Класичною фашистською державою вважається Італія 1920-30х рр., в меншому ступені вважаються фашистськими Іспанія при генералісимусі Франко, Австрія 1930х рр., Польща у правління Ю.Пілсудського. Характерні риси фашизму - намагання об’єднати всі сили нації на досягнення певної мети, встановивши примусовий компроміс між інтересами різних груп населення країни. Фашизм не прагне встановлення тоталітарного політичного режиму, дозволяє існування нефашистських об’єднань, за винятком комуністичних і лише відсторонює їх від політичної діяльності. Сам режим влади Муссоліні в Італії вважається не тоталітарним, авторитарним. Фашизм розглядає націю як об’єднання всіх громадян країни при перевазі керівної ролі фашистської партії, не допускаючи відвертого шовінізму щодо окремих етнічних груп всередині країни.

Нацизм - це ідеологія вкрай шовіністична, яка відзначається пропагандою переваги окремих расових та етнічних груп щодо інших груп та націй, нація розглядається як об’єднання біологічне, переваги власної нації та раси вважаються такими, що передаються генетично і інші представники інших рас та націй не можуть претендувати на входження до панівної нації інакше, ніж за спадковими генетичними ознаками. Поняття „нацистська Німеччина” коректне тільки з точки зору панування нацистської ідеології.

Для того, щоб збільшити популярність серед німецького народу, Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини змушена була надати нижчим верствам німецького населення певні соціальні права, гарантувати зайнятість, збільшення прожиткового мінімум, опікуватися культурою населення, запозичивши ці заходи з арсеналу соціалістичної і комуністичної політики. Для цього німецьким підприємцям-монополістам довелося „поділитися” з німецьким народом частиною прибутків. Компенсацією для них стали державні замовлення для забезпечення армії, а також програма зовнішньої експансії, спрямована на пограбування економік сусідніх країн, забезпечення пануючого становища Німеччини у Європі і світі. Тому найбільш відповідний термін - „нацонал-соціалізм”.

Термін „гітлерівська Німеччина” також відповідає реаліям Німеччини 1930-40х рр. Націонал-соціалістична держава прагнула підпорядкувати особистість інтересам панування німецької нації. Уособленням цього інтересу був вождь німецького народу Адольф Гітлер. Відповідно, весь німецький народ повинен був виконувати настанови вождя без всякого сумніву, ініціативно, з повною готовністю до самопожертви.

Ведуча: Наскільки масштабними були плани гітлерівського керівництва щодо окупації Європи?

Відповідь: З самого приходу Гітлера до влади німецьке керівництво розпочало підготовку руйнування Версальсько-Вашингтонської системи угод, яка, на думку керівництва рейха, заважала німецькій державі нормально розвиватися. У Німеччині вже у 1934 р. були ухвалені програми підготовки до війни, які змогли дати німецьким монополіям гарантований попит на їхню продукцію, німецьким робітникам - нові робочі місця, німецьким селянам - стабільний прибуток, армія отримала нових солдат і озброєння. Проте внутрішні резерви рейху не були невичерпними, і з самого початку Гітлер не приховував свого бажання розпочати зовнішню експансію. Слід відрізняти кінцеву мету війни проти Європи і проти Німеччини. Якщо щодо Європи проводилась політика під лозунгом „байдуже, хто працює на рейх, аби працював добре”, то щодо слов’янських народів існувала програма серйозного расового відбору навіть тих, хто мав співробітничати з німцями.

Ведуча: Які країни першими почали чинити супроти діям нацистської Німеччині?

Відповідь: Приєднання Австрії та Чехословаччини пройшло для Німеччини безкарно. Проте у 1939 р., у відповідь на напад Німеччини на Польщу, провідні країни Європи - Англія та Франція оголосили війну Третьому рейху. Перший етап війни був винятково успішним для вермахту - у 1939 р. протягом короткої кампанії була розгромлена Польща, у 1940 р. під ударами німецької армії впали Франція, Бельгія, Голландія, Данія та Норвегія, німецькі війська висадилися у Північній Африці, аби допомогти своїм італійським союзникам, які були розбиті британськими військами. Залишалася лише Англія, яка, напружуючи останні сили, відбивала повітряний наступ Люфтваффе і чекала німецького вторгнення з години на годину.

