Лариса Пасічник,
заступник начальника відділу археографії та використання документів Державного архіву Кіровоградської області
Газета „Вечірня газета”, 17 січня 2014 р., № 3 (1347), ст.11
У соціальних мережах можна натрапити на дискусії стосовно можливості перейменування однієї із кіровоградських вулиць на честь героя Вітчизняної війни 1812 року генерала Емануеля. А своє сходження на Ельбрус у серпні 2012 року група харківських альпіністів приурочила не тільки до Дня незалежності України, а й до 200-річчя Бородинської битви, пов’язавши цю історичну подію з підкоренням знаменитої вершини тим фактом, що саме Георгій Еммануель очолив першу експедицію, яка зійшла на цю гору. Тобто інтерес сучасників до Георгія Еммануеля з боку сучасників є, і немалий. І нам, кіровоградцям, треба пишатися тим, що літопис роду Еммануелів має і єлисаветградський розділ.
Народився майбутній воєначальник, нащадок Манойла Дабича, 1775 року в місті Вершиці (територія теперішньої Сербії) в родині, представники якої отримали за заслуги титул угорських дворян. Двадцятидворічний Георгій, маючи певний військовий досвід, уже з прізвищем Еммануель, потрапляє до Росії і в чині поручика розпочинає службу в лейб-гусарському полку. Згодом він – шеф Київського гусарського полку – бере участь у походах проти французьких військ. Під час Вітчизняної війни 1812 року Емануель служив під командуванням князя Петра Багратіона, мужньо захищав відомий Шевардинський редут в бою під Бородіно. За взяття Парижа Георгій Арсенович отримав звання генерал-лейтенанта та чергову нагороду – орден св. Георгія III ступеня, а вже мав ордени і св. Володимира III ступеня, і св. Георгія IV ступеня.
З 1825 року Георгій Еммануель – командуючий російськими військами на Кавказі. Як описував князь Голіцин в "Жизнеописании генерала от кавалерии Эммануэля", опублікованому в Петербурзі в 1851 році, генерал був "решителен как на гражданской, так и на военной стезе". Життя начальника Кавказької області було яскравим та багатим на події. Слідуючи курсом свого попередника, генерала Єрмолова, Георгій Арсенович продовжував змінювати обличчя заштатного містечка Ставрополя, розширюючи та розбудовуючи його, переселяючи туди козаків з Дону. Територія, що мала джерела цілющої води "Кислые колодцы", стала ще за Еммануеля відомим курортом. У 1829 році генерал організував і очолив наукову експедицію зі сходження на гору Ельбрус. З огляду на тогочасний рівень альпіністського спорядження, це, мабуть, було непростим завданням. Після сходження на Ельбрус Еммануеля обрали почесним членом Академії наук.
Поранення, які генерал отримав на військовій службі, змусили його вийти у відставку, і в 1831 році він оселяється у Єлисаветграді, у місті, з яким протягом декількох століть буде пов’язана доля його нащадків. Сюди ж через 20 років – у 1851-у – перебереться і його брат, теж генерал російської армії. У новозбудованому домі великій родині не довелося зажити спокійним життям. Дружина Еммануеля – донька генерала Кнобеля – померла після пологів. Смерть дружини стала ударом для бойового генерала, який пішов із життя у 1837 році. Поховали Георгія Арсеновича у мундирі Київського гусарського полку. У зв’язку з відзначенням 100-річчя Вітчизняної війни 1812 року до Єлисаветграда прибула делегація Київського гусарського полку. Після поминальної служби за генералом Еммануелем на його могилу у родинному склепі представники Єлисаветградського кавалерійського училища поклали вінок.
Представники роду Еммануелів згадуються у різноманітних архівних документах. Згідно із ними, один син генерала, Микола, протягом трьох років був гласним Єлисаветградського повітового земства, інший, Георгій, наприкінці 1850-х років командував кірасирським полком, розташованим у Новогеоргіївську. У "Херсонських єпархіальних відомостях" за 1899 рік згадуються Юлія та Софія Еммануелі, які протягом 1896-1898 років робили пожертви до Покровської церкви села Грузького на пам’ять про свою сестру, яка пішла з життя саме тут. Серед списку землевласників Єлисаветградського повіту за 1914 рік значаться дворяни Олександр, Василь, Георгій, Ніна, Сергій, Дмитро, Лідія Еммануелі, які мали земельні наділи в селах Масляниківці Ганнинської волості та Мар’ївці Компаніївської волості. Прізвище Еммануель знаходимо і в документах Єлисаветградського земського реального училища. У кондуїтному журналі за 1903 – 1904 роки описано, яке покарання (затримання в училищі на час, що не перевищував трьох годин) отримував молодий представник відомої сім’ї. За даними згаданого журналу, в одному класі з Еммануелем, ім’я котрого не вказано, навчалися Тобілевич та Осмьоркін. Газета "Голос юга" за 1913 рік описувала проведення вечорів на підтримку "недостающих учеников Елисаветградского земского реального училища", відповідальним розпорядником заходів незмінно був Сергій Еммануель. До метричних книг єлисаветградських Скорботницької церкви та Покрови Пресвятої Богородиці внесені записи про вінчання 8 листопада 1915 року підпоручика Миколи Сергійовича Еммануеля з учителькою Великовисківського 1-го земського училища, донькою священика Марією Мілентіївною Сулимою; 1 листопада 1917 року поручика Марка Сергійовича Еммануеля з міщанкою Вірою Адольфівною (прізвище нерозбірливо); 29 липня 1918 року дворянина Костянтина Дмитровича Еммануеля з селянкою Олександрою Максимівною Журавленко.
