Гончарова Тетяна Вікторівна,
начальник відділу археографії та використання документів Держархіву області

2013 рік – рік 80-х роковин страшної трагедії в історії українського народу – голоду 1932-1933 років, вчиненого тоталітарною системою.

Впродовж довгих десятиліть навіть згадка про ті події вважалась злочином. Лише на початку 90 –х про Великий Голод почали говорити та досліджувати цю донедавна «білу пляму» української історії.

Голодомор 1932-1933рр. був наслідком недолугої економічної політики – так званого воєнного комунізму, коли товарно-ринкові відносини у державі були штучно замінені адміністративними методами впливу на економіку.

Для усіх селянських господарств було введено обов’язкову продрозкладку, а основним шляхом її стягнення була примусова колективізація.

Українське селянство опиралося колективізації та не бажало віддавати результати своєї праці державі, яка прагнула здійснити індустріалізацію країни за рахунок знищення при цьому селянського сектора через непосильні плани хлібоздачі.

Після провалу продрозкладки у 1932р. керівництво держави прийняло рішення вирішити економічні проблеми через конфіскацію усіх наявних запасів зерна у хліборобній смузі країни. На українські землі прийшов голодомор.

Неоціненним джерелом вивчення подій, що мали місце в ті роки у нашій державі та, зокрема, на теренах нашого краю, є архівні документи, що містяться у фондах Держархіву області.

Документальні матеріали того часу шокують і приголомшують своїх дослідників. На сторінках документальних свідчень - вражаючі картини нелюдських страждань голодуючих та невпинні масові репресії.

Так, 31 січня 1932 р. відбулась виїзна сесія Нарсуду Зінов'євського району в с.Аджамці за участю Зінов'євського міськпрокурора, членів колективу оборонців Зінов'євського району. На привселюдному судовому засіданні оголошено кримінальний вирок керівництву артілі ім.Леніна с.Аджамки Зінов'євського району за розвал господарства артілі та перешкоджання соціалістичному будівництву.

Роботу репресивного апарату держави на території області демонструють й документи фонду Зінов'ївської міської контрольної комісії робітничо-селянської інспекції. Десятки документів цього фонду містять статистичну інформацію про кількість засуджених членів та кандидатів у члени КП(б)У, які займали посади голів артілей, колгоспів, директорів радгоспів.

Згідно із статистичними відомостями, за крадіжку та приховування посівматеріалів протягом 1932 р. по сільрадам Зінов’євського, Онуфріївського, Знам’янського, Великовисківського, Добровеличківського, Новоукраїнського районів було віддано під суд 162 особи.

Подібна політика врешті-решт призвела до жахливих, небачених по своїй неймовірній жорстокості наслідків. Люди простонеба помирали від голоду, їх ховали на городах і балках, часто особу померлого не встановлювали, і тому такі випадки навіть не реєструвались сільрадами.

Цінність людського життя була абсолютно знівельована злочинною владою. Так, згідно із доповідною запискою голови Зінов’євської міської контрольної комісії робітничо-селянської інспекції:

„...28 лютого 1933 р. у селі Леонтовічеве Новоукраїнського району помер від голоду середняк, родина не змогла його поховати, звернулась до сільради за допомогою, але безрезультатно. Дружина тіло мертвого викинула на вулицю, його почали їсти собаки, і лише тоді сільрада вжила заходів”.

У цьому ж селі у родині середняка, виключеного з колгоспу за крадіжку хліба під час молотьби і засудженого на 10 років до БУПРу, трапився випадок, що хлопець 15 років задушив дитину 4 років, порубав на шматки, склав у діжку і засолив. У процесі роботи вийняв серце, печінку та легені і зажарив. Сам їв і годував останніх дітей.”

У таємних доповідних записках начальника Зінов'євського міськвідділу Дерджавного політичного управління Ходоса від 7 червня 1933 року зазначається:

“...Весьма катастрофическое состояние с прод.затруднениями мы имеем в следующих селах района, которые считаются особо пораженными: Грузское, Аджамка, Лелелковка, Губовка, Высокие Байраки, Клинцы, Высокая Мамайка.

...Создавшееся положение по этим селам: полное истощение минимум 50% колхозников...

...За последние 4 месяца, февраль-июнь.
Взрослых колхозников... - 796
Детей колхозников... - 274
Взрослых единоличников... - 315
Детей единоличников... - 104

…Большинство колхозников истощены, бессильны и к работе почти не пригодны”.

В аналогічних доповідних відзначається тяжке становище з продпостачанням у місті.

“На сегодняшний день мы все еще продолжаем фиксировать случаи смертностей от истощения среди населения города.

Хотя число смертностных случаев по городу по соотношению марта и апреля месяце 1933 года пало, по сравнению с месяцами август, сентябрь и октябрь 1932 года и даже январь и февраль 1933 года все еще продолжает стоять на очень высоком уровне.

Картина увеличения смертностей по городу в соотношении к считавшимся нормальными месяцами представляет собой следующее:
Август 1932 г. - 224 смертей
Сентябрь 1932 г. - 197 смертей
Октябрь 1932 г. - 182 смертей
т. е. в среднем по 201 смертному случаю в месяц.

Что же касается 1933 года, то мы имеем следующее увеличение по месяцамцам по соотношению в 1932 г. (201):
Январь месяц — 296 случаев, увеличение на 95 смерт.
Февраль месяц — 297 случаев, увеличение на 96 смерт.
Март месяцев — 689 случаев, увеличение на 488 смерт.
Апрель месяцев — 666 случаев, увеличение на 465 смерт.
Май месяцев — 567 случаев, увеличение на 366 смерт.
Всего: 2515 1510

Ці шокуючі документи свідчать про те, як важко знайти назву тому, що зробила злочинна влада із своїм народом у ті страшні часи. Так Сталін та його оточення свідомо проводили політику знищення українців, зокрема, українського селянства.

Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити Голодомор, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги – гідно вшанувати пам’ять тих, кому пережити його не судилося.