Ведуча: Чому збройним силам Німеччини вдалося перемогти 5 країн західної Європи і дійти до Африки?

Відповідь: Виняткову роль відіграли довоєнні зусилля німецького керівництва по підготовці до війни і передові погляди на військове мистецтво, що панували серед молодого німецького генералітету. Фактично, військові Англії та Франції готувалися до минулої, Першої світової війни, не враховуючи новий бойовий потенціал авіації і танкових військ. Французи, зокрема, розглядали танки лише як засіб підтримки піхоти, розпорошили їх по піхотних частинах, у той час як німці навчилися збирати їх у потужний кулак і використовувати їх як швидкий засіб розвитку прориву ворожої оборони, руйнування ворожих тилів та нищення резервів ворога. В результаті сильніші французькі танки не змогли протистояти слабкішім німецьким. Те саме стосувалося авіації, яку англійці та французи розглядали лише як засіб протиповітряної оборони, у той час як німці надали своїм авіаторам максимальну свободу дій. Самі принципи взаємодії між родами військ були у німців передовими і дозволяли їм бити противника потужним кулаком, у той час як противники намагалися діяти „розкритими пальцями”. Швидкість німецьких перемог була такою, що противники так і не змогли задіяти повністю свій військово-економічний потенціал, що за сукупністю був не меншим ніж у Німеччини. Стратегія бліцкригів у кінцевому підсумку виявилася авантюрою, але на першому етапі війни вона працювала майже бездоганно.

Ведуча: Чому було порушено пакт Молотова-Ріббентроп?

Відповідь: У 1940 погляд Гітлера вже повернувся на схід. Вторгнення до Британських островів вже вважалося німецькому диктаторові зайвим. Він роздумував над тим аби опанувати Південну та Східну Європу і таким чином остаточно ізолювати Британію, яка залишилася б без союзників на континенті. З середини 1940 р. розпочалася розробка планів нападу на СРСР. У квітні 1941 р. німецька армія разом з італійцями опанувала Югославію, Грецію та Албанію. Практично вся Європа працювала на Німеччину, забезпечуючи її товарами широкого вжитку, продовольством та беручи участь у військовому виробництві. Залишався лише СРСР, який вважався Гітлером останньою надією Великобританії. Величезні багатства Радянського Союзу не давали спокою німецькому керівництву. Хоча Німеччина у 1939-1941 рр. отримала з СРСР величезну кількість хлібу, лісу, вугілля, залізної руди, кольорових металів, за них довелося платити багатомільярдними кредитами, постачанням промислового та військового обладнання, ремонтом радянських кораблів. Німецькому ж керівництву хотілося взяти все і одразу. Воно мріяло про освоєння українських чорноземів, російського лісу, родовищ кольорових та чорних металів, чорного та бурого вугілля. Та й сама величезна територія вабила можливістю розселити по кращих її куточках надлишок німецького населення, компенсувати ветеранам війни їхні зусилля у поневоленні інших народів, надавши їм прибуткову справу у новому місті, або сільське помістя, не менше за 100 га родючої землі.

Ведуча: Яким Гітлер бачив майбутнє Східної Європи?

Відповідь: У 1940 р. поряд з планами воєнного вторгнення німецькі економічні стратеги розпочали розробку планів не тільки господарського засвоєння території, але й планів колонізації її, планів поступового онімечення. Задум розробки плану онімечення території Східної Європи виник у нетрях Головного управління імперської безпеки у 1940 р. Конкретним керівником розробки плану вважається співробітник РСХА оберфюрер СС доктор Конрад Мейер, професор. Офіційна назва - „Генеральний план Ост”. Довгий час документ був недосяжний німецьким вченим, оскільки був частиною документів у справі Мейера, яку зберігали американці, але згодом він потрапив до німецького Бундесархіву і тепер зберігається там.

Розробка плану серйозно прискорилася після нападу на СРСР, перші перемоги надали впевненості німецькому керівництво. Перемога у війні вважалася спочатку справою кількох тижнів, потім місяців. Тому вже до осені 1941 р. перший варіант програми колонізації територій був готовий.

