Тетяна Аніпченко,
археограф І категорії відділу археографії та використання документів

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли люди гинуть від стихійного лиха, аварії - це одне. Коли люди гинуть на війні захищаючи свою Батьківщину від ворога, - це друге. Але коли люди гинуть від голоду зовсім інше. Особливо – голоду штучного, навмисно створеного владою.

Україна багата на родючу землю. Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає на чорноземах від голоду? Хіба можна уявити, щоб людина збирала врожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини…

Хто і якби не трактував причини голоду 1932-1933 років, цілком зрозуміло, що його походження полягало у цілеспрямованій політиці тогочасної держави до українського народу з метою часткового його винищення. Голодомор був завершальним актом страхітливої драми, відомої в сучасній історії України як «корінний переломом на селі»; що супроводжувався колективізацією, розкуркуленням, репресіями, непосильними хлібозаготівлями.

У фондах Державного архіву Кіровоградської області зберігається значна кількість документів, що є свідками геноциду українського народу у 1932-1933 роках.

Занадто багато випробувань та страждань випало на долю нашого народу у тридцяті роки двадцятого століття. Сьогоднішня розповідь на основі архівних документів, які розкривають та показують зміст одного з видів покарання селян у 1932-1933 роках – «чорну дошку»…

Етимологія терміну очевидна: здавна епітет «чорний» був символом смерті, ознакою темних сил, протистояв світлому, чистому «білому». Своє трагічне місце серед адміністративно-економічних засобів репресій щодо найбільшого і практично позбавленого всіх прав класу радянського суспільства – селянства – знайшов режим «чорної дошки». Основною метою застосування такого виду насильства – було колективне покарання колгоспників, одноосібників, усіх мешканців села, сільради, району. Іншими словами, всі мешканці села (сільради, району), тобто достатньо чисельна сільська громада, змушені були колективно відповідати за виконання накладених місцевою та центральною владою натуральних і грошових податків, платежів, зборів кожним з її членів окремо і всієї громади разом.

Потрапляння на «чорну дошку» тягло за собою повний набір репресивних заходів: припинення завозу товарів, вивезення з кооперативних крамниць усіх наявних промислових продуктів; повну заборону торгівлі; дотермінове стягнення кредитів і всіх платежів. Грошову заборгованість, яка була за колгоспами, розкладали на кожен колгоспний двір; дотерміново стягувалися з сільгоспартілей та колгоспників планові завдання з м’ясозаготівель; повністю припинявся помол зерна, заборонявся виїзд із села, село оточувалось внутрішніми військами, які досить часто відбирали у селян не лише зерно, а й хліб, картоплю, сало, соління, квасолю, горох, цибулю, буряки, сухофрукти, тобто всі запаси їжі, після чого людям залишалось тільки вмирати голодною смертю.

Фактично створювалось голодне «гетто» для українців з якого вирватись було неможливо…

Досі в історіографії відсутня усталена думка щодо конкретної дати та обставин офіційного запровадження режиму «чорної дошки» під час Голодомору. Найпершим офіційним актом, де прозвучав сам термін «чорна дошка», був оприлюднений його трагічний зміст на всеукраїнському рівні стала постанова політбюро ЦК КП (б) У від 18 листопада 1932 р. «О мерах по усилению хлебозаготовок». Серед заходів з посилення хлібозаготівель, які мали забезпечити подолання куркульського впливу, називався режим «чорної дошки».

Характерним є той факт , що доленосні для тисячі людей рішення про запровадження режиму «чорна дошка» сільраді чи цілому районі приймалися у переважній більшості випадків вузьким складом партійно-радянських органів (бюро, оргбюро, партком).

Потрібно наголосити, що саме на селі і саме в період Голодомору 1932-1933 років термін «чорна дошка» набув такого трагічного значення. У містах УРСР до заводів та фабрик, занесених на «чорну дошку», таких репресій, як на селі, фактично не вживали.

Перелік репресивних дій, спрямованих на фізичне нищення українських селян ми можемо прочитати у архівному документі – доповідній секретаря Знам’янського райпарткому Завадського, який бравурно рапортував Одеському обкому КП(б)У, що станом на 15 січня 1933 року на чорну дошку занесено колгосп імені Фрунзе Дмитрівської сільської ради.

Стосовно цього колгоспу райпартком ужив так репресивні заходи:

1. Річний план хлібозаготівель встановити 3 650 цент. тонн

2. Колгоспники повинні були повернути виданий їм аванс

3. Накладався м’ясний штаф – 106 цент. тонн

4. Грошовий штраф склав 37 000 крб.

5. Виключено з колгоспу – 36 чоловік

6. Арештовано 42 колгоспників, засуджено 36, в тому числі 8 членів правління.

7. Піднято клопотання про виселення на північ 20-х селянських родин

8. Припинено торгівлю та довіз будь-яких товарів до села.

Як ці режимні правила вплинули на умови життя селян? Село Дмитрівка втратило будь-який зв'язок з зовнішнім світом та залишалось без елементарних засобів для життя – їжі, продовольчих та промислових товарів, медичної допомоги.

Голодну долю жителів цього ж самого села можна прослідкувати і в іншому архівному документі - протоколі засідання бюро Знам’янського районного партійного комітету про перевірку проведення заходів по виконанню рішень бюро РПК та обкому партії у с. Дмитрівці та колгоспі ім. Фрунзе, занесеного на чорну дошку та про оприлюднення фактів викриття прихованого та закопаного хліба колгоспниками та одноосібними господарствами.

Актові записи про смерть у с. Дмитрівці за цей період не збереглись. Та у 2008 р. під час складання Національної книги пам’яті жертв Голодомору в Україні (Кіровоградська область), пошуковцями, за свідчення очевидців Голодомору було укладено мартиролог, за яким у 1933 році 149 жителів с. Дмитрівка померли від голоду. Здогадуємось, що значна частина цих невинних життів була погублена саме режимом «чорної дошки»…

Окрема сторінка архівних матеріалів, що розкриває цю сумну тему – матеріали тогочасної преси. Вони мають виняткове значення. Партійно-радянські органи, які виношували присуд конкретному колгоспу, артілі, селу, сільраді, району, завжди вимагали довести своє рішення до якомога більшого числа громадян. Тому і зараз зловісно та моторошно виглядають оголошення надруковані у тогочасних газетах про занесення на чорну дошку артілі імені Будьонного Лелеківської сільради надрукованого у газеті з красномовною назвою «Ударник ланів» за 16 травня 1933 року; в іншій газеті «Соціалістичний наступ» за 04 лютого 1933 р. розміщено оголошення про занесення на чорну дошку артілі колгоспу імені Леніна Сасівської сільради, артілі «Вільний шлях» Аннінської сільради…

З тривогами і надіями, сьогодення ми ходимо безліччю доріг, що пролягли по цій землі. За допомогою архівних документів більш чим 70 річної давнини ми ступаємо дорогою Пам’яті. Тож давайте завжди пам’ятати великомучеників нашої історії, які стали жертвами небаченого в історії людства геноциду голодом.

До Дня вшанування пам’яті жертв Геноциду українського народу в 1932-1933 рр. у Державному архіві Кіровоградської області підготовлено стаціонарну добірку документів – «Голодомор – це Геноцид українського народу» та он-лайн виставку, «Особливий погляд на Геноцид», яку можна переглянути на веб-сайті Держархіву області.