Тетяна Гончарова,
начальник відділу археографії та використання документів Держархіву області

За загальним визнанням, Велика Вітчизняна війна по праву називається всенародною. Безумовним підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.

З перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського керівництва. Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав відповідати широкомасштабний партизанський рух.

Слід зазначити, що перед Великою Вітчизняною війною, розглядаючи імовірність окупації противником частини території СРСР, радянським керівництвом вживався комплекс заходів із завчасної підготовки партизанського руху. Зокрема, облаштовувались схованки зі зброєю, боєприпасами, продовольством та матеріально-технічними засобами, а також готувались кадри для партизанських формувань. Проте напередодні війни було прийнято помилкове рішення про відмову від завчасної підготовки партизанського руху.

Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на окупованих територіях залишався актив (як правило, з числа керівників партійних та адміністративних установ) для розгортання партизанської боротьби. Проте, практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами. На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-технічних засобів.

Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із загарбниками. Вже 29 червня 1941 року у директивах з питань боротьби проти фашистської навали вказувалося: “На зайнятих ворогом територіях створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для розпалювання партизанської війни… У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи”.

Восени 1941 року в Україні було сформовано 833 партизанських загонів, 1700 диверсійно-розвідувальних груп. На Кіровоградщині активно протидіяли окупантам 15 партизанських загонів та 29 підпільно-диверсійних груп. Тільки в районі Знам'янки, Чигирина, Олександрії в цей період вели боротьбу зі зброєю в руках до 10 тисяч народних месників. Зусиллями партизанів та підпільників на території області було створено партизанську зону, що охопила райони Чорного, Чутівського, Нерубаївського, Холодноярського та Мотронівського лісів.

Слід сказати, що склад загонів був багатонаціональним, особливо після періоду літо-осінь 1943 року, коли в партизанські загони почали приймати людей з так званої «добровольчеської армії». Так, наприклад, національний склад одного партизанського з’єднання імені Ворошилова, командиром якого був Діброва Ілля Данилович, станом на 1 грудня 1943 року був таким:

Українців – 578 осіб, росіян – 470, армян - 40, таджиків – 18, азербайджанців – 18, грузинів – 18, узбеків - 15, казахів - 13, осетинів – 10, білорусів - 8, калмиків – 9, карелів – 3, євреїв – 2.

Серед найбільш значних за чисельністю та результатами боротьби слід назвати з’єднання партизанських загонів ім. Ворошилова (командир Діброва І.Д.), два партизанських загони ім. Ворошилова під командуванням Куценка А.С. та Довженка С.І., партизанський загін під проводом Дубового П.А., Кіровоградська підпільно-диверсійна організація ім. Ворошилова під керівництвом Федорова В.В.

Завдяки вжитим заходам та всенародній боротьбі з фашистськими загарбниками в середині Великої Вітчизняної війни партизани стали високоорганізованим, територіально розгалуженим, чисельним, ефективним та потужним угрупованням народних месників.

Всього за період з серпня 1941 року до березня 1944 року партизанськими загонами та підпільно-диверсійними групами було знищено: 9 німецьких штабів, 42 поліцейські дільниці, 20 літаків, 3714 автомашин, взято в полон 253 німця, в тому числі 12 офіцерів, вбито 7972 фашиста, виведено з німецького полону 130 000 жителів, і це тільки деякі дані , загалом діяльність партизанів була набагато масштабнішою.

Фашистські загарбники видали ряд жорстоких наказів про розстріл тих, хто буде запідозрений в «партизанщині», чинячи розправи над сім’ями партизанів.

Так, в с. Іванківці Новогеоргіївського району фашисти замучили партизана Вакуленка Івана Гнатовича та його сім’ю. Йому відрізали губи, пошматували лице, здерли шкіру на спині, його дружині Ксенії – обірвали волосся на голові, порізали лице. Також, було закатовано сім’ю партизана-секретаря сільради Шаповала Івана Матвійовича – його дружині Пелагеї Василівні фашисти вирізали язик, розірвали рот, а сину (10 років), окупанти переломили кисті рук і живим кинули до ями.

Це тільки декілька прикладів акцій, які проводились фашистами безперервно, але ніщо не могло зламати дух партизана.

Окремо хотілося б згадати подвиг жінок-партизанок. Адже, мужнє жіноцтво у воєнне лихоліття несло на своїх плечах не тільки турботи про сім’ю, а ще й допомагало в тилу своїм чоловікам, батькам, синам у спільній боротьбі проти окупантів.

Так, учителька середньої школи №5 Олена Бур’янова організувала підпільно-диверсійну організацію, яка здійснювала диверсії на підприємствах міста, залізниці, діставала зброю та боєприпаси, а у своїй квартирі переховувала керівний склад міського підпілля. Але, її продав гестапівцям колишній учень і Бур’янову було розстріляно.

Велику повагу заслуговує Жигадло Оксана, яка була учасницею підпільно-партизанської боротьби у складі Кіровоградського партизанського загону ім. Ворошилова під командуванням Куценка (Дубова). У воєнні роки вона разом із чоловіком Станіславом власним зусиллями, мужністю та хоробрістю наближали Велику Перемогу діючи у даному партизанському загоні. Свої спогади партизанське подружжя зафіксували у книгу «Партизанська сім’я», у якій розповіли про маловідомі сторінки в історії Кіровоградщини у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що партизанський рух відображав несхитну волю і прагнення всього народу відстояти свій рідний край.

За своїми масштабами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово-політичним фактором в розгромі фашизму. Сила і могутність підпілля і партизанського руху полягали у міцній їх підтримці українським народом.