Згідно цієї програми, протягом 30 років після закінчення війни з території Польщі, Чехії та СРСР до Західного Сибіру потрібно було виселити 31 млн. осіб за расовою ознакою. На їхнє місце потрібно було б переселити трохи більше 4,5 млн німців. Для того, щоб на першому етапі з’економити імперські кошти для підготовчих робіт, потрібно було використовувати „народно-чужу робочу силу”, у тому числі військовополонених, полонених з цивільного населення, ввести для окупованої території загальну трудову повинність замість військової. Фінансуватися переселення німців повинно було за рахунок імперського бюджету, кредитів, приватних капіталів, місцевих ресурсів. Загалом для обслуговування німецьких інтересів потрібно було залишити на територіях німецької колонізації 14 мільйонів поляків, прибалтів, чехів, білорусів, росіян та українців. Вони повинні були виконувати некваліфіковані роботи на будівництві німецьких міст і сіл, змінювати природні умови, аби вони стали придатними для існування німецької людини.

Ведуча: У чому полягала політика онімечення територій, і чи встигли німці ввести її і дію?

Відповідь: На території СРСР планувалося виділити чотири області колонізації - Прибалтику з Білорусією, Північну Росію, Україну та Північний Кавказ. Але на перші 30 років визначалися області Готенгау - Готська область (Крим та Херсонщина), Інгерманландія - район Ленінграда (сам Ленінград повинен бути зруйнований і переданий фінам) та Прибалтика. Кожна з областей вважалася переселенською маркою, вона розподілялася на округи, округи на райони, районам підпорядковувалися общини. Марками керували маркгаутпмани, що підпорядковувалися безпосередньо рейхсфюреру СС Генріху Гіммлеру. Старшими над округами були крайсгауптмани, над районами - амтмани їм підпорядковувалися виборні керівники общин - зідлунгсфюрери. Влада на території марки не розподілялася на судову, законодавчу та виконавчу а зосереджувалася в руках рейхсфюрера СС, на території марки діяли не цивільні закони рейху, а закони СС. Відбором поселенців відав рейхскомісаріат по справах зміцнення німецької народності. За межами поселенських марок на території неколонізованій створювалися опорні пункти СС. Головною умовою для переселення була здатність участі у селянській самообороні. Фактично основою для розробки плану онімечення земель був досвід німецької колонізації Західної Африки, а також британський колоніальний досвід. Далі вся Європейська територія СРСР повинна була у декілька етапів бути онімечена у подібний спосіб. Наприкінці 1941-на початку 1942 р. радянські війська завдали німцям кількох ударів, але загальний провал радянського контрнаступу надихнув німецьких стратегів на вдосконалення планів онімечення вибраних території. 27 квітня 1942 р. завідуючий расово-політичним відділом східного міністерства доктор Ерхард Ветцель запропонував свої корективи до „Генерального плану Ост”. На його думку темпи зростання німецького населення на нових територіях були заплановані занадто малі. Розробники плану не врахували, що місцеве населення також розмножується, а відтак виселити 31 млн. чоловік недостатньо - для того, щоб на 8 млн. німців припадало 14 млн. ненімецького елементу потрібно буде виселити за Урал 46-51 млн. осіб. Крім того він вважав можливим залучити до колонізації расово-придатний матеріал з народів Польщі, Чехії та СРСР аби прискорити процес. До таких відносилося до 50% естонців і латишів, 15% литовців, частина чеських народностей. Виселенню до Сибіру підлягали 65% західних українців, 75 % білорусів, частка східних українців та росіян, придатна до онімечення була значно меншою. Поляки взагалі не визнавалися нацією.

Ведуча: Якою була тимчасова окупаційна політика?

Відповідь: Затягування війни і головним чином опір радянської армії вносили свої корективи і у німецькі плани. Перемога відкладалася на невизначений час, а отже і план „Ост” досі не був введений у дію. Німцям довелося будувати тимчасову окупаційну політику, яка мала на меті не тільки експлуатацію, але й умиротворення населення. 16 липня 1941 р. Адольф Гітлер говорив на одній з нарад нацистського керівництва: „Тепер є важливим, аби ми не розкривали своїх цілей перед усім світом....Головне аби ми самі знали чого хочемо. Мотивування наших дій повинно, таким чином, виходити з тактичних міркувань. ... Отже ми знову будемо підкреслювати, що ми змушені були зайняти район, навести у ньому лад і встановити безпеку. Ми були змушені в інтересах населення піклуватися про спокій, харчування, шляхи сполучення і т.п. Звідси і виходить наше регулювання. Таким чином, не повинно бути розпізнано, що справа стосується остаточного врегулювання. Всі необхідні заходи - розстріли, виселення і т.п., ми, незважаючи на це, здійснюємо і будемо здійснювати.”