З приходом нової влади, яка нещадно розділила населення колишньої Російської імперії на своїх і ворогів не залежно від участі останніх у протистоянні новому ладу, долі так званих колишніх складалися трагічно. У світі, зруйнованому "до основанья", їм не було місця. Соціальне походження визначало подальшу долю багатьох людей. Не оминув революційний вихор і родину уславленого генерала. У "Списку пам’ятників матеріальної культури по Зінов’євському округу", датованому 1930 роком, до якого увійшли фортеця, собор, завод Ельворті, кавалерійський плац та корпус, під № 2 значиться: "Будинок був. Еммануелів" на розі вулиць Биківської та Знаменської. Вказано, що споруда належить міській владі: родинне гніздо було відібрано – націоналізовано.
Вражає інший документ, хоча відображене в ньому – це ілюстрація подій, типових для кривавого 1937-го. Наприкінці того року, було заарештовано (вдруге після 1922 року) 69-літнього Сергія Олександровича Еммануеля, мешканця будинку № 27 на Бобринецькому шосе в місті Кіровому. В анкеті заарештованого вказано, що він – син крупного поміщика та генерала, свою національність Сергій Олександрович визначив так: "родился в Украине, считаю себя украинцем. Дед и отец – выходцы из Сербии". Літня людина обвинувачувалася у шпигунській діяльності та підтриманні зв’язків з закордонними організаціями.
Так було розцінено ту обставину, що Сергій Олександрович намагався допомогти одному із своїх трьох синів, колишніх офіцерів білої армії, які знаходилися в Бєлграді і Пловдиві. Так, батько через знайомих у місті Таганрозі тричі надсилав синові Миколі гроші. У архівно-слідчій справі як доказ "незаконної діяльності" старшого Еммануеля збережено лист Миколи, який підтверджує, що правнук Георгія Арсеновича – людина честі. "Я очень благодарен тебе, милый папа, за деньги. Ты дал возможность мне исполнить честное слово, и я могу быть честным человеком, господином свого слова. Мне, право, стыдно, что ты и на старости лет помогаешь мне, но ты сам на этом настаивал", – звертається син до батька.
Арештували Сергія Олександровича 14 листопада 1937 року, а 27 грудня того ж року за постановою трійки управління Народного комісаріату внутрішніх справ по Миколаївській області (відповідно до адміністративно- територіального поділу того періоду) розстріляли.
Донька розстріляного представника роду Еммануелів, Інна Кріпак звернулася до прокурора Кіровоградської області з листом, в якому вказала, що тільки у 1956 році дізналася про загибель батька, і саме того року брат Марк, який проживав у Болгарії, знайшов її. Інна Сергіївна пише: "Активных действий против Советской власти отец не предпринимал… По сохранившемуся военному билету видно, что Сергей Александрович в царской армии служил младшим унтер-офицером, до революции работал в Елисаветградской городской управе заведующим земельным отделом. При Советской власти вплоть до ареста отец работал преподавателем математики в Союзе строителей. О том, что мой отей был прогрессивно мыслящим человеком, можно судить по тому, что он ценою лишения его звания дворянина в 1891 году женился на крестьянке Крамаренко из Большевисковского района. Возможно, арест отца связан с тем, что его отец – Александр Георгиевич – был генералом, а дед – видный полководец во времена Отечественной войны 1812 года". Далі Інна Сергіївна нагадала про заслуги свого прадіда та вказала на те, що ніхто в її роду не був ворогом "своего Отечества". "Больно и обидно сознавать , что мой отец без всякой вины перед Советской властью был расстрелян вследствие грубого попрания социалистической законности бандой Ежова", – закінчила своє звернення жінка.
8 січня 1957 року Військовий трибунал Київського військового округу виніс постанову про скасування вироку трійки УНКВС по Миколаївській області від 27 грудня 1937 року та закриття справи – через двадцять років – через відсутність складу злочину. Цією постановою Сергія Олександровича Еммануеля було реабілітовано.
Події, які відбувалися в Єлисаветграді-Зінов’євську-Кіровому, змінювали не тільки людські долі, а й обличчя міста. Те, що належало певній категорії городян, було націоналізоване або зруйноване, могили деяких з них сплюндровано. Наприкінці 1980 років, коли розпочався процес повернення до правдивої вітчизняної історії, яка раніше ретельно дозувалася радянськими ідеологами, в Кіровограді зазвучало ім’я Георгія Арсеновича Еммануеля. При проведенні земляних робіт було знайдено залишки розграбованого склепу полководця. 17 травня 1989 року виконавчий комітет Кіровоградської міської ради народних депутатів ухвалив рішення про результати проведеної роботи з розкопок та дослідження ймовірних захоронень воїнів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та героя Вітчизняної війни 1812 року Георгія Еммануеля. У документі вказано, що було знайдено на місці поховання полководця: залишки входу до каплиці, рештки тканини з золотим шитвом, частина надгробка, виконана з білого мармуру. Рішенням затверджувалися заходи з увіковічення пам’яті генерала, план передбачав створення охоронної зони, де знаходився склеп родини, та встановлення до 1 вересня 1989 року пам’ятного знака на честь генерала Еммануеля Та, на жаль, не всі плани стають реальністю.
Можливо, дослідники та краєзнавці в майбутньому будуть відтворювати нові, невідомі сторінки родинного літопису Еммануелів, поповнюючи відомості про нащадків генерала Георгія Арсеновича. Як писала польська публіцистка Тереза Ободович, "епоху можна зрозуміти, звернувши увагу на долю людини, яка представляє даний вимір часу".
---