Ведуча: Чи були одностайними німецькі діячі стосовно мети і шляхів окупації, майбутнього Європи та України?

Відповідь: На цій же нараді рейхсляйтер Альфред Розенберг наполягав на тому щоб „ у кожному комісаріаті було різне відношення до населення. На Україні ми повинні були б виступити з обіцянками у області культури, ми повинні були б пробудити історичну самосвідомість українців, повинні були б відкрити університет у Києві...” Проте Герман Герінг тут же запречив, що „ ми у першу чергу повинні забезпечити собі продовольство”. Розенберг знову наполягав на тому, що „на Україні також потрібно розвивати певні прагнення до самостійності”. Не слід перебільшувати зацікавленість нацистських бонз в Україні - вона була потрібна їм лише для розпорошення сил СРСР. У пізнішому нацистському документі сказано„...Метою німецької політики по відношенню до населення на руській території є доведення народжуваності росіян до нижчого рівня ніж у німців. Доки ми ще зацікавлені у тому, аби збільшити чисельність українського населення у противагу росіянам. Але це не повинно привести до того, що місце росіян займуть з часом українці. ...”

У фондах державного архіву Кіровоградської області зберігається більше 4500 фондів документів, в яких ці суперечки відображаються якнайповніше. З одного боку, німецька окупаційна влада створювала адміністрацію, вживала заходів по реєстрації непрацюючих, виплаті зарплатні тим, хто працює, проводила культурні заходи, започаткувала видання місцевої газети, але з іншого боку за найменше порушення окупаційного режиму погрожувала смертною карою - за зберігання зброї, допомогу партизанам, читання радянських листівок та газет, напад на німецьких вояків. Людина могла розстріляна просто у відповідь на напад партизан, за звичайною підозрою німецького офіцера або поліцая, за ухиляння від роботи у Німеччині, за ухиляння від польових робіт на користь Рейху.

Ведуча: Чому плани гітлерівців провалились?

Відповідь: У 1943 р., коли радянська армія розпочала визволення своєї території, розробка „Генерального плану Ост” взагалі була припинена. У січні 1943 р. радянські війська вперше після літа 1942 р. вступили на землю України. У 1943 р. вони зайняли Харків та частину Донбасу, але німці відбили колишню столицю УРСР і влітку 1943 р. її довелося визволяти вдруге. Після Курської битви радянські війська розпочали визволення Лівобережної України восени 1943 р. витримали жорстокі бої за Дніпро, взимку-навесні 1943/44 у важких умовах бездоріжжя пройшли більше тисячі кілометрів по українському Правобережжю і Молдавії, в липні-серпні перейшли Карпати і нарешті восени 1944 р. звільнили Закарпаття. Звільнення України коштувало радянській армії близько мільйона солдатських життів, не менше 4000 танків та 2500 бойових літаків. Проте і німецькі окупанти залишали на полях України більш ніж 300 тис. солдат та офіцерів, величезну кількість бойової техніки, втратили Україну як джерело продовольства, сировини, робочої сили. Провалилися плани експлуатації української економіки, було відновлено роботу лише 250 підприємств, було видобуто 380 тис.т залізної руди, 600 тис. т. нафти, зібрано до 1 млн.т зерна щорічно, але це - просто мізерна цифра порівняно з довоєнним виробництвом УРСР. А головне - були зірвані людиноненависницькі расистські плани, які передбачали зникнення з території Європи цілих народів та країн. Україна - одна з цих країн, а українці - один з тих народів, які були врятовані перемогою Радянської армії і всієї антигітлерівської коаліції у 2-й Світовій.

Наостаннє хотілося б сказати, що 23 жовтня 2013 р. у читальному залі Державного архіву Кіровоградської області відбулося відкриття виставки архівних документів та матеріалів „Пам’яті визволителів України”, яка буде діяти до 15 листопада.